Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2021 року у справі №127/12839/21

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 127/12839/21

провадження № 61-11823св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватне підприємство "Бокуд", акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Венгрин О.

О., від 28 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С., від 01 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства (далі - ПП) "Бокуд", акціонерного товариства

(далі - АТ) "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз", в якому просила суд визнати недійсним договір "Про технічне обслуговування системи газопостачання та газового обладнання (крім ВОГ)" № 1/32А210-264-20 від 23 грудня 2019 року, укладений між ПП "Бокуд" та АТ "Вінницягаз".

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1 та уповноваженою особою цього будинку.

01 квітня 2021 року між співвласниками будинку та ПП "Бокуд" був укладений договір про надання послуг з управління будинком, згідно з яким останнє має надавати послуги, зокрема з технічного обслуговування, технічного обстеження, технічного огляду систем газопостачання та газообладнання.

23 грудня 2019 року на виконання зазначеного зобов'язання ПП "Бокуд" уклало з АТ "Вінницягаз" договір "Про технічне обслуговування системи газопостачання та газового обладнання (крім ВОГ)" № 1/32А210-264-20 та у подальшому суму витрат за цим договором включило до кошторису витрат на управління будинком по АДРЕСА_2.

Позивач вказувала на відсутність акта розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, наявність якого, на її думку,

є істотною умовою оспорюваного правочину. Наголошувала на тому, що без даного акта відсутня можливість встановити власника внутрішньобудинкових мереж газопостачання, а відповідно є незаконною внесення суми витрат за цим правочином до кошторису витрат на утримання будинку, яка включається до розрахунку вартості послуг з управління будинком.

Просила врахувати, що внаслідок укладення оспорюваного договору вона вимушена щомісячно сплачувати кошти за послуги з технічного обслуговування, технічного обстеження, технічного огляду систем газопостачання та газообладнання, в той час як такі послуги є складовою ціни послуги з управління будинком.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня

2021 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2021 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 186

ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник між позивачем і відповідачами щодо правочину, сторонами якого є юридичні особи, та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 14 липня 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2021 року і ухвалити нове рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 127/12839/21 з Вінницького міського суду Вінницької області.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Заявник вважає помилковими посилання суду першої інстанції на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня

2019 року у справі № 904/2529/18 та постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, відповідно до яких спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, належать до юрисдикції господарських судів, оскільки у розглядуваній справі оспорюваний правочин укладений не для забезпечення виконання основного зобов'язання.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Позиція Верховного Суду

За змістом пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку про відмову у відкритті провадження у справі.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною 1 статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі-Закон № 2866-III) управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі-Закон № 2866-III та статутом об'єднання.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі-Закон № 417-VIII), управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Відповідно до ~law15~ якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об'єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об'єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ~law16~ управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).

За ~law17~ співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

~law18~ визначає права співвласників багатоквартирного будинку. За змістом пунктів 1,2 частини першої цієї статті співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.

За змістом ~law19~, співвласники зобов'язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.

Визначення порядку управління багатоквартирним будинком, тобто, вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, якщо таке створене в цьому будинку, чи передати відповідні функції (чи їх частину) управителю або асоціації, є невід'ємною складовою реалізації прав та виконання обов'язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.

Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів ОСББ) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.

Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є: перелік послуг; вимоги до якості послуг; права і обов'язки сторін; відповідальність сторін за порушення договору; ціна послуг; порядок оплати послуг; порядок і умови внесення змін до договору; строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору (~law20~).

За змістом частини 1 статті 15 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі-Закон № 2189-VIII) договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.

Отже, надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов'язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг.

За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; відповідно до положень частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулась із позовом до

ПП "Бокуд ", АТ "Вінницягаз" про визнання недійсним договору "Про технічне обслуговування системи газопостачання та газового обладнання (крім ВОГ)" № 1/32А210-264-20 від 23 грудня 2019 року, укладеного між відповідачами, вказавши на порушення укладенням спірного договору її прав, як співвласника багатоквартирного будинку.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З огляду на викладене, враховуючи предмет, характер спору та суб'єктний склад його сторін, Верховний Суд вважає, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов'язків позивача, як співвласника багатоквартирного будинку щодо утримання і управління спільним майном та оплати за надані послуги, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20.

Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 904/2529/18 та в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19,

є нерелевантними з огляду на різний предмет та підстави позову у зазначених справах та у розглядуваній справі.

Так, у справі № 904/2529/18 спір виник щодо стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, а у справі № 910/17433/19 щодо застосування наслідків недійсності нікчемного договору.

Натомість у розглядуваній справі, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав як співвласника будинку та учасника правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спір належить до юрисдикції господарських судів.

Частиною 4 статті 406 та частиною 6 статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваних судових рішень, з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2021 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович