Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №607/8458/19

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 607/8458/19

провадження № 61-22546 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року у складі судді Чорної В. Г. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який у березні 1997 року розірвано.

17 липня 1997 року відповідач зареєструвався у квартирі АДРЕСА_1, однак, не проживає у вказаній квартирі більше 20 років, має іншу сім'ю, з якою проживає постійно.

З 2015 року ОСОБА_2 вказаний в щорічній декларації своєї дружини, як член сім'ї, та, відповідно до її даних, забезпечений житлом. Участі в утриманні квартири відповідач ніколи не брав, зокрема, ремонтних робіт не проводить, не сплачує комунальні послуги, добровільно знятись з реєстрації не бажає, чим чинить перешкоди у користуванні помешканням, оскільки вона вимушена нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг та реєстрація відповідача створює перешкоди для отримання житлових соціальних пільг, оскільки в їх розрахунку визначається сукупний дохід усіх зареєстрованих за вказаною адресою працездатних осіб.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у спірній квартирі понад 6 місяців, комунальні послуги не оплачує, його особистих речей в квартирі немає, будь-яких перешкод для проживання відповідача в квартирі за вказаною адресою з боку позивача не вчинялося.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що відповідач не заперечував встановленого факту його не проживання у спірній квартирі, а навпаки, підтверджував, що у спірній квартирі він дійсно не проживає. Суд визнав такими, що не заслуговують на увагу, посилання відповідача на те, що поважними причинами його відсутності у спірній квартирі понад 6 місяців є протиправна поведінка позивачки і членів її сім'ї, оскільки будь-яких доказів, що відповідачу чинились перешкоди у користуванні житлом протягом останніх шести місяців, що передували зверненню позивача до суду судом з позовом (вересень 2018 року - квітень 2019 року), відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 607/8458/19 із Зборівського районного суду Тернопільської області.

Зупинено виконання рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відсутність відповідача за місцем реєстрації тривалий час обумовлена поважними причинами, а саме: конфліктними відносинами із позивачем та членами її сім'ї за місцем реєстрації та відсутністю об'єктивної можливості проживати у спірній квартирі. Зазначав, що з 1996 року позивач чинить йому перешкоди у користуванні спірною квартирою, що підтверджується, зокрема, актом державного виконавця від 21 листопада 2005 року про вселення його до спірної квартири, заявами до КП "Східний масив" щодо тимчасової неможливості проживання у спірному житлі.

Зазначав, що ніколи на втрачав інтерес до спірного житла, іншого житла не має.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Зазначала, що відповідач має іншу сім'ю, його дружині на праві власності належать дві квартири у м. Тернополі та будинковолодіння, що відображено у її щорічній декларації, отже, відповідач забезпечений житлом, тоді як вона проживає у спірній квартирі і іншого житла не має.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, щоз 1988 року по 1997 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася донька - ОСОБА_3.

У результаті примусового розміну трикімнатної квартири на дві двокімнатні, проведеного на підставі рішення Тернопільської міського народного суду від 13 березня 1992 року та зі згоди Тернопільської інституту народного господарства, квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_4 (позивачу) на склад сім'ї 2 особи, що підтверджується архівною випискою від 17 грудня 1999 року № 493 з протоколу № 9 засідання виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 05 травня 1992 року № 232 (а. с. 176).

Квартира АДРЕСА_1 не приватизована.

Згідно довідки ДП "Східний масив" від 04 лютого 2019 року № 1-53, у державній квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 з 26 червня 1992 року; ОСОБА_3, з 26 червня 1992 року; ОСОБА_6 з 26 серпня 1998 року; ОСОБА_2 з 17 липня 1997 року; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 22 жовтня 2015 року (а. с. 4).

Відповідно до актів обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 06 лютого 2019 року та 07 травня 2019 року, складених комісією ПП "Східний масив", ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає (а. с. 5,108).

Вказані обставини підтвердили також свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_6.

Із квитанцій, наданих позивачем, убачається, що остання систематично сплачує за житлово-комунальні послуги за адресою спірної квартири (а. с. 6,109,110).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що відповідач у спірній квартирі не проживає більше шести місяців, про що свідчать складені комісією ПП "Східний масив" та сусідами акти від 06 лютого 2019 року, 07 травня 2019 року.

Вказані обставини також підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які також зазначили, що особистих речей відповідача у спірній квартирі немає, жодних перешкод у користуванні житлом йому ніхто не чинить.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, відповідач не заперечував, що він не проживає у спірній квартирі, однак, посилаючись на неможливість проживання у квартирі разом із позивачем та членами її сім'ї, не надав належних доказів на підтвердження вказаних обставин, а отже не довів поважності причин свого непроживання у спірній квартирі.

Судами враховано, що ОСОБА_2, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1, надав суду докази, які стосуються періоду з 1997 по 2017 року (а. с. 23-43,158-168).

Із заяви ОСОБА_2 на ім'я директора ПП "Східний масив" убачається, що востаннє відповідач проявляв інтерес до спірної квартири 19 серпня 2017 року (а. с. 40).

Також апеляційним судом враховано, що відповідач має іншу сім'ю, з якою проживає, оплату за житлово-комунальні послуги відповідач не здійснює, остання оплата послуг за користування спірною квартирою відповідачем проводилась 28 серпня 2012 року на суму 22 грн, що не спростовано відповідачем.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що останні три роки він надав значні суми коштів дочці ОСОБА_3 на оплату комунальних послуг, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказує, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, суди дійшли правильного висновку про позивач обґрунтувала належним чином мету, яку вона переслідувала, звернувшись до суду із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, та довела співмірність його виселення відповідній меті, що виключає можливість порушення статті 8 Конвенції при розгляді цієї справи.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 20 серпня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта