Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №404/1028/17

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 404/1028/17

провадження № 61-29390св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року у складі судді Панфілової А. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Гайсюка О. В., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (далі - ТОВ «Єврокар Україна») про визнання недійсним договору та стягнення коштів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 06 грудня 2016 року між ним і ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 252, предметом якого є транспортний засіб ЗАЗ Vida.

07 грудня 2016 року на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» 17419,50 грн комісії за організацію договору та 57 235,50 грн авансового платежу.

Однак, відповідач постійно змінює модель автомобіля, і відповідно, збільшує його вартість. В наданні графіка вартості щомісячного платежу позивачу відмовлено, автомобіль до цього часу не передано і навіть не узгоджено, яка саме модель автомобіля буде предметом лізингу.

Умови правочину порушують положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в цілому є несправедливими та суперечать принципу добросовісності. Зокрема, передбачено комісію за організацію договору - першочерговий разовий платіж, який входить до складу обов`язкових платежів. Цей платіж включає організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов`язані з укладенням договору, в тому числі витрати, що пов`язані з підбором предмета лізингу лізингоодержувачу.

Розмір комісії, який попередньо погоджений сторонами становить 7 % вартості предмета лізингу.

Тобто за складання стандартного тексту договору товариство отримало 17 419,50 грн.

Також умовами передбачено комісію обов`язковий платіж, розмір якого становить 3 % вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов`язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу.

Комісія за передання предмета лізингу - 8 070,00 грн.

ТОВ «Єврокар Україна» не обґрунтувало співмірності розміру комісії за організацію договору, комісії за передання предмета лізингу і вартості виконаної послуги.

Відповідно до пункту 8.5 договору всі планові платежі, які визначені у додатку 1 та додатку 3 до договору, сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим договором. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом української гривні до долара США на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця.

Це фактично щомісячні платежі за курсом долара США, але в гривневому еквіваленті, що суперечить вимогам законодавства. Договором фінансового лізингу встановлено жорсткі обов`язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти за оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов`язкових для споживача умов з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Крім того, всуперечзакону спірний правочин не посвідчений нотаріально.

Сукупність вказаних обставин є підставою для визнання правочину недійсним.

Просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 252, укладений 06 грудня 2016 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 , та стягнути з відповідача на користь позивача 74 655,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору та стягнення коштів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» задоволено повністю.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 252, укладений 06 грудня 2016 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 .

З ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 стягнуто 74 655,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу, що обумовлює наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, не був нотаріально посвідчений.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Єврокар Україна» подало до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області апеляційну скаргу ТОВ «Єврокар Україна» відхилено, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність несправедливих відносно споживача умов спірного договору фінансового лізингу та щодо наявності підстав для визнання його недійсним і стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 74 665,00 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ТОВ «Єврокар Україна» подало до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2017 року.

У касаційній скарзі ТОВ «Єврокар Україна», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Суди поверхнево дослідили питання про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу та не врахували, що норма статті 799 ЦК України, яка передбачає обов`язковість нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених фізичними особами, є не спеціальною нормою, яка регулює правочини лізингу, а загальною, яка може бути застосована лише після застосування та лише у сукупності із спеціальним законодавством, Законом України «Про фінансовий лізинг», який обов`язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу не встановлює.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу № 404/1028/17 з Кіровського районного суду м. Кіровограда.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту четвертого частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 червня 2019 року справу передано на розгляд Верховного Судуу складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу за касаційною скаргою ТОВ «Єврокар Україна» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2017 року призначено до судового розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 29 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В. Судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротун В. М., Курило В. П., Червинська М. Є. Обґрунтування призначення проведення повторного автоматичного визначення судді: призначення колегії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 грудня 2016 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір № 252 фінансового лізингу.

Згідно з умовами договору лізингодавець бере на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором.

Згідно з пунктом 1.1 договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб марки ЗАЗ Vida.

Укладаючи правочин, сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент його укладення становить 9 250,93 доларів США.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передання предмета лізингу; у разі наявності оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.5 статті 9 цього договору.

Згідно з пунктом 12.1 статті 12 договору у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу на вимогу лізингоодержувача поверненню підлягає 80 % сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує штрафу. Комісія за організацію договору в такому випадку лізингоодержувачу не повертається.

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єврокар Україна» 17 419,50 грн комісії за організацію договору та 57 235,50 грн авансового платежу, що підтверджується відповідними квитанціями від 06 грудня 2016 року та не заперечується відповідачем.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до частини другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з результату аналізу норм цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір нотаріально не посвідчений, як це вимагається статтею 799 ЦК України. З такими висновками погодився й апеляційний суд.

Крім того, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У відповідності до статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

Так, розмір комісії за організацію договору становить 7 % від вартості предмета лізінгу, що дорівнює 17 419,50 грн.

Умовами договору (пункт 9.7) передбачено і комісію - обов`язковий платіж, розмір якого становить 3 % вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов`язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу.

Також встановлено, що, за змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин, сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графік сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що спірний договір фінансового лізингу від 06 грудня 2016 року, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII, якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв`язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 74 655,00 грн, які були сплачені на виконання оспорюваного правочину -договору фінансового лізингу.

Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило