Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2024 року у справі №947/31700/20
Постанова КЦС ВП від 08.01.2024 року у справі №947/31700/20
Постанова КЦС ВП від 08.01.2024 року у справі №947/31700/20

Постанова

Іменем України

08 січня 2024 року

м. Київ

справа № 947/31700/20

провадження № 61-175св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2023 року під головуванням судді Маломуж А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про виділ в натурі частини домоволодіння, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року позивачі звернулись до суду з позовом в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просили:

- виділити в натурі громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які є правонаступниками власника 1/6 частки будинку АДРЕСА_1 житлову кімнату «3-3» площею 15,4 кв. м в Літері «А», горишнє приміщення та покрівлю, що знаходиться безпосередньо над зазначеною житловою кімнатою «3-3» в Літері «А» будинку 5 «В» на АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності;

- право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 припинити.

Позовні вимоги мотивували тим, що вони мають право на виділ 1/6 частки з будинковолодіння проте відповідач не погоджується із виділенням позивачам цієї частки та заперечує їх право на таку частку від будинковолодіння.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 лютого 2022 року провадження у справі закрив.

Одеський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2022 року без змін.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року в якій просили оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 521/14321/19 та не дослідили належним чином надані стороною позивача докази.

Заявники вказують, що позивачі навели обставини прирощення у складі домоволодіння.

Аргументом касаційної скарги також є те, що на думку заявників, вони навели суду обставину нерозгляду позовної вимоги їх правопопередника - ОСОБА_6 про виділення в натурі належної їй 1/6 ідеальної частки спірного домоволодіння. Те, що ця вимога була не розглянута підтверджується тим, що суд першої інстанції відмовив ОСОБА_6 у виділення в натурі належної їй ідеальної частки - житлової кімнати «3-3», а апеляційний суд при перегляді справи скасував у цій частині рішення місцевого суду, проте нового рішення не постановив.

Касаційна скарга також містить посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки місцевий суд, вирішуючи питання про закриття провадження у справі провів судове засідання без участі позивачів, їх представник просив відкласти розгляд справи, про що подав вмотивовану заяву.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2023 року відзиви ОСОБА_5 на касаційну скаргу повернув заявнику без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 947/31700/20 з місцевого суду.

27 березня 2023 року справа № 947/31700/20 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «ОМБТІ та РОН», ОМБТІ), Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним рішення Одеської міської ради та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, зобов`язання КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію та здійснити реєстрацію, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсною угоди про землекористування, визначення порядку землекористування та виділення в натурі частини житлового будинку.

Свої вимоги позивач ОСОБА_6 мотивувала тим, що вона є співвласником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2006 року. Її право власності на 1/6 частини вказаного будинку виникло з часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 . Належним їй майном, а саме житловою кімнатою літ. «3-3» площею 15,4 кв. м вона користується постійно з дня народження і до цього часу, житловою кімнатою літера «3-2» площею 9,1 кв. м, кухнею літ. «3-1» площею 9,9 кв. м, верандою літ. «VI» площею 6,6 кв. м (згідно з технічним паспортом від 25 травня 2006 року) - з часу створення цього майна і до цього часу.

Житлова кімната літ. «3-2», кухня літ. «3-1», веранда літ. «VI» безпосередньо межують з житловою кімнатою літера «3-3» площею 15,4 кв. м і пов`язані з цією кімнатою спільними проходами таким чином, що доступ до зазначеної житлової кімнати без використання цих приміщень є неможливим. Житлова кімната літ. «3-2», кухня літ. «3-1», веранда літ. «VI» належать їй, збудовані за її власні кошти.

Співвласниками будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Київська районна адміністрація м. Одеси розпорядженням від 01 листопада 2001 року № 2057 прийняла в експлуатацію на ім`я одного із співвласників будинку - ОСОБА_4 самовільно зведені приміщення, а саме: прибудову літ. «а4» загальною площею 14,4 кв. м (так зазначено в розпорядженні), житлову кімнату літ. «3-2» загальною площею 9,1 кв. м, кухню літ. «3-1» загальною площею 9,9 кв. м, гараж літ. «В», сарай «Г», з яких прибудову літ. «а4» загальною площею 14,4 кв. м (відповідно до технічного паспорта від 25 травня 2006 року - це веранда літ. «VI» площею 6,6 кв. м), житлову кімнату літ. «3-2» загальною площею 9,1 кв. м, кухню літ. «3-1» загальною площею 9,9 кв. м збудувала вона. Тому зазначеним розпорядженням істотно порушені її права.

Їй стало відомо, що ОСОБА_4 на підставі вказаного розпорядження отримала свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на домоволодіння, видане 14 лютого 2002 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міськради. На виконання вимог закону вона звернулася в ОМБТІ із заявою про реєстрацію права власності на 1/6 частини вищезазначеного будинку на підставі згаданого рішення апеляційного суду, але рішенням відповідача (ОМБТІ) від 21 березня 2007 року в реєстрації права власності на 1/6 частини будівлі їй було відмовлено, оскільки існує суперечність між заявленими та вже зареєстрованими правами на об`єкт нерухомості.

Вказані обставини порушують її право на реєстрацію права власності на 1/6 частини спірного будинку та перешкоджають у визнанні права власності на збудовані нею приміщення.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 03 квітня 2002 року укладено договір дарування 3/4 частини спірного житлового будинку, а 04 листопада 2002 року - угоду про порядок користування земельною ділянкою.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 одержали державні акти на право приватної власності на всю земельну ділянку, на якій знаходиться будинок, що порушує її право землекористування.

Земельна ділянка, надана для будівництва має площу 1 363 кв. м, порядок користування нею, який десятиліттями склався між співвласниками, відповідачі не визнають, чинять перешкоди в користуванні, в тому числі частиною ділянки, що безпосередньо прилягає до належної їй будівлі.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_6 остаточно просила:

- визнати розпорядження Київської районної адміністрації м. Одеси від 01 листопада 2001 року № 2057 в частині суб`єкта права власності відносно прийняття в експлуатацію об`єктів добудов: житлової кімнати літ. «3-2» площею 9,1 кв. м, кухні літ. «3-1» площею 9,9 кв. м та прибудови літ. «а4» загальною площею 14,4 кв. м на ім`я ОСОБА_4 частково недійсним;

- визнати свідоцтво про право власності від 14 лютого 2002 року № 017309, видане ОСОБА_4 . Управлінням житлового комунального господарства Виконкому Одеської міськради недійсним у частині права на 1/6 частку будинку 5в (житлової кімнати літ. «3-3» площею 15,4 кв. м) на АДРЕСА_2 , а також житлової кімнати літ. «3-2» площею 9,1 кв. м, кухні літ. «3-1» площею 9,9 кв. м та прибудови літ. «а4» загальною площею 14,4 кв. м (за технічним паспортом від 25 травня 2006 року - це веранда під літ. «VI» площею 6,6 кв. м) та зобов`язати КП «ОБТІ та РОН» внести відповідні зміни до запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- визнати за нею право власності на самовільно збудовані та прийняті в експлуатацію об`єкти добудов: житлову кімнату літ. «3-2» площею 9,1 кв. м, кухню літ. «3-1» площею 9,9 кв. м та прибудови літ. «а4» загальною площею 14,4 кв. м, горище та покрівлю, що знаходяться безпосередньо над зазначеними приміщеннями будинку та над житловою кімнатою літ. «3-3» площею 15,4 кв. м у зазначеному будинку, а також на частину огорожі № 1-3 з боку тупикового проїзду від точки «7» до точки «2» та від точки «7» до точки «8»;

- зобов`язати Територіальний орган державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати реєстрацію прав власності на житлову кімнату літ. «3-3» площею 15,4 кв. м, житлову кімнату літ. «3-2» площею 9,1 кв. м, кухню літ. «3-1» площею 9,9 кв. м, прибудову літ. «а4» площею 14,4 кв. м, які розташовані в домоволодінні на АДРЕСА_2 , на ім`я ОСОБА_4 та зареєструвати зазначене нерухоме майно її на ім`я;

- визнати недійсним договір дарування частини зазначеного житлового будинку від 03 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

- скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 жовтня 2003 року площею 0,0530 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_5 на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV;

- скасувати запис у Реєстрі прав власності на земельну ділянку площею 0,0530 га, здійснений на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року;

- скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року площею 0,0831 га, яка розташована на АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV;

- скасувати запис у Реєстрі прав власності на земельну ділянку площею 0,0831 га, здійснений на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року;

- визнати недійсним рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року № 837-ХХІV у частині надання дозволу на передачу в приватну власність шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки, зазначеної у державному акті на право власності на земельну ділянку, який виданий на ім`я ОСОБА_5 , та у державному акті на право власності на земельну ділянку, який виданий на ім`я ОСОБА_4 ;

- визнати недійсною угоду про порядок користування земельною ділянкою від 04 листопада 2002 року, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

- визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок АДРЕСА_2 пропорційно розміру частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову (на час виникнення останньої) та згідно з варіантом, запропонованим судовими експертами у висновку від 01 липня 2001 року № 087/2011;

- стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на її користь компенсацію вартості надлишку площі земельної ділянки, яка за висновками експертів має бути надана у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в сумі 134 228 грн;

- виділити в натурі житлову кімнату літ. «3-3» площею 15,4 кв. м, припинивши право спільної часткової власності на вказаний будинок;

- стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на її користь компенсацію вартості площі в житловому будинку, недостатньої у відношенні до ідеальної долі, що належить їй як співвласнику (1/6), яка за висновками експертів має бути надана у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в сумі 11 660 грн.

У грудні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 і просив знести приміщення літ. «3-1» - кухня площею 9,9 кв. м; літ. «3-2» - житлова кімната площею 9,1 кв. м; літ. «3-4» - веранда площею 6,6 кв. м, які знаходяться у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що вказані прибудови негативно впливають на несучі конструкції всього будинку.

У квітні 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , який уточнили в ході розгляду справи і остаточно просили:

- визначити порядок користування для ОСОБА_6 домоволодінням літ. «а4», розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з її ідеальною часткою в розмірі 1/6 з урахуванням прибудов, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року № 013/2014;

- визначити порядок користування для ОСОБА_6 земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою відповідно до того ж висновку будівельно-технічної експертизи;

- стягнути з ОСОБА_6 судовий збір та витрати на проведення судових експертиз.

Свої вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мотивували тим, що вони визнають власність ОСОБА_6 на 1/6 частини вказаного будинку, однак заперечують обставини виникнення у неї права власності на приміщення: літ. «3-1» - кухня площею 9,9 кв. м; літ. «3-2» - житлова кімната площею 9,1 кв. м; літ. «3-4» - веранда площею 6,6 кв. м. Необхідно визначити порядок користування частиною будинку та земельною ділянкою виключно пропорційно частці ОСОБА_6 у праві власності, а саме - у розмірі 1/6 частини. Вони як співвласники заперечують проти збільшення частки ОСОБА_6 у спільному майні за рахунок визнання за нею права власності на спірні приміщення.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково, позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено. Скасовано частково, у розмірі 1/6 частини, свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_6 14 лютого 2002 року. Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування на приміщення, які складаються з: 3-1 - кухня 9,9 кв. м, 3-2 - житлова кімната 9,1 кв. м («а-1»), 3-4 - веранда 6,6 кв. м («а-4») у розмірі 1/6 частини, що складає 4,27 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Скасовано в частині запис у Реєстрі права власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року, здійснений на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 березня 2004 року площею 0,0831 га та державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2004 року площею 0,0831 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який виданий на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення Одеської міської ради від 17 грудня 2002 року, в розмірі 112,71 кв. м, в межах: від границі огороджувального паркану, розташованого з боку тупикового проїзду (від точки 2) по прямій лінії на відстані 6,13 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 5); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,29 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 6); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 10,36 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем до перетинання з кордоном огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 7); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 5,40 м по межі огороджувального паркану із суміжним землекористувачем (до точки 8); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,80 м (до точки 9); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 6,46 м по внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 1-6 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня (до точки 10); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 10,37 м внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 3-3 житлова та 3-1 кухня до перетину із зовнішньою стіною житлового будинку літ. «А» і далі в тому ж напрямку по прямій лінії (до точки 11); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,9 м до перетину з кордоном огороджувального паркану, розташованого з боку тупикового проїзду до початкової точки відліку (до точки 2), відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року № 013/2014. Визнано недійсним в частині рішення Одеської міської ради від 17 березня 2002 року про надання дозволу на передачу в приватну власність шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки, зазначеної у державному акті на право власності на землю на ім`я ОСОБА_4 , в межах: від межі огороджувального паркану, розташованого з боку тупикового проїзду (від точки 2) по прямій лінії на відстані 6,13 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 5); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,29 м по межі огороджувального паркану із суміжним землекористувачем (до точки 6); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 10,36 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем до перетину з кордоном огороджувального паркану із суміжним землекористувачем (до точки 7); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 5,40 м по межі огороджувального паркану із суміжним землекористувачем (до точки 8); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,80 м (до точки 9); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 6,46 м по внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 1-6 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня (до точки 10); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 10,37 м внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 3-3 житлова та 3-1 кухня до перетину із зовнішньою стіною житлового будинку літ. «А» і далі в тому ж напрямку по прямій лінії (до точки 11); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,9 м до перетину з кордоном огороджувального забору, розташованого з боку тупикового проїзду до початкової точки відліку (до точки 2), відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року. Встановлено порядок користування для ОСОБА_6 частиною домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: 3-1 кухня площею 9,9 кв. м; 3-2 житлова кімната площею 9,1 кв. м («а-1»); 3-4 веранда площею 6,6 кв. м («а-4»). Встановлено порядок користування для ОСОБА_6 частиною земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: від межі огороджувального паркану, розташованого з боку тупикового проїзду (від точки 2) по прямій лінії на відстані 6,13 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 5); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,29 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 6); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 10,36 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем до перетину з кордоном огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 7); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 5,40 м по межі огороджувального паркану з суміжним землекористувачем (до точки 8); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,80 м (до точки 9 ); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 6,46 м по внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 1-6 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня (до точки 10); далі в тому ж напрямку по прямій лінії на відстані 10,37 м внутрішній стіні житлового будинку літ. «А», розташованої між приміщеннями 3-3 житлова та 3-1 кухня до перетину із зовнішньою стіною житлового будинку літ. «А» і далі в тому ж напрямку по прямій лінії (до точки 11); з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 4,9 м до перетину з межею огороджувального паркану, розташованого з боку тупикового проїзду до початкової точки відліку (до точки 2), відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2014 року. Визнано недійсною угоду про порядок користування земельною ділянкою від 04 листопада 2002 року, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , стосовно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суму компенсації вартості надлишкової площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в у розмірі 134 228 грн. У решті позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про знесення самовільно збудованих приміщень відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнив частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_6 до департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП «ОМБТІ та РОН», Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності на домоволодіння, визнання недійсним рішення Одеської міської ради та скасування державних актів на земельну ділянку, зобов`язання КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію та здійснити реєстрацію, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсної угоди про землекористування, визначення землекористування та виділення в натурі частини житлового будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, департамент міського господарства Одеської міської ради про визнання недійсним розпорядження та зобов`язання знести збудовані приміщення в частинах відмови у виділенні ОСОБА_6 ідеальної частки з домоволодіння, стягнення суми компенсації вартості надлишкової площі земельної ділянки скасував.

Ухвалив в цих частинах нове рішення.

Виділив в натурі ОСОБА_6 частку майна відповідно до її ідеальної частини в розмірі 1/6 частини від кімнат: 3-1 - кухня площею 9,9 кв. м; 3-2 - житлова кімната площею 9,1 кв. м; 3-4 - веранда площею 6,6 кв. м, що складає 4,27 кв. м домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 розмір грошової компенсації, яка належить ОСОБА_6 , за різницю у площі земельної ділянки в сумі 221 643 грн.

В іншій частині рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року залишив без змін.

Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 16 листопада 2021 року прийняв уточнену позовну заяву, відповідно до якої позивачі просять: виділити в натурі громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які є правонаступниками власника ( ОСОБА_6 ) 1/6 частки будинку АДРЕСА_1 , житлову кімнату «3-3», площею 15,4 кв. м. в Літері «А», горищне приміщення та покрівлю, що знаходиться безпосередньо над зазначеною житловою кімнатою «3-3» в Літері «А» будинку 5 «В» на АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності. Право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 - припинити.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З матеріалів справи вбачається, що Київський районний суд м. Одеси ухвалою

від 29 липня 2019 року у справі № 1512/11500/2012 заяву ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про заміну сторони у справі на підставі правонаступництва задовольнив. Визнав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та

ОСОБА_1 правонаступниками у цивільній справі № 1512/11500/2012 року за позовом ОСОБА_6 (а. с. 34 том 1).

Суди, порівнявши заявлені позивачами у цій справі № 947/31700/20 та позовні вимоги у справі № 1512/11500/2012, встановили, що в обох позовах позивачі вказували на те, що вони мають право на виділ 1/6 частки з будинку, проте відповідач не погоджується із виділенням позивачам цієї частки та заперечує їх право на таку частку у будинку.

Тобто фактично предметом обох позовів є виділення в натурі житлової кімнати літ. «3-3» площею 15,4 кв. м та горища над нею і припинення права спільної часткової власності на будинок, а обставинами, на яких ґрунтуються позови - заперечення відповідачем такого права позивачів.

Проте у справі № 1512/11500/2012 суди вже надали оцінку обґрунтованості таких позовних вимог - у їх задоволенні відмовлено.

Виходячи з викладеного, оскільки у справах № 1512/11500/2012 і № 947/31700/20 встановлено тотожність сторін спору, предмета позову, підстав позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали на вирішення суду спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, з приводу якого вже набрало законної сили судове рішення в справі № 1512/11500/2012, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

З цих підстав підлягають відхиленню доводи касаційної скарги, що суди не дослідили доказів, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги, а також не врахували тієї обставини, що вказані вимоги судами не були розглянуті.

Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 521/14321/19 колегія суддів відхиляє, оскільки в рамках розгляду цієї справи судами вирішувалось питання залишення апеляційним судом скарги ОСОБА_1 без розгляду.

Аргументи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи оскаржена ухвала була постановлена місцевим судом 03 лютого 2022 року.

Інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв адвокат - Гаврилюк П. С., що підтверджується ордером серії ОД № 437231 від 12 грудня 2020 року (а. с. 90 том 1).

З розписки про час та місце слухання справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були повідомлені про розгляд справи, призначений на 03 лютого 2022 року на 11 год. 15 хв (а. с. 199 том 1), а ОСОБА_3 був повідомлений за допомогою засобів поштового зв`язку, що підтверджується зворотнім повідомленням з відміткою про вручення за трек-номером 6508008263197 (а. с. 201 том 1).

Зі змісту заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гаврилюка П. С. вбачається, що останній просив провести судове засідання, призначене на 03 лютого 2021 року у порядку письмового провадження (а. с. 208 том 1).

Заява про відкладення судового засідання, призначеного на 03 лютого 2022 року на 11 год. 15 хв складена представником ОСОБА_1 - адвокатом Гаврилюком П. С. у матеріалах справи відсутня, натомість наявна заява про відкладення розгляду справи, призначеного на 03 лютого 2022 року на 11 год. 15 хв представника відповідача - адвоката Вронського С. В.

Таким чином, оскільки про час та місце розгляду справи позивачі були обізнані, проте на власний розсуд розпорядились своїми процесуальними правами та у судове засідання не з`явились, заяв про відкладення розгляду справи не подали, колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про розгляд справи за їх участі

У касаційній скарзі заявники просили провести розгляд справи за їх участі.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане касаційна скарга розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розгляд справи за участі сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров