Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №723/2921/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 23/2921/13

провадження № 61-7978св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача),

Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

боржник - ОСОБА_1,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, на ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року, постановлену у складі судді Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулось із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Заяву обґрунтовувало тим, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 8 вересня 2014 року, позов ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість у сумі 100 993,14 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи" про захист прав споживача, визнання недійсним правочину, зобов'язання вчинити певні дії та визнання дій протиправними відмовлено.

8 жовтня 2014 року товариством отримано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про зупинення виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 травня 2014 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 8 вересня 2014 року залишено без змін.

Вказувало, що про постановлення відповідної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі товариство дізналось з Єдиного державного реєстру судових рішень у 2015 році, у зв'язку з чим пропустило строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

З урахуванням викладеного ТОВ "Кредитні ініціативи" просило заяву задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 2 листопада 2015 року, описку в якій виправлено ухвалою цього суду від 9 лютого 2016 року, заяву задоволено.

Визнано поважними причини пропущенняТОВ "Кредитні ініціативи" строку пред'явлення до виконання виконавчих листів № 723/2921/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 100 993,14 грн і 1 010 грн судового збору та поновлено цей строк.

Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 2 листопада 2015 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, і, як наслідок, відмовив у відкритті апеляційного провадження з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд належної оцінки наведеним підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження не надав і дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд вказував на те, що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення йому 6 листопада 2015 року ухвали суду першої інстанції, однак апеляційним судом залишено поза увагою те, що з 31 липня 2015 року до 16 листопада 2015 року він перебував за межами України, що підтверджується копією закордонного паспорта, а відтак, не міг отримати копію зазначеної ухвали. Посилаючись на зазначене ОСОБА_1 просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 8 вересня 2014 року, позов ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість у сумі 100 993,14 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи" про захист прав споживача, визнання недійсним правочину, зобов'язання вчинити певні дії та визнання дій протиправними відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 8 вересня 2014 року залишено без змін.

У жовтні 2015 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулось із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання і ухвалою суду першої інстанції від 2 листопада 2015 року така заява задоволена.

25 квітня 2017 року, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження.

Клопотання обґрунтовував тим, що ознайомившись 19 квітня 2017 року з матеріалами справи, йому стало відомо про ухвалу суду першої інстанції, якою ТОВ "Кредитні ініціативи" поновлено строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення ОСОБА_1 зазначеної ухвали 6 листопада 2015 року. Посилаючись на те, що копію оскаржуваної ухвали відповідач не отримував, оскільки з 31 липня 2015 року до 16 листопада 2015 року перебував за межами України, просив про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Перевіривши доводи щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, суддя вказував на те, що копію ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 2 листопада 2015 року направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом 3 листопада 2015 року і отримано ним 6 листопада 2015 року, що підтверджується належним і допустимим доказом, який міститься в матеріалах справи, і іншого ОСОБА_1 не довів. Доказів порушення поштовим відділенням порядку вручення рекомендованого відправлення суду не надано.

Суддя вказував, що можливе перебування ОСОБА_1 до 16 листопада 2015 року за межами України, а саме в Російській Федерації, могло бути підставою для обрахування початку перебігу строку на апеляційне оскарження не з 6 листопада 2015 року, а з 16 листопада 2015 року, який також заявником пропущений.

За таких обставин суддя визнав причини, вказані заявником, неповажними і ухвалою від 4 травня 2017 року апеляційну скаргу залишив без руху з наданням тридцяти днів з моменту отримання ухвали для наведення інших підстав для поновлення цього строку.

16 червня 2017 року представник ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказавши при цьому ті самі підстави, які вже були розглянуті судом.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року відмовлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відкритті апеляційного оскарження на підставі частини 3 статті 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення питання апеляційним судом.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 294 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судом справи, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до частини 3 статті 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частини 3 статті 297 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України у тій же редакції Кодексу передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 1 статті 59 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Згідно зі статтями 10, 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтями 10, 60 ЦПК України.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави, на які посилався заявник, визнані судом неповажними, інших підстав заявник не навів, доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суду не надав.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.

Апеляційний суд як на підставу для відмови у відкритті апеляційного провадження також посилався на те, що відповідно до статті 124 Конституції України у редакції Закону від 2 березня 2014 року судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (статтею 14 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи апеляційним судом).

Також статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з 11 вересня 1997 року в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, а Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 констатував, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

З аналізу наведених норм вбачається, що набранням судовим рішенням законної сили у зв'язку із відсутністю апеляційної скарги на нього протягом встановленого процесуальним законом строку породжує право іншої сторони, на користь якої воно ухвалено, щодо його виконання.

Вирішуючи питання, апеляційний суд, врахувавши зазначені норми права, дійшов обґрунтованого висновку, що оскарження судового рішення зі спливом більше одного року з часу виникнення права на таке оскарження порушує справедливі засади верховенства права в Україні для іншого учасника судового процесу.

Твердження, на які посилається представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у касаційній скарзі, стосуються переоцінки доказів у справі, є аналогічними доводам, викладеним у апеляційній скарзі, які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні судом апеляційної інстанції були дотримані норми процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення питання апеляційним судом, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов