Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №713/1697/19
Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №713/1697/19

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 713/1697/19

провадження № 61-19217св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 03 квітня 2007 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CVVWGA00000016, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 29 000,00 доларів США строком до 30 березня 2017 року зі сплатою 0,92 % щомісяця. Повернення кредиту забезпечено договором поруки від № CVVWGA00000016, укладеним між банком і ОСОБА_2 26 листопада 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, за умовами якої суму заборгованості, що виникла у період із дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшено на 47 613,11 доларів США. 15 вересня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, згідно з умовами якої суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшено на 47 352,53 доларів США. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору ОСОБА_1 розмір кредитної заборгованості станом на 15 серпня 2019 року становить 32 677,96 доларів США, з яких:

26 139,06 доларів США - заборгованість за тілом кредиту,

4 5370,93 доларів США - заборгованість за відсотками,

601,20 доларів США - комісія,

1 399,77 доларів США - пеня.

Банк посилався на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку кредитора вимагати від боржника повернення лише повної суми боргу.

Позивач просив стягнути солідарно із відповідачів частину кредитної заборгованості, а саме 26 139,06 доларів США, що станом на 15 серпня 2019 року еквівалентно 659 74987 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що банк не довів факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 та особистого отримання ним кредитних коштів у розмірі 29 000,00 доларів США. Висновками почеркознавчих експертиз від 18 червня 2020 року № 976-К та від 20 травня 2021 року № СЕ-19/126-21/3625-ПЧ спростовано факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 та заяви на видачу готівки від 03 квітня 2007 року № 16. Недоведеність факту укладення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 у письмовій формі свідчить про нікчемність цього договору, а визнання такого правочину недійсним не вимагається. Посилання позивача на часткове виконання відповідачем ОСОБА_1 протягом 11 років зобов`язань за кредитним договором від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, а також укладення в його забезпечення договорів поруки та іпотеки, не має правового значення, оскільки недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року в частині відмови в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 735,61 доларів США. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 липня 2021 року в частині відмови в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 є нікчемним, з огляду на ту обставину, що такий договір позичальником не був підписаний, є помилковим. Часткове виконання ОСОБА_1 протягом 11 років зобов`язань за кредитним договором не має правового значення, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Відповідно до виписки по рахунку у період із 24 квітня 2007 року до 14 травня 2019 року він виконував умови кредитного договору і здійснював погашення заборгованості.

Апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи є належні, допустимі та достатні докази про те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір в письмовій формі на умовах, визначених в анкеті-заяві від 2 квітня 2007 року, додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткових угодах №1, №2, №3. Зокрема, вказані обставини суд встановив на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 від 2 квітня 2007 року, додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року, додаткової угоди №1 від 26 листопада 2014 року та додатку №1 до такої угоди, додаткової угоди №2 від 15 вересня 2016 року та додатку №1 до такої угоди, додаткової угоди №3 від 1 червня 2017 року та додатку №1 до такої угоди. Вказані анкета-заява, додаток №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткові угоди містять підпис ОСОБА_1 , а тому умови кредитного договору, які ними встановлені є узгодженими сторонами такого договору.

Апеляційний суд вказав, що у ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнав факт отримання кредитних коштів і погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на 15 серпня 2019 року банком визначений розмір заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 139,06 доларів США. Отже, несплачений борг за кредитним договором становить 23 735,61 доларів США та підлягає стягненню з позичальника на користь банку (26 139,06 - 1 322,64 - 1 080,81 = 23 735,61). Апеляційний суд вважав правильним висновок суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2 , однак такий висновок суд першої інстанції зробив з помилкових мотивів. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди від 15 вересня 2016 року № 2 до кредитного договору сторони цього договору узгодили сплату нового штрафу у розмірі 47 352,53 доларів США у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених у графіку погашення кредиту понад 31 день. У матеріалах справи відсутні докази про те, що поручителем ОСОБА_2 була надана згода на таку зміну зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором. Отже, зобов`язання ОСОБА_1 змінилося без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 , що свідчить про припинення поруки.

Аргументи учасників

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд помилково врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 і від 28 квітня 2021 року у справі № 161/2928/19, оскільки вони є нерелевантними. Позивач не довів своїх позовних вимог, а тому задоволенні позову необхідно було відмовити. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення висновків почеркознавчих експертиз, яким встановлено факт непідписання ним кредитного договору, що свідчить про його нікчемність. Посиланння апеляційного суду на те, що протягом 11 років кредитний договір виконувався позичальником, є необґрунтованим.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із задоволенням апеляційним судом вимоги про стягнення з ОСОБА_1 23 735,61 доларів США, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України постанова апеляційного суду в іншій частині касаційному перегляду не підлягає.

У січні 2022 року до Верховного Суду від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшли пояснення, у яких він вказує, що висновки експертів не мають для суду зазделегідь встановленої сили, а тому вони були належним чином оцінені апеляційним судом разом з іншими доказами. На підтвердження позовних вимог надав суду належні докази, зокрема банківську виписку по рахунку позичальника, яка підтверджує тривале виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року у справі № 364/594/17, від 24 травня 2018 року у справі № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 357/16301/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 713/407/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 02 квітня 2007 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «ПриватБанк» підписану ним анкету-заяву та просив надати йому кредит у розмірі 29 000,00 доларів США на строк 120 місяців з відсотковою ставкою 0,92 проценти щомісяця на купівлю квартири та відкрити картковий рахунок у валюті кредиту. У заяві-анкеті є умова щодо сплати комісії у розмірі 0,2 проценти та вона підписана представником АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с.166-167).

Кредитний договір від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 підписаний представником АТ КБ «ПриватБанк», а також у ньому міститься підпис від імені ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 позичальник отримав кредит у розмірі 29 000,00 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 3 262,87 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,20 процентів від суми виданого кредиту щомісяця. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1).

Відповідно до пункту 7.2 договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагороді та іншим платежам (т. 1, а. с.15-17)

03 квітня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписали додаток № 1 до кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, у якому визначено розмір кредиту, а саме 29 000,00 доларів США, відсоткова ставка 0,92 % щомісяця та щомісячна комісія у розмірі 0,20 % (т. 1, а. с.17-18).

26 листопада 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, відповідно до умов якої сторони узгодили зменшити на 47 613,11 доларів США суму заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди, а саме на суму відсотків у розмірі 18 157,85 доларів США та пені в розмірі 29 455,26 доларів США, а також сплату штрафу у розмірі 47 613,11 доларів США у випадку порушення зобов`язання позичальником на строк понад 31 день та виклали в новій редакції графік погашення кредиту і встановили строк дії договору до 30 листопада 2029 року (т. 1, а. с. 19).

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки, згідно з умовами якого остання поручилася перед АТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 та додаткової угоди 1 до вказаного кредитного договору (т. 1, а. с. 26).

15 вересня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, відповідно до умов якої сторони узгодили зменшити суму заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди, а саме на 47 352,53 доларів США, яка є пенею, а також сплату штрафу у розмірі 47 352,53 доларів США у випадку порушення зобов`язання позичальником на строк понад 31 день, виклали в новій редакції графік погашення кредиту і встановили строк дії договору до 30 листопада 2029 року (а. с. 22-25).

01 червня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016, згідно з умовами якої сторони узгодили зменшити заборгованість в частині заборгованості по сплаті пені на 46 821,60 доларів США, встановили, що на дату підписання цієї угоди заборгованість за основним боргом становить 27 539,00 доларів США, відсотками - 101,00 долар США, виклали в новій редакції графік погашення кредиту (т. 1, а. с.187-190).

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням не застосовувати тимчасово до 01 листопада 2019 року санкції за кредитним договором та підтвердив готовність до 25 жовтня 2019 року погасити всі поточні платежі за договором і судовий збір (т. 1, а. с. 191).

З виписки по рахунку № НОМЕР_2 з 03 квітня 2007 року до 05 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 в рахунок погашення кредитного договору сплатив АТ КБ «ПриватБанк» 62 307,51 доларів США (т. 1, а. с. 247-257).

Відповідно до висновку експерта від 20 травня 2021 року

№ СЕ-19/126-21/3625-ПЧ підпис у графі «Отримувач» в заяві на видачу готівки від 03 квітня 2007 року № 16 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою

(т. 2, а. с. 36-49).

Згідно з висновком експерта від 18 червня 2020 року № 976-К рукописний запис та підписи в пункті 8.2 Позичальник у графах «Підпис ОСОБА_1 » та «Один з оригіналів даного договору мною отримано особисто (підпис) (П.І.Б.)» в кредитному договорі №CVVWGA00000016 від 03 квітня 2007 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1, а. с.148-151).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 АТ КБ «ПриватБанк» нараховано ОСОБА_1 станом на 15 серпня 2019 року заборгованість за тілом кредиту становить

26 139,06 доларів США (т. 1, а. с. 6-9).

Апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи є належні, допустимі та достатні докази про те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір в письмовій формі на умовах, визначених в анкеті-заяві від 2 квітня 2007 року, додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткових угодах №1, №2, №3. Зокрема, вказані обставини суд встановив на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 від 2 квітня 2007 року, додатку №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року, додаткової угоди №1 від 26 листопада 2014 року та додатку №1 до такої угоди, додаткової угоди №2 від 15 вересня 2016 року та додатку №1 до такої угоди, додаткової угоди №3 від 1 червня 2017 року та додатку №1 до такої угоди. Вказані анкета-заява, додаток №1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткові угоди містять підпис ОСОБА_1 , а тому умови кредитного договору, які ними встановлені є узгодженими сторонами такого договору.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 336/337/16-ц (провадження № 61-2704св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК Украни).

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до статті 631 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення додаткових угод до кредитного договору) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Тлумачення частини третьої статті 631 ЦК України свідчить, що сторони в тому чи іншому договорі можуть передбачити застереження про застосування до відносин сторін, що виникли до укладення договору, умов договору, який укладається пізніше.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року у справі № 441/1325/16-ц (провадження № 61-20329св19) зроблено висновок, що «правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено:

«право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;

«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені».

У справі, що переглядається:

предметом позову є стягнення коштів у розмірі 26 139,06 доларів США, які, як стверджував банк у позовній заяві, є заборгованістю за тілом кредиту за кредитним договором від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 (з урахуванням додаткових угод);

при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що кредитний договір є нікчемний, оскільки не підписаний позичальником, та банк не довів факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі кредиту;

апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про нікчемність кредитного договору з огляду на те, що протягом 11 років позичальник частково виконував зобов`язання за цим договором, у зв`язку з чим не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь банку 23 735,61 доларів США;

апеляційний суд не врахував, що правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність. Тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір від 03 квітня 2007 року № CVVWGA00000016 є нікчемним, оскільки він не підписаний ОСОБА_1 ;

апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи є належні, допустимі та достатні докази про те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір в письмовій формі на умовах, визначених в анкеті-заяві від 2 квітня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору від 3 квітня 2007 року та додаткових угодах № 1, № 2, № 3, а тому умови кредитного договору, які ними встановлені є узгодженими сторонами такого договору. Тому апеляційний суд врахував, що згідно з частиною третьою статті 631 ЦК України сторони в тому чи іншому договорі можуть передбачити застереження про застосування до відносин сторін, що виникли до укладення договору, умов договору, який укладається пізніше.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 23 735,61 доларів США, проте помилково послався на неукладеність кредитного договору. Тому постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині належить змінити, виключивши посилання на неукладеність кредитного договору.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на висновки почеркознавчих експертиз, якими встановлено факт непідписання позичальником кредитного договору, оскільки факт підписання ОСОБА_1 додаткових угод до кредитного договору ним не спростовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить змінити, виключивши посилання на неукладеність кредитного договору, в іншій частині постанову апеляційного суду - залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 23 735,61 доларів США змінити, виключивши посилання на неукладеність кредитного договору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук