Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2020 року у справі №199/7243/17

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 199/7243/17

провадження № 61-10579св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Темченка Сергія Леонідовича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська, у складі судді Спаї В. В., від 01 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В.

С., від 17 червня 2020 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ домоволодіння та земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником 1/2 частини будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Відповідач є власником 1/2 частини вказаного будинку та земельної ділянки. Спірне домоволодіння складається з будинку літ А-1, який має сіни 1-1,

площею 7,6 кв. м, кухню 1-2, площею 18 кв. м, кімнату 1-3, площею 6,8 кв. м, кімнату 1-4, площею 6,5 кв. м, кімнату 1-5, площею 7,3 кв. м, кімнату 1-6, площею 17,4 кв. м, вбиральню літ "Б ", навіс "В", споруду № 1-3, водоколонку, огорожу, замощення. Вказувала, що вона була постійно зареєстрована у цьому будинку, після одруження жила в іншому місці, але згодом знов в ньому оселилась у зв'язку з хворобою батьків та необхідністю здійснювати догляд за ними. Під час проживання вона разом із дочкою займала кімнати 1-6,1-5, в яких нею за її кошти було здійснено ремонт, а також встановлено новий паркан, проведено газопостачання, здійснено підготовку будинку до водовідведення. Вказувала, що відповідач, який є її рідним братом, не проживав у спірному будинку з 1992 року по 2010 рік. Після вселення він зайняв кімнати 1-4,1-3, які були вільними після смерті батька. Зазначала, що у 2015 році відповідач без її згоди почав будувати гараж, після чого між ними виник спір з приводу користування будинком та земельною ділянкою.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд припинити спільну часткову власність на будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 та виділити у її власність 1/2 частину домоволодіння за одним із варіантів поділу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та земельної ділянки.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 2010 року він разом зі своєю родиною займає дві кімнати у спірному будинку. Одну кімнату 1-4, площею 6,5 кв. м, займає дочка, а іншу кімнату 1-3, площею 6,8 кв. м, займає він з дружиною, всього 13,3 кв. м. У той же час ОСОБА_1 займає

кімнату 1-5, площею 7,3 кв. м, та кімнату 1-6, площею 17,4 кв. м, всього

24,70 кв. м. Кімната 1-2, площею 18 кв. м, та кімната 1-1, площею 7,6 кв. м, є прохідними і знаходяться у спільному користуванні. Вважав, що на сьогоднішній день він зі своєю родиною значно обмежений у житлових правах у порівнянні з ОСОБА_1, тому просив суд під час поділу будинку врахувати час його проживання разом зі сім'єю в тій частині житлового будинку, в якій він проживає зараз, та відповідно отримати ту частину земельної ділянки, яка знаходиться з їхньої сторони будинку.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив суд поділити в натурі домоволодіння

АДРЕСА_1, виділивши йому у житловому будинку літ А: кімнати 1-2 (18 кв. м) та 1-3 (6,8 кв. м), вартістю 136 070 грн; прибудову літ. А-1, вартістю

38 700 грн; навіс літ. В, вартістю 2 829 грн; ганок літ. А-1, вартістю 2 317
грн, 1/2 частину замощення, вартістю 2 139 грн, що становить 49/100 частин домоволодіння; виділивши ОСОБА_1 в житловому будинку літ. А-1: кімнати 1-4 (6,5 кв. м), 1-5 (7,3 кв. м), 1-6 (17,4 кв. м) вартістю 171 185,00 грн; вбиральню літ. Б, вартістю 7 187,00 грн; колонку № 1 вартістю 3 548,00 грн; 1/2 частину замощення, вартістю 2 139,00 грн. ; хвіртку № 3 вартістю

3 320 грн, що становить 51/100 частки домоволодіння. Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію за перевищення вартості частки у домоволодінні в розмірі 2 662 грн. Зобов'язати його закласти дверні отвори між приміщеннями 1-6 та 1-2,1-3 та 1-4. Зобов'язати ОСОБА_1 провести наступні переобладнання: віконний отвір обладнати в дверний в приміщенні 1-5 з улаштуванням подвійних дверей; облаштувати ганок для входу; приміщення 1-4 обладнати під кухню та пробити дверний отвір між приміщенням 1-5 та 1-4. Крім того, просив поділити в натурі земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:01:210:0010, площею 181,5 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки, вартістю 52 997 грн (на плані зафарбована жовтим кольором), та виділивши йому 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:01:210:0010, площею 181,5 кв. м, вартістю 52 997
грн (на плані зафарбована блакитним кольором).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Поділено в натурі майно, що є у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - домоволодіння

АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_3 в житловому будинку літ. А-1:

-приміщення 1-2 (18,0 кв. м) та 1-3 (6,8 кв. м), вартістю 136 070 грн;

-прибудову літ. а-1, вартістю 38 700,00 грн;

-навіс літ. В, вартістю 2 829,00 грн;

-ганок літ. а?, вартістю 2 139,00 грн;

-1/2 частину замощення, вартістю 2 139,00 грн, що в цілому становить

49/100 частин домоволодіння.

Виділено ОСОБА_1 в житловому будинку літ. А-1:

-приміщення 1-4 (6,5 кв. м), 1-5 (7,3 кв. м), 1-6 (17,4 кв. м), вартістю

171 185,00 грн;

-вбиральню літ. Б, вартістю 7 187,00 грн;

-колонку № 1, вартістю 3 548,00 грн;

-1/2 частину замощення, вартістю 2 139,00 грн;

-хвіртку № 3, вартістю 3 320,00 грн, що в цілому становить 51/100 частин домоволодіння.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 на домоволодіння

АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 51/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 49/100 частин цього домоволодіння.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію за перевищення вартості частки у домоволодінні в розмірі 2 662 грн.

Зобов'язано ОСОБА_3 провести переобладнання - закласти дверні отвори між приміщеннями 1-6 та 1-2,1-3 та 1-4. Зобов'язано ОСОБА_1 провести переобладнання: віконний отвір обладнати в дверний в приміщенні 1-5 з улаштуванням подвійних дверей; облаштувати ганок для входу; приміщення 1-4 обладнати під кухню та пробити дверний отвір між приміщенням 1-5 та 1-4.

Поділено в натурі майно, що є у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:01:210:0010, площею 181,5 кв. м, вартістю 52 997,00 грн (на плані зафарбована жовтим кольором). Виділено ОСОБА_3 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер undefined, площею 181,5 кв. м, вартістю 52 997,00 грн (на плані зафарбована блакитним кольором).

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виділ частки кожного із співвласників в натурі можливий, що підтверджується висновком судової експертизи, відповідно до якого наявна технічна можливість переобладнання спірного будинку в ізольовані квартири. Районний суд зазначив, що співвласники не досягли згоди з питання, які саме кімнати в натурі підлягають виділенню кожному з них, оскільки один співвласник вважав кращим для себе той варіант, який вважав для себе найкращим варіантом й інший співвласник. Суд першої інстанції врахував, що відповідач має родину з трьох осіб, також інтереси його малолітньої дочки

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим варіант № 2 для відповідача визнаний судом більш прийнятним та таким, що не порушує права позивача як іншого співвласника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що згідно висновку судової експертизи виділ частки кожного із співвласників в натурі можливий з переобладнанням приміщення в ізольовані квартири. Також суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивач за зустрічним позовом має родину з трьох осіб, у зв'язку з чим варіант № 2 судової експертизи є для нього більш прийнятним та не буде порушувати права ОСОБА_1 як іншого співвласника. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сторонам виділені саме ті кімнати, в яких вони проживали, враховано сталий порядок користування, який склався між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Темченко С. Л. просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 336/2699/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 511/188/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 442/3436/13

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження доказів, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій вирішили спір за відсутності висновків щодо технічної можливості поділу будинку, відповідного дозволу компетентних органів на переобладнання будинку, висновку органу опіки та піклування про можливість поділу спірного будинку з урахуванням інтересів малолітньої дитини.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

13 листопада 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 199/7243/17 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 2007 року, виданого державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. М. за реєстровим № 3-1293, та 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0363 га, кадастровий номер 1210100000:01:210:00:0010, розташованої за цією ж адресою, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом

від 24 квітня 2007 року, виданого державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. М. за реєстровим № 3-1295.

ОСОБА_3 є власником 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 2007 року, виданого державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. М. за реєстровим № 3-1297, та 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0363 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:210:00:0010, розташованої за цією ж адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 2007 року, виданого державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. М. за реєстровим № 3-1299.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової комісійної будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №4485/4486/4487/4488-18, складеного 25 березня 2018 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, поділ домоволодіння

АДРЕСА_1 з виділом частки в натурі кожному із співвласників можливий за двома варіантами з незначними відхиленнями від ідеальних часток.

Згідно варіанту № 1 розмір компенсації на користь другого співвласника складатиме 1 536,50 грн. Згідно варіанту № 2 розмір компенсації на користь першого співвласника складатиме 2 662 грн.

Варіант поділу домоволодіння АДРЕСА_2 аналогічний варіанту № 1, різниця полягає лише в розподілі надвірних будівель та споруд з метою максимальної ізоляції співвласників, що передбачає розподіл земельної ділянки без площ загального користування.

Згідно варіанту № 1 та варіанту № 2 необхідно провести наступні переобладнання: віконний отвір обладнати у дверний у приміщенні 1-5 з улаштуванням подвійних дверей; облаштувати ганок для входу в квартиру

АДРЕСА_2; закласти дверні отвори між приміщеннями 1-6 та 1-2; 1-2 та 1-3; 1-4

та 1-3; приміщення 1-4 (6,5 кв. м) обладнати під кухню та пробити дверний отвір між приміщеннями 1-5 та 1-4 або об'єднати приміщення передпокою

(1-5) з кухнею (1-4) аркою.

Ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 визначена у сумі 475 428 грн.

Також запропоновано порядок поділу в натурі земельної ділянки по АДРЕСА_1 без відхилення від ідеальних часток.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями статей 21 24 41 Конституції України, статей 319 358 ЦК України гарантовано, що усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі права власності, яке є непорушним, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій

статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами чи у дробовому вираженні від цілого.

Згідно з частиною 1 статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Частиною 3 статті 364 ЦК України встановлено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз правових норм, що містяться у статтях 183 358 364 ЦК України, дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши, що сторони не можуть добровільно розділити майно, що перебуває у спільній частковій власності, при цьому обидві сторони прагнуть здійснити поділ домоволодіння в натурі, і виділ часток співвласників є можливим, що підтверджується висновком експертів за результатами проведення судової комісійної будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 25 березня 2018 року № 4485/4486/4487/4488-18, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виділу співвласникам відповідних приміщень у спірному нерухомому майні за запропонованим судовим експертом варіантом № 2, який найбільш відповідає порядку користування спірним будинком, який склався між співвласниками, та враховує їхні інтереси.

Доводи касаційної скарги про те, що суд поділив будинок в натурі за відсутності дозволів на проведення відповідних будівельних робіт з переобладнання та перепланування слід визнати необґрунтованими з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом про виділ у натурі частки із майна, позивач повинен довести (обґрунтувати) технічну можливість виділення частки, що зазвичай підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, який як доказ за своєю змістовною сутністю може замінювати висновок компетентних органів, на які покладено функції у сфері контролю за порядком і безпекою здійснення будівництва.

Виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Відповідно до положень статті 152 Житлового кодексу УРСР виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

Водночас згідно пункту 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (у редакції, чинній на момент вирішення спірних правовідносин), встановлено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 Житлового кодексу УРСР.

Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування жилого будинку необхідне лише у випадку втручання у несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування у іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.

Будівельні роботи, на виконання яких не потрібне отримання документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких збудований об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, визначаються Переліком будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406. Так, відповідно до зазначеного Переліку, до таких робіт, зокрема, належать: роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з відповідними наслідками; заміна існуючих заповнень віконних, балконних та дверних прорізів; зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків - щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків.

Згідно з запропонованим експертом варіантом поділу будинку АДРЕСА_2 необхідно виконати такі роботи з переобладнання будинку на дві окремі ізольовані квартири: віконний отвір обладнати у дверний у приміщенні 1-5 з улаштуванням подвійних дверей; облаштувати ганок для входу в квартиру

АДРЕСА_2; закласти дверні отвори між приміщеннями 1-6 та 1-2; 1-2 та 1-3; 1-4

та 1-3; приміщення 1-4 (6,5 кв. м) обладнати під кухню та пробити дверний отвір між приміщеннями 1-5 та 1-4.

Отже, запропонований у висновку експертів варіант поділу будинку не містить даних про необхідність втручання у несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, а отже і необхідність отримання дозвільних документів, які б надали право на виконання робіт з переобладнання будинку.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виділ кожному із співвласників в натурі часток домоволодіння, яке є спільною частковою власністю сторін, за варіантом № 2 висновку експертизи. Висновки експертів позивачем за первісним позовом не спростовані.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 30 жовтня 2019 року у справі № 336/2699/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 511/188/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 442/3436/13, оскільки обставини, встановлені судами у цих справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Темченка Сергія Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович