Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №442/8375/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 442/8375/17

провадження № 61-8420св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Дрогобицький міський пологовий будинок" Дрогобицької міської ради Львівської області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року в складі судді Хомика А. П. та на постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року в складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" Дрогобицької міської ради та просила:

- скасувати наказ КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" Дрогобицької міської ради від 31 жовтня 2017 року № 138к про звільнення ОСОБА_1 із посади головної акушерки;

- поновити ОСОБА_1 на вказаній посаді;

- стягнути з КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" Дрогобицької міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 березня 1990 року ОСОБА_1 прийнята в Дрогобицьку центральну міську лікарню на посаду медсестри дитячого відділення, до січня 2005 року працювала на різних посадах, а 14 січня 2005 року переведена на посаду головної акушерки Дрогобицького міського пологового будинку, з якої 31 жовтня 2017 року звільнена в зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач указувала, що 22 серпня 2017 року усно, а 22 вересня 2017 року - письмової попереджено про звільнення в зв'язку зі скороченням із 01 листопада 2017 року посади головної акушерки.

Профспілковий комітет своїм рішенням від 31 жовтня 2017 року відмовив у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 із роботи, однак роботодавець у порушення вимог трудового законодавства звільнив її.

Відповідач також не врахував, що позивач має переважне право на залишення на роботі, оскільки є особою з інвалідністю ІІІ групи, а також єдиною в своїй сім'ї, хто має стабільний дохід.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що на підприємстві відбулися зміни в організації праці, працівникові були запропоновані посади, які відповідають її кваліфікації, проте позивач не надала згоди на переведення, тому позивач звільнена з посади з дотриманням установленого законом порядку, а відмова профспілкового комітету в наданні згоди на звільнення не врахована роботодавцем у зв'язку з її необґрунтованістю.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за зазначеною скаргою.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задовоелння позову.

ОСОБА_1 указує, що профспілковий комітет не надавав згоду на її звільнення й вона мала переважне право на залишення на роботі, оскільки є особою з інвалідністю ІІІ групи.

Скорочення посади головної акушерки є недоцільним і суперечить вимогам наказу Міністерства охорони здоров'я України, а посадові обов'язки за її скороченою посадою покладені на іншого працівника.

Відзив на касаційні скарги

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 із 1990 року працювала на різних посадах, а з 14 січня 2005 року переведена на посаду головної акушерки КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок".

Наказом відділу охорони здоров'я виконавчих органів Дрогобицької міської ради від 27 липня 2017 року № 173 "Про погодження штатних розписів комунальних некомерційних підприємств охорони здоров'я м. Дрогобича та м. Стебника" та розпорядженням міського голови від 28 липня 2017 року № 418-р "Про затвердження штатного розпису комунальних некомерційних підприємств закладів охорони здоров'я" внесено зміни, зокрема, до штатного розпису КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок".

Наказом від 04 серпня 2017 року № 101 "Про затвердження штатного розпису КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" Дрогобицької міської ради станом на 01 листопада 2017 року" доведено до відома всіх структурних підрозділів пологового будинку новий штатний розпис, згідно з яким із 01 листоапда 2017 року підлягає скороченню, зокрема, посада головної акушерки.

Наказом від 07 серпня 2017 року № 103 "Про створення спеціальної комісії відповідальної за скорочення штатної чисельності із наступним вивільненням працівників" створено комісію по проведенню скорочення посад КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок".

На виконання наказу від 22 серпня 2017 року № 104 "Про попередження конкретних працівників КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок'про вивільнення в зв'язку зі скороченням посад з 01 листопада 2017 року" цього ж дня головну акушерку ОСОБА_1 письмово повідомлено про скорочення 1 ставки вказаної посади та запропоновано працівникові вакантну посаду акушерки жіночої консультації з навантаженням на 1 ставку, від переведення на яку вона відмовилася.

Рішенням профспілкового комітету КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок", оформленого протоколом від 31 жовтня 2017 року № 10, у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відмовлено.

Наказом від 31 жовтня 2017 року № 138-к по КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" ДМР ОСОБА_1 звільнена з посади головної акушерки пологового будинку на підставі пункту частини 1 статті 40 КЗпП України.

Підставою такого звільнення є: накази по КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" № 101 "Про затвердження штатного розпису КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" станом на 01 листопада 2017 року", № 104 "Про попередження конкретних працівників КНП "Дрогобицький міський пологовий будинок" про вивільнення в зв'язку зі скороченням посад з 01 листопада 2017 року" та акт про відмову ОСОБА_1 у наданні згоди на переведення на посаду акушерки жіночої консультації в зв'язку зі скороченням посади головної акушерки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно з пунктом 1 частини 1 , частиною 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті цієї статті підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації (стаття 49-2 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, і про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Стаття 42 КЗпП України встановлює, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Так як обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі працівника, звільненого у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права в тотожних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61-38248св18).

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року в справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19) зроблено висновок, що, розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини 7 статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на звільнення позивачки не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. У висновку не міститься будь-яких даних щодо фактичних обставин і підстав звільнення позивача, її ділових і професійних якостей.

Установивши, що на підприємстві відбулося скорочення штату, про наступне вивільнення позивач була попереджена за два місяці та їй була запропонована вакантна посада, згоду на переведення на яку працівник не надала, ураховуючи необґрунтовану відмову профспілкового комітету в наданні згоди на звільнення, роботодавець звільнив ОСОБА_2 із дотриманням трудового законодавства.

Посилання позивача на те, що при звільненні не було враховане її переважне право на залишення на роботі, були обґрунтовано відхилені судами, оскільки таке право враховується при скороченні кількох рівнозначних посад, а посада головної акушерки була одна й відсутні обставини, за яких роботодавець міг урахувати таке право позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що скорочення посади позивача було недоцільним, були обґрунтовано відхилені судами з огляду на викладені вище положення статті 64 ГК України, відповідно до якого підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук