Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.08.2019 року у справі №461/1870/17

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 461/1870/17

провадження № 61-34908св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Лесько А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати загальної працездатності, а також додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 липня 2002 року в результаті падіння військового літака СУ-27УБ під час демонстраційних польотів на аеродромі «Скнилів» м. Львова позивачеві були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. За висновком МСЕК від 28 лютого 2004 року ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності зі втратою 100 % професійної працездатності, після переоглядів за висновком МСЕК від 06 червня 2006 року - встановлена І група інвалідності, визначено, що позивач не здатний до самообслуговування та потребує стороннього догляду.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь відшкодування заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати загальної працездатності, в розмірі мінімальної заробітної плати за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2017 року, яка складає 20 856 грн; стягнути відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду в розмірі 0,5 мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати - на побутову допомогу та 1/4 мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати - на звичайний догляд, за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2017 року в сумі 15 642 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 20 856 грн заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати загальної працездатності за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2017 року.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 15 642 грн додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 27 липня 2002 року внаслідок падіння військового літака СУ-27УБ під час демонстраційних польотів на аеродромі «Скнилів» м. Львова позивачеві були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження позивачу було завдано шкоду каліцтвом, він визнаний інвалідом 1 групи, а відтак має право на відшкодування заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати загальної працездатності, який підлягає стягненню з відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Шведи О. Б., відхилено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник Міністерство оборони України - Шведа О. Б., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Позивач не надав доказів на підтвердження використання додаткових коштів на догляд за ним.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

05 червня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматичну систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

05 червня 2019 року дана цивільна справа надійшла на розгляд судді Штелик С. П.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 липня 2002 року під час проведення авіаційно-спортивного свята на аеродромі спільного базування» Львів» (Скнилів) відбулося падіння військового літака СУ-27 УБ № 42 Військово-повітряних сил України, який належав Міністерству оборони України, у чому вироком військового апеляційного суду Центрального регіону України від 23 червня 2005 року, залишеним без змін у цій частині ухвалою Військової судової колегії Верховного Суду України від 02 березня 2006 року, встановлено вину посадових осіб Міністерства оборони України.

ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальній справ і по обвинуваченню військових службових осіб Військово-Повітряних Збройних Сил України по Скнилівський трагедії. Унаслідок катастрофи літака СУ-27 позивачу спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно з висновком медичної експертизи № 150 від 28 грудня 2007 року позивач отримав черепно-мозкову травму у виді забою головного мозку важкого ступеня з крововиливами в речовину та під оболонку головного мозку з переважним ураженням лівої його половини, перелом правої ключиці. У зв`язку з наслідками вказаної перенесеної важкої черепно-мозкової травми стійка втрата працездатності ОСОБА_1 складає 100 % безстроково. Дані травми нанесені позивачу в результаті катастрофи військового літака Су-27УБ на Скнилівському летовищі 27 липня 2002 року.

Відповідно до витягу з акту серії ЛВА-1 № 134481 від 28 лютого 2004 року, ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності безстроково, у діагнозі МСЕК зазначено, що захворювання є наслідком травми 2002 року, отриманої при аварії військового літака (Скнилівська авіакатастрофа).

Згідно довідки серії ЛВА-1 № 188551 від 14 травня 2004 року, після повторного переогляду позивачеві встановлена ІІ група інвалідності.

Відповідно до довідки серії ЛВА-1 № 290854 від 06 червня 2006 року, ОСОБА_1 встановлена І група інвалідності, у висновку вказано, що позивач потребує постійного стороннього догляду та допомоги.

Установлено, що потреби позивача у постійному сторонньому догляді та його нездатність до самообслуговування підтверджуються також висновками лікарської комісії Львівського міського психоневрологічного диспансеру № 160 від 08 липня 2005 року та № 170 від 09 червня 2006 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 1166 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до установлення інвалідності 1 групи та необхідності стороннього догляду, позивачу були заподіяні 27 липня 2002 року під час демонстраційних польотів на аеродромі «Скнилів» м. Львова внаслідок падіння військового літака СУ-27УБ, який належав відповідачу, суди дійшли обґрунтованого висновку про обов`язок Міністерства оборони України щодо відшкодування заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати загальної працездатності, а також додаткових витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржених рішень та недоведеності позивачем його вимог спростовуються дослідженими судами матеріалами справи, зокрема указаними вище висновками експерта, висновками МСЕК, довідками закладів охорони здоров`я, які містять відомості щодо втрати позивачем внаслідок спірних подій загальної працездатності та необхідності стороннього догляду за позивачем. Висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача спірних сум є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника Міністерство оборони України - Шведи Олени Богданівни, залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

А. О. Лесько