Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №641/6927/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

Справа № 641/6927/21

Провадження № 61-803св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги керівника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - Малька Олександра Петровича та Дем`янчука Богдана Михайловича, ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року в складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.

у справі за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що ОСОБА_2 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , який з 2018 року перебуває на обліку Служби у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради як дитина, яка опинилась в складних життєвих обставинах.

22 жовтня 2018 року до Служби у справах дітей по Слобідському району з Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова» Харківської міської ради надійшла інформація, що з 17 жовтня 2018 року в закладі перебуває дитина ОСОБА_3 з діагнозом закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку середнього ступеню тяжкості, перелом склепіння черепу (клінічно); субдуральні пластинчаті крововиливи на рівні обох гемисфер мозку, множинні забої м`яких тканин голови, обличчя, грудної клітини, кінцівок, гіпотрофія І-ІІ ст., фізичний розвиток по масі тіла нижче середнього, дефіцитна анемія. Хлопчик в`ялий, самостійно не ходить, не сидить, відмовляється від їжі та пиття.

Дитина доставлена бригадою екстреної допомоги без супроводу батьків о 02 год. 30 хв. з адреси не за місцем проживання, обставини отримання травм невідомі. За фактом госпіталізації дитини співробітниками поліції було складено акт органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину.

Також у повідомленні було зазначено, що з 26 січня до 26 лютого 2018 року дитина перебувала на стаціонарному лікуванні в Комунальному закладі охорони здоров`я (далі - КЗОЗ) «Обласна дитяча клінічна лікарня № 1» з діагнозом: перфорація прямої кишки, розповсюджений каловий перитоніт, парез кишечнику ІІІ ст., астеноневротичний синдром, дефіцитна анемія (виведена колостома, стоїть калоприймач).

Спеціалістами Служби у справах дітей по Слобідському району були вжиті необхідні заходи, зокрема обстежено житлово-побутові умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , в ході чого встановлено, що родина проживає в гуртожитку сімейного типу, в блоці з двох кімнат, займає одну кімнату площею 12 кв. м, душ, санвузол спільний на блок, кухня спільна на поверх. Стан приміщення незадовільний, помешкання потребує ремонту, стійкий запах старих речей, у кімнаті відсутні ознаки проживання дитини, відсутнє дитяче ліжко, дитячі речі, іграшки запаковані в пакет та сховані в шафі.

14 листопада 2018 року рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 786 малолітнього ОСОБА_3 влаштовано до КНП «Обласний будинок дитини № 2» на повне державне забезпечення.

У червні 2019 року мати дитини - ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей по Слобідському районі із заявою про повернення дитини, було проведено обстеження умов проживання та запропоновано матері виправити умови проживання, надати відомості про працевлаштування, але ОСОБА_2 у подальшому до служби не зверталась.

16 липня 2019 року Комісією з питань захисту прав дитини прийнято рішення про недоцільність повернення дитини ОСОБА_2 та Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради скеровано до суду позов про позбавлення її батьківських прав.

У зв`язку з наведеним Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з неї аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

03 квітня 2024 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави позов Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради задоволено.

Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, що становить 50 % мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на дитину, на користь особи, яка буде призначена опікуном, чи закладу, до якого буде влаштована дитина.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що з 2018 року малолітній син відповідачки знаходиться в будинку дитини. Орган опіки та піклування в 2019 році вже звертався до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав, за наслідками розгляду справи Харківським апеляційним судом було ухвалено рішення від 04 березня 2021 року про відмову в позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 , однак звернуто увагу останньої на необхідність зміни її поведінки.

Водночас відповідачка не змінила свого ставлення до виховання сина, не забрала його з будинку дитини, не приділяє належної уваги, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, без поважних причин та об`єктивних перешкод залишила його без належної батьківської уваги та турботи.

Така поведінка матері щодо сина є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками і зазначені фактори суд розцінив як умисне ухилення відповідачки від виховання дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

18 грудня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд керувався тим, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу (далі - СК) України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні. Мати проти позбавлення батьківських прав заперечує, має намір на відновлення відносин з сином, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав апеляційний суд визнав недостатньо обґрунтованим, який не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав та не є обов`язковим для суду.

Окрім того, висновок по доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 складено ще в 2021 році. На виконання вимог ухвали суду службою у справах дітей не надано висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 станом на час розгляду справи.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради

17 січня 2025 року керівник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Малько О. П. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2024 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що за фактом отримання дитиною ОСОБА_3 численних травм 17 жовтня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 166 Кримінального кодексу (далі - КК) України («Злісне невиконання батьківських обов`язків») № 12018220460002479.

Закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не є реабілітуючою підставою, тому встановлення судом вини ОСОБА_2 у злісному невиконанні встановлених законом обов`язків щодо догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, є підставою для позбавлення останньої батьківських прав, і не є втручанням в її право на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а є способом захисту малолітнього ОСОБА_3 від небезпеки, яка реально існує в разі залишення дитини з матір`ю.

Безпідставними є висновки суду про зацікавленість матері виконувати свої батьківські обов`язки та піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, оскільки за два роки відповідачка спілкувалася з сином 7 разів, що в загальному становить максимум 20 годин, передала дитині іграшки і солодощі, що, вочевидь, не може вважатися належним виконанням матір`ю обов`язку дбати про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, наданні доступу до культурних та інших духовних цінностей, створення умов для отримання дитиною освіти. ОСОБА_4 не надала суду достатніх та допустимих доказів про наявність житла, яким вона користується на законних підставах, де для дитини створені необхідні умови проживання. Відповідачка не надала доказів про наявність у неї постійного доходу, який би дав їй можливість фінансово забезпечувати свого малолітнього сина.

Подібні дії відповідачки мали б бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що є підставою для застосування статті 164 СК України. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17.

Суд визнав висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради від 10 вересня 2021 року № 494 необґрунтованим, та враховуючи те, що він був складений ще в 2021 року, витребував новий висновок у Виконавчого комітету Харківської міської ради.

Однак, апеляційний суд не врахував, що на час розгляду справи дитина проживала в м. Надвірній Івано-Франківської області, тому надання такого висновку належить до компетенції служби у справах дітей Надвірнянської міської ради, проте суд не з`ясував позицію органу опіки та піклування за місцем проживання дитини, не витребував відповідний висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_1 .

17 березня 2025 року ОСОБА_6 , ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, в якій просять її скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2024 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, про те, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Заявники зазначили, що 04 березня 2021 року постановою Харківського апеляційного суду в справі № 641/7015/19 ОСОБА_2 була попереджена про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, проте остання свою поведінку не виправила, сина з дитячого будинку не забрала, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, тому суд першої інстанції правильно розцінив таку поведінку відповідачки як свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, умисне ухилення від виховання дитини, що є підставою для позбавлення батьківських прав. Скасовуючи це рішення апеляційний суд допустив переоцінку доказів, однобокість та неповне з`ясування обставин справи.

Апеляційний суд не врахував, що на час розгляду справи в апеляційній інстанції малолітній ОСОБА_3 переданий на виховання до сім`ї заявників, що підтверджено актом про факт передачі дитини у сім`ю прийомних батьків та рішенням Виконавчого комітету Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області від 11 липня 2024 № 176 «Про утворення прийомної сім`ї ОСОБА_6 і ОСОБА_1 та передачу на виховання і спільне проживання малолітнього ОСОБА_3 ».

Встановивши, що істотно змінились умови проживання дитини, наявність у неї нової сім`ї, апеляційний суд не з`ясував, чи змінилась думка дитини щодо позбавлення батьківських прав його матері на час розгляду справи.

Зазначили, що дитина добре адаптувалася до нових умов життя, називає заявників мамою і татом, з радістю відвідує навчальний заклад, має успіхи в навчанні, комфортно почувається в дитячому колективі класу, а згадка про матір та можливість повернення до неї викликає в дитини страх і тривогу.

05 травня 2025 року представник ОСОБА_6 - адвокат Гандзюк І. Р. через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з клопотанням про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року.

Відповідно до частини восьмої статті 394 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Клопотання про зупинення виконання судового рішення має бути мотивованим, містити підстави для зупинення його виконання, підтверджені певними доказами.

Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2024 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Водночас, цивільним процесуальним законодавством не передбачено можливості зупинення дії рішення про відмову в позові, яке не встановлює для сторін прав і обов`язків. За таких обставин касаційний суд відмовляє у задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 - адвоката Гандзюк І. Р. про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , матір`ю якого є ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_7 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 11).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України за заявою матері (т. 1, а. с. 13).

Із 29 грудня 2015 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 зареєстровано разом із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою про зареєстрованих в житловому приміщенні від 14 вересня 2021 року (т. 1, а. с. 30).

У вересні 2019 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вперше звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів (справа № 641/7015/19).

У справі № 641/7015/19 встановлено, що 22 жовтня 2018 року головний лікар КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради звернувся до Служби у справах дітей по Слобідському району із повідомленням № 01-30/643 про те, що з 17 жовтня 2018 року в закладі перебуває дитина ОСОБА_3 з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку середнього ступеню важкості; перелом склепіння черепу (клінічно); субдуральні пластинчаті крововиливи на рівні обох гемисфер мозку; множинні забої м`яких тканин голови, обличчя, грудної клітини, кінцівок; гіпотрофія І-ІІ ст.; фізичний розвиток по масі тіла нижче середнього; дефіцитна анемія; хлопчик в`ялий, самостійно не сидить, не ходить, відмовляється від їжі та пиття. Дитина була доставлена бригадою екстреної допомоги без супроводу батьків о 02 год. 30 хв. з адреси не за місцем проживання. У супровідному листі лікарем екстреної допомоги зазначено, що обставини отримання травм невідомі.

Також у повідомлені було зазначено, що ОСОБА_3 з 26 січня до 26 лютого 2018 року вже перебував на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «Обласна дитяча клінічна лікарня № 1» з діагнозом: перфорація прямої кишки; розповсюджений каловий перитоніт; парез кишечнику III ст.; Аастеноневротичний синдром; дефіцитна анемія (виведена колостома, стоїть калоприймач).

За фактом госпіталізації 17 жовтня 2018 року співробітниками поліції був складений акт органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку.

За фактом отримання ОСОБА_3 травм 17 жовтня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 166 КК України («Злісне невиконання батьківських обов`язків») № 12018220460002479.

За вказаним фактом 17 жовтня 2018 року співробітниками Служби у справах дітей по Слобідському району в межах компетенції був здійснений вихід за адресою проживання дитини: АДРЕСА_1 , в ході чого встановлено, що родина проживає в гуртожитку сімейного типу, у блоці з двох кімнат, займає одну кімнату площею 12 кв. м, душ, санвузол спільний на блок, кухня спільна на поверх. Стан приміщення незадовільний, помешкання потребує ремонту, стійкий запах старих речей, у кімнаті відсутні ознаки проживання дитини, відсутнє дитяче ліжко, дитячі речі, іграшки запаковані в пакет та сховані в шафі.

19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про влаштування сина ОСОБА_3 до будинку дитини терміном на шість місяців у зв`язку з тим, що дитина потребує постійного нагляду та лікування. У заяві вказувалося, що вона офіційно не працює, не має змоги матеріально утримувати та лікувати дитину.

14 листопада 2018 року рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 786 малолітнього ОСОБА_3 влаштовано до КНП «Обласний будинок дитини № 2» на повне державне забезпечення.

11 грудня 2018 року ОСОБА_3 повторно потрапив до лікарні, де проходив лікування до 21 грудня 2018 року, що підтверджується листом КНП «Міська клінічна дитяча лікарня № 16» Харківської міської ради від 23 січня 2019 року № 01-18/34.

26 червня 2019 року спеціалісти Служби у справах дітей по Слобідському району за заявою ОСОБА_2 повторно вийшли за адресою її проживання та склали акт про те, що умови для проживання дитини не створені, відсутні ліжка для всіх членів родини, наявна мінімальна кількість речей для дитини, які вже не відповідають віку дитини, кімната та приміщення спільного користування потребують негайного ремонту, диван, який планується для дитини, розламаний, брудний, тканина обідрана.

30 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулася з заявою про продовження терміну перебування сина ОСОБА_3 в будинку дитини № 2 у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та неможливістю утримати сина, продовжувати його лікування.

07 серпня 2019 року рішенням № 597 Виконавчого комітету Харківської міської ради продовжено термін перебування дитини ОСОБА_3 у КНП «Обласний будинок дитини № 2» на шість місяців.

За результатами розгляду справи № 641/7015/19 22 січня 2020 року рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова задоволено позов Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради та позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто з неї аліменти на дитину (т. 1, а. с. 14-16).

04 березня 2021 року постановою Харківського апеляційного суду в справі № 641/7015/19 рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено, попереджено останню про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

11 серпня 2021 року рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради термін перебування ОСОБА_3 в КНП «Обласний дитячий будинок № 2» продовжено на 6 місяців.

10 вересня 2021 року висновком органом опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради № 494 визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 лютого 2022 року КНП «Обласний будинок дитини № 2» на адвокатський запит надало відповідь про те, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на вихованні в закладі з 12 лютого 2019 року. ОСОБА_8 останній раз відвідувала дитину в закладі 02 лютого 2020 року. Із 12 березня 2020 року відвідування на час карантину були заборонені, відповідачці було повідомлено, що вона може телефонувати до закладу та цікавитись станом здоров`я дитини. Однак ОСОБА_2 до 26 жовтня 2021 до закладу жодного разу не телефонувала. У телефонній розмові 26 жовтня 2021 року відповідачку було повідомлено, що з 01 січня 2021 року можливе відвідування за умови дотримання протиепідемічних заходів. За період з 12 лютого 2020 року до 02 лютого 2022 року ОСОБА_2 відвідувала сина 7 разів (т. 1, а. с. 130).

21 грудня 2022 року рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 422 та за повідомленням Служби у справах дітей по Слобідському району від 27 січня 2023 року № 08-22/47-2023 дитину ОСОБА_3 влаштовано до закладів для дітей, ОСОБА_2 з питань повернення сина або з інших питань щодо дитини до служби у справах дітей не зверталась.

27 січня 2023 року Служба у справах дітей по Слобідському району повідомила Ленінський районний суд м. Полтави, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в КНП «Обласний будинок дитини № 2». Станом на 27 січня 2023 року ОСОБА_2 до Служби у справах дітей по Слобідському району з питання повернення сини або з будь-яких інших питань щодо дитини не зверталася (т. 1, а. с. 74).

22 травня 2023 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради повідомив (№ 447/0/202-23), що малолітній ОСОБА_3 перебуває в КНП «Обласний будинок дитини № 2», який після введення воєнного стану було евакуйовано до Івано-Франківської області (т. 1, а. с. 93).

14 вересня 2023 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (т. 1, а. с. 127).

12 липня 2024 року малолітній ОСОБА_3 переданий на виховання до прийомних батьків згідно з актом про факт передачі дитини в сім`ю прийомних батьків на підставі рішення Виконавчого комітету Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області від 11 липня 2024 № 176 «Про утворення прийомної сім`ї ОСОБА_6 і ОСОБА_1 та передачу на виховання і спільне проживання малолітнього ОСОБА_3 ».

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкриті з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

У частині першій статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Стаття 263 ЦПК України визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в справі не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_3 . Факт заперечення відповідачки проти позову про позбавлення її батьківських прав свідчить про намір відновити відносини з сином, а необхідність та пропорційність застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав за обставин цієї справи не доведено.

Із такими висновками Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Як вже зазначалося, суд має діяти в забезпечення найкращих інтересів дитини.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв`язок для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Апеляційний суд не врахував, що особливістю справи, що переглядається, є те, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав удруге.

Верховний Суд у постанові 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21 виснував, що в такому разі позивач має надати докази на підтвердження того, що після ухвалення рішення про відмову в позбавленні батьківських прав (яке ґрунтувалося на висновку про те, що позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на відповідача) відповідач не змінив ставлення до виховання дитини, батьківські обов`язки й надалі не виконує. Водночас відповідач має надати докази на підтвердження зміни його ставлення до виконання батьківських обов`язків, існування об`єктивних перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Суд апеляційної інстанцій не надав оцінки факту повторного звернення до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, хоча саме встановлення обставин щодо зміни ставлення відповідачки до виконання нею батьківських обов`язків є основним питанням, що підлягало з`ясуванню судами під час розгляду цієї справи.

У справі, що переглядається, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як на підставу позову послався на те, що в 2019 році він вже зверталася до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина, й після ухвалення Харківським апеляційним судом постанови від 04 березня 2021 року про відмову в задоволенні позову, проте з попередженням відповідачки про необхідність зміни ставлення до виховання сина, її поведінка не змінилася.

Станом на день подання другого позову у вересні 2021 року (тобто протягом більш ніж 6 місяців) відповідачка дитину з КНП «Обласний будинок дитини № 2» не забрала, до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з питання повернення сина на виховання не зверталася. На засідання комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Харківської міської ради ОСОБА_4 не з`явилася, причину неявки не повідомила, тому 11 серпня 2021 року рішенням № 601 термін перебування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у КНП «Обласний дитячий будинок № 2» було продовжено на 6 місяців.

Відповідно до актів від 06 листопада 2024 року обстеження умов проживання ОСОБА_4 за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_2 та за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 членами комісії встановлено, що умов для проживання дитини не створено, місце для навчання не обладнане, речей дитини та іграшок немає (т. 2, а. с. 84, 85).

На спростування зазначених доводів позовної заяви відповідачка надала суду лише три копії фотографій з сином, датовані листопадом 2021 року та січнем 2022 року (т. 1, а. с. 50-52), та фотокопію позовної заяви від 13 березня 2024 року про повернення дитини матері (т. 1, а. с. 205).

Проте апеляційний суд не врахував, що зазначені дії та звернення відповідачки відбулися вже після відкриття провадження в справі, що переглядається, тому не можуть беззаперечно підтверджувати наявність в неї інтересу до сина. Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідачки брати участь у вихованні та розвитку дитини в період з моменту ухвалення судового рішення від 04 березня 2021 року про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав до повторного звернення позивача до суду з цим позовом відповідачка не надала, доводів позовної заяви Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради не спростувала.

Вчинення відповідачкою певних дій після ініціювання позову про позбавлення батьківських прав не доводить зміну своєї поведінки до дитини, прагнення здійснювати належне піклування про неї.

Лише той факт, що ОСОБА_4 не визнала позов та висловила бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, оскільки позов про позбавлення її батьківських прав пред`явлено до неї вже вдруге, а вона не надала доказів, які б свідчили про дійсну зміну ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21, в якій вказано, що в такій правовій ситуації, коли є рішення суду (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного із батьків про відмову в позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий із батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

У постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/5219/21, від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 зроблено висновок, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

У постанові від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, на яку посилаються заявники в касаційних скаргах,Верховний Суд зазначив, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин саме лише заперечення відповідачки проти позбавлення її батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які охарактеризували ОСОБА_2 як хорошу мати, і на які посилається відповідачка та апеляційний суд в мотивувальній частині постанови, не можуть вважатися належними та допустимими доказами в сукупності з іншими доказами, оскільки всі вказані особи є подругами ОСОБА_2 .

Водночас звільнення ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2024 року ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 166 КК України («Злісне невиконання обов`язків по догляду за дитиною») на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння.

Із матеріалів справи вбачається, що під час проживання з матір`ю дитина двічі піддавалася протиправним діям, потрапляла до стаціонарного лікування в медичних закладах з травмами.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 липня 2020 року в кримінальному провадженні № 1-кс/646/1001/20 в справі № 645/6249/18 встановлено, що 17 жовтня 2018 року малолітній ОСОБА_3 , 2015 року народження, був доставлений до медичного закладу з діагнозом: ЗЧМТ, забій голови та тіла. Відомості про кримінальне правопорушення за ознаками злочину, передбаченого статтею 166 КК України, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 жовтня 2018 року за № 12019220460002479.

Постановою старшого слідчого СВ Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області Ковальова О. О. від 30 грудня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220460002479 від 31 липня 2019 року закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. У постанові слідчий зазначив, що всі можливі слідчі дії, спрямовані на встановлення особи, причетної до вчинення вказаного правопорушення, проведено. Можливості для подальшого досудового розслідування вичерпані.

Між тим, суд виснував, що слідчим не було вчинено всіх заходів стосовно всебічного, повного і неупереджено дослідження обставин кримінального провадження та не надано їм належну правову оцінку.

Матеріали кримінального провадження № 12019220460002479 свідчать, що для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, завданих неповнолітньому ОСОБА_3 , було проведено комісійну судово-медичну експертизу від 10 грудня 2019 року № 08-11/160. Висновок вказаної експертизи свідчить про встановлення у неповнолітнього ОСОБА_3 тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді субарахноїдального крововиливу мозку, наявні синці на голові, обличчі, тулубі, садна на тулубі. Станом на 26 січня 2018 року в ОСОБА_3 встановлена перфорація прямої кишки, що призвело до виникнення розлитого калового перитоніту та парезу кішківника.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 10 грудня 2019 року № 08-11/160 у ОСОБА_3 станом на 26 січня 2018 року встановлена перфорація полого органу брюшної порожнини, перитоніт. Травма живота, що ускладнилася перфорацією прямої кишки та розвитком калового перитоніту відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою загрози для життя.

Оскаржувана постанова слідчого про закриття кримінального провадження не мотивована належним чином, оскільки не містить аналізу елементів складу злочину, зробленого на підставі дослідження матеріалів кримінального провадження, які свідчать про відсутність необхідних слідчих дій, спрямованих на встановлення істини в справі.

Оскільки слідчим не було здійснено всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин кримінального провадження і відсутнє належне правове обґрунтування постанови про закриття кримінального провадження на їх основі, що свідчить про незабезпечення слідчим прийняття законного і неупередженого процесуального рішення, суд виснував про необхідність скасувати постанову про закриття кримінального провадження від 17 жовтня 2018 року № 12019220460002470 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України. Кримінальне провадження № 12018220460002479 було повернуто до СВ Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області для організації досудового розслідування (т. 1, а. с. 132-134).

Результатів повторного досудового розслідування матеріали справи не містять, як і не з`ясовано, чи піддавалася дитина насильству, чи порушувалася кримінальна справа за фактом спричинення дитині тілесних ушкоджень, не встановлено причин таких тілесних ушкоджень і винних осіб, що свідчить про те, що не встановлено обставин, від яких залежить висновок, чи є сім`я не лише неблагополучною, але і загрозливою для життя й здоров`я дитини.

Тому неспростованим є факт існування небезпеки для життя і здоров`я малолітнього ОСОБА_3 в разі залишення його з матір`ю.

Крім того, касаційна скарга Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради мотивована, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання дитини, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, що є порушенням частини п`ятої статті 19 СК України.

Колегія суддів такі доводи касаційної скарги вважає обґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Запропонований органом опіки та піклування порядок участі в спілкуванні із дитиною має оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, та бути таким, що відповідатиме принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини, першоосновам розвитку особистості малолітньої дитини, враховуючи її вік, стан здоров`я, звички тощо.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Тлумачення змісту частин четвертої, шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

Наведені положення статті 19 СК України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві, відповідно до якого такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак ухвалення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19.

У справі, що переглядається, 22 жовтня 2024 року ухвалою Полтавського апеляційного суду визнано обов`язковою явку представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання. Зобов`язано Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, зокрема, надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 станом на час розгляду справи.

Відмовляючи в позові про позбавлення відповідачки батьківських прав, апеляційний суд однією з підстав зазначив, що на виконання вимог ухвали суду Службою у справах дітей Харківської міської ради не надано висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 станом на час розгляду справи.

Водночас апеляційний суд на надав оцінки доводам Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про те, що після введення воєнного стану КНП «Обласний будинок дитини № 2», де перебуває малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , евакуйований до санаторію в Івано-Франківській області. У зв`язку з тим, що заклад, в якому перебувала дитина, в наступному було трансформовано, Служба у справах дітей по Слобідському району звернулася до Служби у справах дітей Івано-Франківської обласної військової адміністрації з клопотанням про влаштування дитини до сімейних форм влаштування за місцем тимчасового перебування. 11 липня 2024 року Виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області прийнято рішення № 176 «Про утворення прийомної сім`ї ОСОБА_6 і ОСОБА_1 та передачу на виховання і спільне проживання малолітнього ОСОБА_3 » (т. 2, а. с. 59).

У зв`язку з наведеним позивач зазначив, що надання висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав належить до компетенції служби у справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області відповідно до пункту 7 Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565, пунктів 14, 18 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Отже, апеляційний суд не з`ясував, який саме орган опіки та піклування має надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно сина, не залучив, у разі необхідності, відповідний орган опіки та піклування, відмовив в позові з посланням на ненадання такого висновку відповідачем, не зважаючи на те, що вимоги частин четвертої, шостої статті 19 СК України не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

Також Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У судовому засіданні в суді першої інстанції 03 квітня 2024 року (т. 1, а. с. 195 зворот) було з`ясовано думу малолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що сумує за мамою, вважає, що вона добре про нього піклується, передає подарунки.

Водночас, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, на час апеляційного розгляду справи малолітній ОСОБА_3 вже був переданий на виховання в сім`ю прийомних батьків на підставі рішення Виконавчого комітету Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області від 11 липня 2024 року № 176, тобто істотно змінились умови проживання дитини, що могло вплинути на думку дитини щодо позбавлення батьківських прав його матері на час розгляду справи.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування (або незастосування) крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 - ОСОБА_13 про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року відмовити.

Касаційні скарги керівника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - Малька Олександра Петровича та Дем`янчука Богдана Михайловича, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська