Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2018 року у справі №750/4473/16

Постанова

Іменем України

8 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 750/4480/16-ц

провадження № 61-882св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнецова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С.,

Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Відкрите акціонерне товариство Банку «БІГ Енергія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2016 року у складі судді Литвиненко І. В. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 9 вересня 2016 року у складі суддів Шевченка В. М., Лакізи Г. П., Скрипки А. А.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» (далі - ВАТ Банк «БІГ Енергія») про стягнення грошових коштів.

Вимоги за позовом мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір від 31 січня 2007 року № 707/07/056, згідно якого позивачем був розміщений вклад в сумі 79 800 грн. терміном дії з 31 січня 2007 року по 30 січня 2009 року з процентною ставкою за користування коштами 16,9% річних. У зв'язку з неповерненням вкладу в установлений договором строк, рішеннями судів неодноразово було стягнуто з ВАТ Банк «БІГ Енергія» на користь позивача і суму вкладу і 3 % річних і інфляційні витрати. Зазначені рішення суду не виконані, вклад з відсотками позивачу не повернуто.

Посилаючись на те, що відповідач безпідставно користується грошовими коштами вкладу, позивач просив стягнути з нього втрати від інфляції за період з 1 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 560 тис 861 грн. 61 коп.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» який є спеціальним та приорітетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 9 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 24 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, просить скасувати заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 9 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами неповно з'ясовані всі обставини справи, зокрема, ОСОБА_3 не погоджується з посиланням суду першої інстанції на норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набув чинності 23 лютого 2012 року і не поширює свою дію на правовідносини, які виникли 22 січня 2007 року, оскільки Конституція України закріпила принцип відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

4 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ Банк «Біг Енергія» про стягнення грошових коштів, призначено до судового розгляду.

4 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між ОСОБА_3 та ВАТ Банк «БІГ Енергія» був укладений договір від 31 січня 2007 року № 707/07/056, згідно з яким позивачем на депозитний рахунок банку був розміщений вклад в сумі 79 800 грн. терміном з 31 січня 2007 року по 30 січня 2009 року з процентною ставкою за користування коштами 16,9% річних.

Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2010 року № 97 було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію з 1 березня 2010 року ВАТ Банку «БІГ Енергія».

За результатами ліквідаційної процедури у банку кошти позивачу виплачені не були.

28 січня 2014 року між ВАТ Банк «БІГ Енергія» та товариством з обмеженою відповідальністю «Брокінвестгруп» (далі - ТОВ «Брокінвестгруп») і Національним банком України було укладено тристоронній договір про передавання в управління непроданих активів № 33-Л, відповідно до умов якого ТОВ «Брокінвестгруп» отримало в управління непродані активи ВАТ Банк «БІГ Енергія».

Згідно письмового повідомлення ТОВ «Брокінвестгруп» від 12 серпня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 включений в перелік (реєстр) вимог кредиторів за № 83, акцептована сума до виплати складає 805 тис 165 грн. 48 коп і віднесений до 4 черги по відшкодуванню кредиторської заборгованості, та за № 1063 з акцептованою сумою 30 грн., яка віднесена до 7 черги по відшкодуванню кредиторської заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми зазначеного вище Закону є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 вищевказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пунктами 1, 2, 3 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, також не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов»язкових платежів), а також зобов»язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання.

Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

З 1 березня 2010 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ВАТ Банку «БІГ Енергія» з ринку, що унеможливлює стягнення коштів з банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли правильного висновку про те, що після запровадження у ВАТ Банку «БІГ Енергія» процедури виведення банку з ринку, задоволення вимог кредиторів відбувається в особливому, передбаченому зазначеним спеціальним законом порядку який є пріоритетним відносно інших законодавчих актів.

Оцінивши фактичні обставини справи, та визначивши їх правовий характер, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України не можуть бути задоволені оскільки інфляційні втрати не є витратами, що безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набув чинності 23 лютого 2012 року не поширює свою дію на правовідносини, які виникли за договором від 31 січня 2007 року № 707/07/056 згідно якого був розміщений вклад є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Норми статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулюють наслідки запровадження тимчасової адміністрації та розповсюджується, в тому числі і на правовідносини, що виникли до запровадження тимчасової адміністрації. Згідно частини 1 статті 36 зазначеного Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 9 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г.І. Усик