Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.06.2020 року у справі №335/9784/19

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа №335/9784/19

провадження №61-8662св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

відповідач - прокуратура Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Запоріжжя від 31 січня

2020 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного судувід 19 травня 2020 року у складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О.

В., Полякова О. З., та касаційну скаргу прокуратури Запорізької області на постановуЗапорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, з позовом, в якому просив: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 37 818 грн на відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року включно, 11 160 грн на відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду майна, 27 000 грн на відшкодування суми, сплаченої у зв'язку з наданням юридичної допомоги, 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду; зобов'язати прокуратуру Запорізької області зробити у засобах масової інформації м. Запоріжжя протягом одного місяця повідомлення про рішення судів, що реабілітують ОСОБА_1, відповідно до чинного законодавства України.

Позов мотивовано тим, що 10 січня 2014 року в кабінеті позивача - директора МКП "Основаніє", співробітниками СУ ГУМВС України в Запорізькій області проведено огляд місця події в рамках кримінального провадження № 12013080000000218 від 25 жовтня 2013 року та 10 січня 2014 року позивача затримано в порядку ст. 208 КПК України.

11 січня 2014 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Також проведено обшук за місцем його проживання та накладено арешти на належне йому майно та майно, яке належить членам його родини.

11 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.

Запоріжжя відносно позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у межах 830 розмірів мінімальної заробітної плати в сумі 10 109 410 грн.

Під вартою в державній установі "Запорізькій слідчий ізолятор" позивач знаходився з 13 січня 2014 року по 04 червня 2014 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позивача відсторонено від посади директора МКП "Основаніє" з 11 січня 2014 року до 12 березня 2014 року.

Остаточно позивач обвинувачений у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 368 КК України.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 368 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

З 04 червня 2014 року до 18 жовтня 2017 року позивач знаходився під домашнім арештом (до 01 жовтня 2014 року з електронним засобом контролю).

Постановою Верховного Суду від 26 березня 2019 року вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року залишено без змін, а касаційна скарга прокурора - без задоволення. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про провокацію вчинення злочину, який позивач не мав наміру вчиняти.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1166, п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 1, 2, 3, 4, 5 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", позивач вказує, що він має право на відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок вищезазначених незаконних дій.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який позивач втратив, ним взято за основу довідку МКП "Основаніє" від 26 липня 2019 року № 896. Сума неотриманої заробітної плати за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року складає 37818 грн (без утримання податків та зборів).

Крім того, 10 січня 2014 року в ході огляду місця події співробітниками ГУ УМВС України в Запорізькій області у позивача поряд з іншими речами були вилучені два телефони: Nokia 6700 (ІМЕІ НОМЕР_1) та Apple iPhone5 (IMEl НОМЕР_2). В подальшому ці телефони були визнані речовими доказами по кримінальному провадженню. Проте зазначені телефони йому не повернуті органом досудового слідства. На його звернення надана відповідь, в якій зазначено про ліквідацію ГУ МВС в Запорізькій області.

Вартість аналогічних телефонів на день звернення до суду складає: Nokia 6700 - 3
850 грн, Apple iPhone5 - 7310 грн. Враховуючи, що досудовий орган, який вилучав зазначені телефони, ліквідований, позивач просив відшкодувати за рахунок державного бюджету вартість вказаного майна у розмірі -11 160 грн.

Також позивач посилався на те, що відповідно до договору про надання правових послуг від 16 червня 2014 року, який був укладений між ним та адвокатом Шпонькою Я. В., позивачем за виконання юридичних послуг був сплачений гонорар в розмірі 27 000 грн. Ці обставини додатково підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордеру від 21 травня 2014 року на зазначену вище суму. Таким чином, відшкодуванню за рахунок державного бюджету підлягає сума, сплачена у зв'язку з наданням позивачу юридичної допомоги, у розмірі - 27 000 грн.

Крім того, позивачу завдана моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, яка виразилась у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані. Враховуючи, що період перебування позивача під досудовим слідством та судом з 10 січня 2014 року по 26 березня 2019 року складає 51 місяць, що слід помножити на 4173 грн, тому гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди складає - 212 823 грн.

Позивач посилається на те, що цей гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди не може навіть частково компенсувати ті душевні страждання, які він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою з боку органів досудового слідства щодо нього та членів його сім'ї та його незаконного засудження, у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я та приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, у зв'язку з чим оцінив моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 213 753,80 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі, про стягнення суми втраченого заробітку, про стягнення суми на відшкодування втраченого майна, про стягнення витрат на правову допомогу, зобов'язання зробити у засобах масової інформації повідомлення про рішення, що реабілітують позивача - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації на користь позивача, становить 213 753,80 грн, а вимоги щодо стягнення моральної шкоди в більшому розмірі не підтверджені належними та допустимими доказами.

На даний час ГУ МВС України в Запорізькій області перебуває у стані припинення, однак не ліквідовано. Таким чином, посилання позивача на статтю 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", як на підставу відшкодування йому вартості неповернутого майна, яке було передано підприємству, що ліквідовано, є безпідставним.

Оскільки з довідки МКП "Основаніє" не вбачається, які саме виплати складали сукупний дохід позивача, то неможливо достовірно визначити правильність самостійного розрахунку середнього заробітку, обчисленого позивачем, відтак вимоги щодо відшкодування втраченого заробітку на підставі вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" є недоведеними.

Підстави для відшкодування сум, сплачених позивачем у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги у розмірі 27 000 грн відсутні, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Положеннями Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено обов'язок для органів прокуратури робити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, тому позовні вимоги в частині зобов'язання прокуратури Запорізької області зробити у засобах масової інформації м. Запоріжжя повідомлення щодо реабілітації позивача, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у стягненні відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, та в частині відмови у стягненні витрат на відшкодування суми сплаченої у зв'язку з наданням юридичної допомоги. Ухвалено у цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року задоволено частково.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування втраченого заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року - 33123,29 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 27 000 грн грн., всього 60 123,29 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення втраченого заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, суд першої інстанції дійшов хибних висновків про відмову у їх задоволені, оскільки відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", розмір сум, які передбачені статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Судом першої інстанції не перевірено та не витребувано інформації у роботодавця позивача з приводу недоотриманої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 10 січня 2017 року по дату звільнення 04 червня 2014 року у зв'язку незаконним відсторонення від роботи. У зв'язку чим безпідставно не стягнуто суми заробітку, які склали 40 423,88 грн і за вирахуванням податків позивач недоотримав 33
123,29 грн, які і повинні бути стягнуті на його користь.

Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 10 частини 3 Положення про застосування Закону, громадянинові також підлягають поверненню суми, сплачені у зв'язку з наданням юридичної допомоги, сплачені адвокату за участь у справі, написанні касаційної скарги, а також понесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядової інстанції. Судом першої інстанції безпідставно не враховано, що адвокат Шпонька Я. В. надавав правову допомогу позивачу ОСОБА_1 при розгляді кримінального провадження, що підтверджується вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, в якому Шпонька Я. В. зазначений, як захисник позивача. Також надання правової допомоги вказаним адвокатом підтверджується копією угоди між позивачем та адвокатом від 16 травня 2014 року про надання юридичної допомоги у конкретному кримінальному провадженні. За надання вказаних послуг позивачем понесені витрати, які підтверджуються квитанцію до прибуткового касового ордеру від 21 травня 2014 року у сумі 27 000 грн.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені витрати сплачені у зв'язку з наданням юридичної допомоги є доведеними, а вказані вимоги підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погодився з розміром моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, та виходив з того, що позивач не надав доказів наявності обставин, які були б для суду підставами для визначення розміру моральної шкоди у розмірі більшому ніж встановлено Законом.

Апеляцйіний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу, оскільки надані позивачем докази доводять факт його звернення з приводу неналежного виконання вироку суду органами досудового слідства щодо повернення вилучених речових доказів та неможливість в зв'язку реорганізацією ГУ МВС України в Запорізькій області притягнення винних осіб до відповідальності. Між тим, вказана документи не доводять беззаперечну відмову у поверненні вилучених речей у зв'язку їх втратою, які б давали підстави для розгляду питання про компенсацію їхньої вартості.

З приводу завдання шкоди честі, гідності та ділової репутації суд апеляційної інстанції послався на те, що позивач, на час виникнення спірних правовідносин, мав статус посадової особи юридичної особи публічного права. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц зазначив, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід та здобуті результати, оскільки такій інформації оцінка надається у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди та в частині відмови у відшкодуванні втраченого майна, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 11 160 грн в рахунок відшкодування втраченого майна та 5 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі прокуратур Запорізької області, не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку та витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову в оскаржуваній частині з направленням справи в частині вказаних вимог на новий апеляційний розгляд.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та визначення розміру її відшкодування суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17 (провадження №61-6127св19), яким визначено відповідні критерії, які застосовуються при вирішенні аналогічних спорів.

У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Так, апеляційний суд встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, прийшов до обґрунтованого висновку, що належний розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку складає 3 000 000 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17 наведено висновок, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди, встановлений Законом, не визначається єдиним та абсолютним і може бути збільшений судом, враховуючи обставини справи та ступінь моральної шкоди, яка завдана громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Проте, під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки тим обставинам, що позивач тривалий час утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на нього та кардинальним чином вплинуло на його життя. Після цього позивач також був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано домашній арешт та особисте зобов'язання. При цьому в подальшому він був виправданий і це свідчіть про безпідставність не тільки утримання під вартою, але і взагалі кримінального переслідування.

У зв'язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, позивач зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, був відсторонений від посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни життєвого укладу та завдало значних страждань.

Подібні обставини в іншій справі вже досліджувались Верховним Судом, були зроблені відповідні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Вказана вище постанова Верховного Суду надавалась суду першої інстанції для застосування правової позиції, знаходилась в матеріалах, але була проігнорована судами обох інстанцій всупереч статті 263 ЦПК України та принципам розумності та справедливості.

Посилаючись на наведене, позивач вважає, що стягнення на його користь моральної шкоди, що завдана незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, у розмірі 213 753,80 грн не відповідає наведеним вище висновкам Верховного Суду, а також обставинам цієї справи.

Щодо відмови у стягненні вартості майна, втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду майна, позивач у касаційній скарзі послався на те, що вирішуючи спір у цій частині вимог суди обох інстанцій проігнорували ту обставину, що при наявності судового рішення (виправдувального вироку суду) про повернення позивачу незаконно вилученого майна та ліквідованому органі досудового слідства таке майно повернуто не було, жодної правової оцінки цій обставині не надано. Суди попередніх інстанцій лише констатували цей факт, усунувшись від з'ясування обставин.

Касаційна скарга прокуратури Запорізької області мотивована тим, що стягуючи з держави на підставі статей 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" неодержаний позивачем заробіток за час відсторонення від роботи (посади) в сумі 33 123,23 грн, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц.

Так, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спори у подібних правовідносинах зазначила, що розмір заробітку не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), що підлягає відшкодуванню на підставі статей 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. При цьому середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 05 травня 1995 № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку № 100".

Однак, у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції застосував положення статей 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" по-іншому, ніж у зазначених вище справах, внаслідок чого неправильно встановив розмір заробітку неодержаного позивачем за час відсторонення від роботи (посади). Зокрема, визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв'язку з відстороненням його від посади, апеляційний суд неправильно виходив із заробітної плати позивача за січень - червень 2014 року у розмірі 33 123,29 грн, а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата (тобто з ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2014 року про задоволення клопотання слідчого та відсторонення ОСОБА_1 від посади директора міського комунального підприємства Запорізької міської ради "Основаніє" строком на 2 місяці, до 12 березня 2014 року).

Судом апеляційної інстанції внаслідок неправильного тлумачення статей 3,4 Закону та п. 8 Положення, неправильно визначено період, у якому ОСОБА_1 було відсторонено від посади, а саме з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, що потягло за собою неправильний розрахунок суми, яка підлягає стягненню за рахунок держави в порядку безспірного списання.

Так, період відсторонення від посади ОСОБА_1, обумовлений клопотанням органу досудового розслідування та ухвалою суду внаслідок кримінального переслідування позивача, складає з 11 січня 2014 року по 12 березня 2014 року. Невиплата позивачу заробітної плати в інший період, а саме з 13 березня 2014 року по 04 червня 2014 року, який ураховано судом апеляційної інстанції на підставі інформації міського комунального підприємства Запорізької міської ради "Основаніє" не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з відстороненням позивача від посади внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.

Також, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частин 1, 4 статті 26, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (в редакції на час спірних правовідносин), у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача 27 000 грн, сплачених останнім адвокату Шпонька Я. В. у зв'язку з наданням юридичної допомоги відповідно до п. 10 Положення та п. 4 ст. З Закону.

Водночас, на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частин 1, 4 статті 26, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у подібних правовідносинах, що потребує перевірки правильності застосування у даній справі вищенаведених норм матеріального права у сукупності із положеннями пункту 4 статті З Закону та пункту 10 Положення.

Апеляційним судом не враховано, що адвокат Шпонька Я. В., в силу норм Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Кримінального процесуального кодексу України та обставин справи не міг на підставі договору про надання юридичних послуг від 16 травня 2014 року надавати юридичну допомогу ОСОБА_1 вже під час судового провадження. Тому договір про надання юридичних послуг від 16 травня 2014 року та видана на підставі нього квитанція до прибуткового касового ордеру від 21 травня 2014 року на суму 27 000 грн унеможливлюють вирішення питання про відшкодування ОСОБА_1 за рахунок держави сум, передбачених пунктом 10 Положення та пункту 4 статті З Закону.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів прокуратури Запорізької області та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокуратури у повному обсязі.

Відзиви на касаційні скарги іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.

Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01 січня 2019 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 4723
грн (станом на момент вирішення справи).

У справі, яка переглядається судами установлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 26 березня 2019 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів, врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом 44 повних місяців 39 днів (21 день у січні 2014 року та 18 днів у жовтні 2017 року), під слідством та судом (з 11 січня 2014 року -дата повідомлення про підозру по 18 жовтня 2017 року - набрання законної сили виправдувальним вироком суду), що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 213 753,80 грн, яка визначена з урахуванням конкретних обставин справи.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, визначив у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, встановленого законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.

Норма частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться, виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який позивач має право на відшкодування моральної шкоди, визначив розмір відшкодування такої шкоди у межах заявленої позивачем суми та який відповідає розміру відшкодування такої шкоди, встановленому законом.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доказам і обставинам, на які посилався позивач в обґрунтування розміру моральної шкоди в сумі 5 000 000 грн, та дійшли висновків, що у даному конкретному випадку відсутні підстави для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17 (провадження №61-6127св19), відповідно до якого гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди, встановлений Законом, не визначається єдиним та абсолютним і може бути збільшений судом, враховуючи обставини справи та ступінь моральної шкоди, яка завдана громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається судами не встановлено обставин, підтверджених належними і допустимими доказами длявизначення компенсації моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено Законом.

Посилаючись на висновки у вказаній постанові Верховного Суду, позивач на підтвердження своїх аргументів зазначає про правильність наданої судами оцінки установлених у цій справі обставин при визначенні суми відшкодування моральної шкоди та акцентує увагу на необхідності надання такої ж оцінки обставинам у справі, яка переглядається, зокрема визначення суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн.

Касаційна скарга не містить посилань на те, що в чому саме полягає неправильність застосування судами у справі, яка переглядається норм матеріального права, порівняно із висновками щодо застосування відповідних норм, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17 (провадження №61-6127св19).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для стягнення на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн, тобто стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з відсутності підстав для задоволення цих вимог, оскільки при постановлені виправдувального вироку суд вирішив долю речових доказів у кримінальному провадженні відповідно до вимог статті 100 КПК України, в тому числі вирішено передати мобільні телефони Nokia 6700 та Apple iPhone5 за належністю ОСОБА_1.

Подані позивачем докази підтверджують факт його звернення з приводу неналежного виконання вироку суду органами досудового слідства щодо повернення вилучених речових доказів та неможливість в зв'язку реорганізацією ГУМВС України в Запорізькій області притягнути винних осіб до відповідальності. Проте, подані позивачем докази не доводять беззаперечну відмову у поверненні вилучених речей у зв'язку їх втратою, що могло б бути підставою для розгляду питання про компенсацію їхньої вартості. У даному випадку вирішенню підлягає питання виконання вироку суду органами досудового слідства щодо повернення вилучених речових доказів.

Доводи касаційної скарги позивача щодо підстав для стягнення вартості майна, втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду не спростовують правильність висновків судів у цій частині та зводяться лише до констатації факту неповернення вилучених речових доказів, проте не підтверджують факт втрати цього майна та неможливість його повернення в порядку виконання вироку суду, який набрав законної сили.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення на користь позивача втраченого заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року та витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції правильно виходив з наступного.

Внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а саме: статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у наведених у статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", розмір сум, які передбачені статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що з довідки МКП "Основаніє" не вбачається, які саме виплати складали сукупний дохід позивача, тому неможливо достовірно визначити правильність здійсненого розрахунку середнього заробітку, обчисленого позивачем.

Суд апеляційної інстанції, усуваючи допущені судом першої інстанції порушення, на підставі витребуваної інформації (довідки, розрахунку, відомості) у роботодавця позивача щодо недоотриманої останнім заробітної плати за період з 10 січня 2014 року по дату звільнення 04 червня 2014 року у зв'язку незаконним відсторонення від роботи, установив, що за вказаний період після утримання податків до виплати працівнику підлягало 33 123,29 грн.

Під час апеляційного розгляду справи правильність вказаного розрахунку відповідачами, зокрема прокуратурою Запорізької області не спростовано.

Визначена МКП "Основаніє" сума не заперечувалась.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, порівняно із висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження №14-136цс19) та від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц (провадження № 14-136цс19), зокрема в частині визначення розміру втраченого позивачем заробітку, є необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається відповідачами не спростовано наданого роботодавцем позивача розрахунку втраченого останнім заробітку, в тому числі власного розрахунку відповідачем не подано та належними і допустимими доказами не доведено, що цей розрахунок проведено з порушенням Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, ГПУ та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з подальшими змінами).

Установивши розмір втраченого позивачем внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, апеляційний суд правильно стягнув вказану суму на користь позивача, а доводи прокуратури Запорізької області у цій частині зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів, проведення іншого розрахунку та встановлення іншої суми, що підлягає стягненню на користь позивача, тобто спрямовані виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, правильно вирішив позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 27 000 грн, оскільки позивачем подано належне документальне підтвердження понесення вказаних витрат, зокрема угоду між позивачем та адвокатом від 16 травня 2014 року про надання юридичної допомоги у конкретному кримінальному провадженні та квитанцію до прибуткового касового ордеру №30 від 21 травня 2014 року у сумі 27 000 грн. Надання адвокатом правової допомоги також підтверджується вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2015 року, у якому адвокат Шпонька Я. В. зазначений, як захисник позивача.

Доводи касаційної скарги прокуратури Запорізької області про безпідставність відшкодування ОСОБА_1 за рахунок держави суми у розмірі 27 000 грн за надання юридичних послуг, є безпідставними, оскільки відшкодування таких коштів передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Аргументи касаційної скарги прокуратури Запорізької області у цій частині зводяться до необхідності надання оцінки угоді між позивачем та адвокатом від 16 травня 2014 року про надання юридичної допомоги та квитанції до прибуткового касового ордеру №30 від 21 травня 2014 року з метою встановлення відсутності у адвоката повноважень надавати юридичну допомогу ОСОБА_1 вже під час судового провадження. Проте, оцінку щодо належності та допустимості вказаних документів надано апеляційним судом, до переоцінки яких суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Враховуючи належне документальне підтвердження витрат ОСОБА_1 на юридичну допомогу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 27 000 грн.

Таким чином, доводи касаційної скарги позивача та касаційної скарги прокуратури Запорізької області, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердились.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та прокуратури Запорізької області за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для стягнення на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначено судами, а за доводами прокуратури Запорізької області про безпідставність стягнення апеляційним судом на користь позивача втраченого заробітку та витрат на правничу допомогу.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до переоцінки доказів і встановлення обставин справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду та суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу прокуратури Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня

2020 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Запорізького апеляційного судувід 19 травня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська