Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2018 року у справі №199/3645/17

Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 199/3645/17

провадження № 61-22394св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня

2017 року у складі судді Руденко В. В. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року у складі суддів:

Городничої В. С., Варенко 0. П., Лаченкової 0. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, у якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя 58/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 29/100 частин вказаного житлового будинку.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 1999 року між сторонами укладено шлюб, від якого сторони мають трьох дітей: ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюбні відносини між сторонами припинено, вирішується питання щодо розірвання шлюбу.

У період шлюбу за спільні кошти, сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_2 .

17 жовтня 2014 року за договором міни квартири на 58/100 частини житлового будинку подружжя придбало 58/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Позивач указував, що відповідач відмовилась поділити спільне майно за нотаріальним договором.

Посилаючись на викладене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано 58/100 частин будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Поділено спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 29/100 частин будинку

АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: житлового будинку літ. А-1 загальною площею 111,1 кв. м, житловою площею 73,1 кв. м, сараю літ. Г, гаражу літ. Д, вбиралень літ. Б, В, №1-5 споруд. Залишено у власності ОСОБА_2 29/100 частин вказаного будинку. Стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 860 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані сторонами докази обґрунтовано доводять наявність правових підстав вважати спірну нерухомість спільним майном подружжя, і як наслідок, можливість його визнання за позивачем 29/100 частини будинку

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_2 була набута нею за особисті кошти. При укладанні договору міни спірного майна позивач надав нотаріусу нотаріально посвідчену заяву про те, що квартира АДРЕСА_2 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, надав згоду на міну вказаної квартири на частину спірного будинку, та заявив, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї. Договір міни укладався зі згоди позивача у справі, що зазначено в самому договорі. Будь-яких зауважень з цього приводу відповідач нотаріусу не подавала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, зокрема не враховано, що відповідач до реєстрації шлюбу з позивачем за особисті кошти придбала 06 листопада 1996 року однокімнатну квартиру, яку в подальшому відчужила за договором купівлі- продажу, доклала особисті кошти, запозичені у роботодавця та придбала квартиру АДРЕСА_2 , яка в свою чергу і була за договором міни обмінена на частину спірного житлового будинку.

Висновки суду не відповідають обставинам справи, при з`ясуванні яких суди не звернули уваги на те, що до спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Судами не досліджено докази, які підтверджують, що спірна частина домоволодіння не є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, суди не врахували при вирішенні даного спору інтереси дітей, двоє з яких інваліди з дитинства. Крім того, судами не враховано, що на момент укладення договору міни квартири та набуття у власність спірної частини домоволодіння позивач не отримував доходів, кошти у сімейний бюджет від нього не надходило, заощаджень не мав. Відповідач вказує на те, що сплачувала за позивача аліменти на утримання його дитини від першого шлюбу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач не погодився з доводами відповідача та просив залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

05 листопада 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого сторони мають трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми.

Під час шлюбу на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 грудня 2001 року сторонами придбано квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2

17 жовтня 2014 року за нотаріально посвідченим договором міни даної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, подружжя придбало 58/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за відповідачем.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 22 КпШС України (яка діяла на час придбання квартири АДРЕСА_2 подружжям у 2001 році) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положенням частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Встановивши, що спірне нерухоме мано придбано за час перебування сторін у шлюбі, під час розгляду справи відповідачем не доведено, що квартира АДРЕСА_2 , яка була предметом договору міни, була набута нею за особисті кошти, суд дійшов правильного висновку, що вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому придбаний в порядку обміну спірний будинок підлягає поділу в порядку статті 70 СК України.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, проте в силу положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська