Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №215/3408/18

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

місто Київ

справа № 215/3408/18

провадження № 61-19752св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Державна казначейська служба України,

третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року у складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у серпні 2018 року звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових і службових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 23 травня 2013 року слідчим СВ Тернівського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області відносно нього внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань щодо вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України.

Зазначив, що 25 травня 2013 року були проведені негласні слідчі дії, внаслідок яких він фактично був затриманий, у нього вилучено 8 000,00 грн та 1 000,00 дол. США і розпочато досудове розслідування, тобто розпочато процедуру притягнення до кримінальної відповідальності. 27 червня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України, а 27 вересня 2013 року кримінальна справа була направлена до суду з обвинувальним актом.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 березня 2018 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрите у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Посилаючись на те, що він протягом 57 місяців і 28 днів зазнавав утиску гарантованих статтями 29, 30, 32 Конституції України прав на особисту свободу та недоторканність, прав на невтручання в особисте життя, прав на недоторканність житла, йому було завдано моральної шкоди, оскільки проводились обшуки, він вимушений був звільнитись із займаної посади та у зв'язку з кримінальним переслідуванням розірвано шлюб, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь 1 000 000,00
грн без утримання податків та обов'язкових платежів.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ДКС України заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що не є учасником спірних правовідносин, не порушувала права позивача та не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших осіб та органів.

Відповідач вважав, що ОСОБА_1 не довів належними доказами факт та розмір заподіяної йому моральної шкоди. ДКС України зазначила, що до позивача не застосовувались запобіжні заходи та заходи процесуального примусу, передбачені КПК України. ОСОБА_1 не перебував під вартою, до нього не застосовувались інші запобіжні заходи. Позивач був звільнений з роботи за власним бажанням, відповідно, нічим не підтверджується погіршення сімейних відносин та розірвання шлюбу позивача саме у зв'язку з наявністю кримінальної справи.

Прокуратура Дніпропетровської області направила до суду пояснення на позовну заяву, у яких зазначила про часткове визнання позову ОСОБА_1, зокрема в частині стягнення моральної шкоди за час перебування під слідством та судом в розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць слідства згідно з частинами 5 , 6 статті 4, статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 225 342,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових і службових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, без стягнення податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що при закритті провадження у справі у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, позивач ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" має право на відшкодування шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував тривалість досудового розслідування та судового розгляду, розмір мінімальної заробітної плати, обставини справи. Суд вважав, що саме в такому розмірі підлягають стягненню завдані позивачу моральні страждання, оскільки, на думку суду, розмір відшкодування в сумі 1 000 000,00 грн є завищеним, адже запобіжні заходи та заходи процесуального примусу, передбачені КПК України, до ОСОБА_1 не застосовувались, позивач не перебував під вартою, до нього не застосовувались інші обмеження особистих прав і свобод.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДКС України задоволено частково. Другий абзац резолютивної частини рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року викладено в такій редакції: "Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 225 342 грн".

В іншій частині рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції в частині висновків щодо визначення належного розміру відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції вважав неприйнятними доводи апеляційної скарги ДКС України стосовно застосування до спірних правовідносин не розміру мінімальної заробітної плати, а розміру прожиткового мінімуму, оскільки, за висновками суду, такі доводи не відповідають вимогам законодавства. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на невідповідність стягнутого розміру моральної шкоди фактично завданій йому моральній шкоді суд визнав необґрунтованими, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більший за достатній та не повинен приводити до навіть неістотного збагачення стягувача.

Одночасно апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції, зокрема другого абзацу резолютивної частини оскаржуваного рішення шляхом викладення його в іншій редакції, оскільки законодавчо не передбачено стягнення з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди, а стягнення, яке проводиться ДКС України за рахунок Державного бюджету України, має відбуватися саме шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України відповідно до вимог статей 23, 48 Бюджетного кодексу України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ДКС України 14 листопада 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ДКС України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями органу досудового розслідування і прокуратури та розірванням шлюбу позивача, звільненням із займаної посади. До позивача не застосовувалися запобіжні заходи та заходи процесуального примусу, передбачені КПК України, а отже, ОСОБА_1 не був обмежений у реалізації своїх прав на працю, особисте життя, вільне пересування. ДКС України вважає, що закриття кримінального провадження відносно позивача у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення і ненадання доказів існування моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральних страждань, яких зазнав позивач від утиску його прав під час досудового розслідування. На обґрунтування таких доводів заявник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц

(провадження № 61-26176св18).

Також заявник зазначає, що у зв'язку з відсутністю взаємовідносин з позивачем, вимоги щодо стягнення з ДКС України відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими. ДКС України не уособлює собою державу Україна, а її рахунки не уособлюють собою Державний бюджет України, а відшкодування коштів здійснюється з Державного бюджету України через органи казначейства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДКС України, а ухвалою від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law36~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law37~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~.

Враховуючи, що касаційну скаргу у справі, що переглядається, подано у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 23 травня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України.

25 травня 2013 року внаслідок проведення негласних слідчих дій, відповідно до статті 40 КПК України, у ОСОБА_1 вилучено 8 000,00 грн та 1 000,00 дол. США.

27 червня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України.

Відповідно до обвинувального акта, затвердженого 27 вересня 2013 року, повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 368-3 та частиною 1 статті 172 КК України, ОСОБА_1 повідомлено 28 серпня 2013 року.

27 вересня 2013 року кримінальна справа направлена до суду з обвинувальним актом.

16 березня 2018 року постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 прокурор відмовився від публічного обвинувачення ОСОБА_1 у зазначеному кримінальному провадженні на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази і вичерпані можливості їх отримати, тобто у зв'язку з недоведеністю вчинення позивачем злочину.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року кримінальне провадження відносно позивача закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до правил пункту 2 частини 2 статті 284, статті 340 КПК України.

Таким чином, досудове розслідування у справі відносно ОСОБА_1 за висновками судів першої та апеляційної інстанцій тривало загалом з 28 серпня 2013 року, коли позивачу персонально було повідомлено про підозру, оскільки до цієї процесуальної дії ОСОБА_1 не мав статусу підозрюваного та міг бути опитаний як свідок за його згодою. 16 березня 2018 року, тобто через 54 місяці, провадження у справі закрито судом за відмовою прокурора від підтримання публічного обвинувачення, тобто у зв'язку недоведеністю участі позивача у вчиненні цього злочину.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Щодо правових підстав для відшкодування моральної шкоди

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 статті 12 (частина 1 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами 2 , 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правило частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що закриття кримінального провадження відносно позивача у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення і ненадання доказів існування моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральних страждань, яких зазнав позивач від утиску його прав під час досудового розслідування, оскільки наведене не відповідає положенням Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", зокрема, закріпленому у Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" праву на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у разі закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Сам факт перебування позивача під слідством та судом, закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати є достатньою підставою для отримання компенсації від держави у порядку Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Верховний Суд визнає необґрунтованим посилання у касаційній скарзі ДКС України на висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц (провадження № 61-26176св18), оскільки у цій постанові суд касаційної інстанції не викладав висновку про те, що відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями правоохоронних органів та суду, можливе не лише у грошовій формі, натомість такі твердження наводив заявник, про що суд касаційної інстанції і зазначив у постанові, описуючи доводи касаційної скарги.

При цьому заявник помилково вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди визначений судами з урахуванням обставин розірвання шлюбу та звільнення позивача із займаної посади. Такі висновки ДКС України є помилковими, суди, стягуючи відшкодування моральної шкоди, не враховували таких обставин, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між противоправними діями правоохоронних органів та розірванням шлюбу, звільненням позивача.

Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається із урахуванням встановлених обставин у кожній справі індивідуально. Принципове значення у таких категоріях справ має те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як визначено законом. Обмеження щодо граничного розміру можливого відшкодування моральної шкоди у зв'язку із незаконним перебуванням під слідством та судом законом не встановлено.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ДКС України не порушувала прав та обов'язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб'єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКС України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Водночас Верховний Суд враховує доводи касаційної скарги про те, що відшкодування шкоди має здійснюватися не за рахунок коштів ДКС України, а через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Таким чином, зазначення судом апеляційної інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб'єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково вважали, що кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України чи ДКС України відповідно.

У зв'язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині зазначення про стягнення коштів не з ДКС України чи Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким стягнуто відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України, апеляційний суд помилково зазначив відомості про суб'єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, що не відповідає наведеним у цій постанові нормам матеріального права, а отже, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, помилково вважав, що стягнення відшкодування моральної шкоди здійснюється за рахунок ДКС України. Водночас Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції також підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції помилково зазначив, що грошові кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ДКС України, зміни рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державою Україна підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

В іншій частині доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на правильність вирішення спору не впливають, а тому рішення судів в цій частині підлягають залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року змінити.

Другий абзац резолютивної частини рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року та третій абзац резолютивної частини постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року викласти в такій редакції:

"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 225 342,00грн".

В іншій частині рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко