Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 379/1418/18

провадження № 61-9124св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальності "Інтерагроінвест",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, фермерське господарство "Даценко",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагроінвест" на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року в складі колегії суддів: Чобіток А.

О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2020 року представник фермерського господарства "Даценко" (далі - ФГ
"Даценко ") - керуючий адвокатського бюро "Архипенка" Архипенко О. А. звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальності "Інтерагроінвест" (далі - ТОВ "Інтерагроінвест ") до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ФГ "Даценко" про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк.

Заява мотивована тим, що на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018, ордеру адвоката він є представником ФГ "Даценко".

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Інтерагроінвест" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ФГ "Даценко" про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк.

Посилаючись на те, що під час розгляду апеляційним судом справи не було вирішено питання про судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу: вивчення матеріалів апеляційної скарги, підготовки відзиву (3 170
грн), участь в судовому засіданні (3 000 грн) та витрат, понесених на дорогу (2 140 грн), адвокат ФГ "Даценко" - Архипенко О. А. просив задовольнити заяву.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року заяву представника ФГ "Даценко" про ухвалення додаткового рішення задоволено. В справі за позовом ТОВ "Інтерагроінвест" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ФГ "Даценко" про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк постановлено додаткову постанову, якою стягнуто з ТОВ "Інтерагроінвест" на користь ФГ "Даценко" судові витрати в розмірі 8 310 грн.

Апеляційний суд, задовольняючи заяву ФГ "Даценко" про ухвалення додаткового рішення в справі, виходив з того, що заявником надані належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру судових витрат, співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом, а також дорожніх витрат, оскільки розгляд даної справи проводився в м. Києві, а місцезнаходженням адвокатського бюро, яке надавало правову допомогу ФГ "Даценко", є м. Черкаси.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2020 року ТОВ "Інтерагроінвест" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви представника ФГ "Даценко"- адвоката Архипенка О. А. про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року в справі № 908/1051/16, в якій вказано, що суди відмовили в стягненні судових витрат, оскільки позивачем не доведено обставин надання йому адвокатом правової допомоги саме за даною справою; у постановах Верховного Суду: від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц, в якій вказано, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодуванні таких витрат; від 17 жовтня 2018 року в справі № 301/1894/17, в якій вказано, що суд має з'ясувати склад та розмір витрат, які можуть бути підтверджені, зокрема, посвідченням про відрядження; від 04 листопада 2019 року в справі № 9901/264/19, в якій вказано, що виїзд адвоката не може бути віднесений до жодного з видів правничої допомоги; від 31 березня 2020 року в справі № 726/549/19, в якій вказано, що суд не зобов'язаний присуджувати понесені витрати, якщо встановить, що розмір гонорару є завищеним. Крім того, посилається на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389, стаття 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 379/1418/18 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року справу за позовом ТОВ "Інтерагроінвест" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ФГ "Даценко" про визнання недійсними договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договорів оренди земельної ділянки на новий строк призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з статтею 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У справі, що переглядається, представник ФГ "Даценко" - керуючий адвокатського бюро "Архипенка" Архипенко О. А. в апеляційному суді під час судового засідання 16 березня 2020 року зробив заяву про стягнення судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, та витрат, пов'язаних з переїздом представника до іншого населеного пункту.

Оскільки апеляційним судом не було вирішено питання про судові витрати, 19 березня 2020 року представник ФГ "Даценко" - керуючий адвокатського бюро "Архипенка" Архипенко О. А. звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення до якої додав розрахунок судових витрат, здійснений у відповідності умов договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018, та додатків № 8,9 до нього.

З вказаного розрахунку вбачається, що вивчення матеріалів апеляційної скарги та підготовки обґрунтованих заперечень (3 год. 10 хв. ) складає 3 170 грн, участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (з 9 год. 00 хв. до 12 год 45 хв. ) складає 3 000 грн, витрати на дорогу (відстань Черкаси - Київ в обидві сторони 410 км. з розрахунку 5 грн за 1 км. дороги, час, втрачений адвокатом в дорозі 5 год) складає 2 140 грн, а всього - 8 310 грн.

На підтвердження витрат, пов'язаних з правовою допомогою, та витрат, пов'язаних з переїздом представника до іншого населеного пункту, надано акт приймання-передачі від 17 березня 2020 року, платіжне доручення від 18 березня 2020 року № 244 на суму 8 310 грн, договір про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018 з додатками та ордер.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що представником ФГ "Даценко" - керуючим адвокатського бюро "Архипенка" Архипенком О. А. надані належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру витрат, пов'язаних з правовою допомогою, співмірності обсягу послуг, наданих адвокатом, а також витрат, пов'язаних з переїздом представника з м. Черкаси в м.

Київ.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуне в повній мірі погоджується з вказаним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Поза увагою апеляційного суду залишилось дослідження питання щодо відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, переїздом представника до іншого населеного пункту (стаття 138 ЦПК України).

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд зауважує, що запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом.

Таке правове регулювання порядку здійснення цивільного судочинства не може обмежувати та/або заперечувати право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення та яка понесла витрати, пов'язані з прибуттям до суду, й підтвердила їх документально, на компенсацію цих витрат суб'єктом владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", згідно з додатком до якої витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

В свою чергу, питання, пов'язані з відшкодуванням витрат на відрядження унормовані постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.

За змістом пунктів 7,9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, окрім іншого, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Витрати на проїзд державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з підтвердними документами.

Відповідно до пунктів 6,7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Пунктом 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 визначено, що підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України.

У абзаці сімнадцятому статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

В той же час, як пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98, так і пунктом 12 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 передбачено, що у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Таким чином, сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені законодавством, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.

Водночас, вищевказані нормативно-правові акти органів виконавчої влади передбачають можливість відшкодування витрат на проїзд в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), або ж витрат на пально-мастильні матеріали, які відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Отже, вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджено наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43 і призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про компенсацію витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, обмежився посиланням на те, що відстань з м. Черкаси до м.

Києва в обидві сторони складає 410 км з розрахунку 5 грн за 1 км. дороги. При цьому не з'ясував, яким видом транспорту користувався представник ФГ Даценко" для прибуття до м. Києва та не встановив наявність документів, що засвідчують вартість понесених витрат.

Без належного і повного з'ясування цих обставин справи та перевірки їх доказами, висновки апеляційного суду про наявність підстав для розподілу судових витрат є передчасними, у зв'язку з чим додаткова постанова Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року не може вважатись законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки суд не в повній мірі дослідив наявні у справі докази, надані сторонами, а оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, норми матеріального права відповідно до них не застосовані, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості усунути ці недоліки, тому справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагроінвест" задовольнити частково.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов