Історія справи

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 564/2174/17

провадження № 61-16901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг «Зоря»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг «Зоря» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року у складі судді Левчук В. В. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шеремет А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг «Зоря» (далі - ТОВ «Агрохолдинг «Зоря») про розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості за договорами оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 2003 року на праві приватної власності належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,67 га та 1,35 га, розташовані на території Деражненської сільської ради Костопільського району Рівненської області. 21 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрохолдинг «Зоря» укладено договори оренди цих земельних ділянок строком на 10 років.

Орендна плата, передбачена пунктом 7 договорів, складає 4 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 588,65 грн. Відповідач не виконує взятих за договорами зобов'язань по внесенні орендної плати за землю, з дня укладення цих договорів.

На підставі вищевикладеного, збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила розірвати договори оренди землі від 21 серпня 2015 року; стягнути з ТОВ «Агрохолдинг «Зоря» заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 3398,85 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Розірвано договори оренди землі від 21 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрохолдинг «Зоря».

Стягнуто з ТОВ «Агрохолдинг «Зоря» на користь позивача 3033,26 грн, з яких 2666,40 грн - заборгованість по сплаті орендної плати за період з 21 серпня 2015 року до 27 листопада 2017 року; 67,66 грн - пені за період з 21 грудня 2015 року до 27 листопада 2017 року; 56 грн - 3% річних за період з 21 грудня 2015 року до 27 листопада 2017 року; 243,20 грн - інфляційних витрат за період з 21 грудня 2015 року до 27 листопада 2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про розірвання договорів оренди землі мотивоване тим, що позивачем доведено істотне порушення її прав ТОВ «Агрохолдинг «Зоря», оскільки у порушення пункту 9 указаних договорів відповідач з 2013 року систематично не сплачує ОСОБА_4 орендну плату, що є підставою для розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості по сплаті орендної плати.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 06 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «Агрохолдинг «Зоря» не виконує умови договорів оренди землі по сплаті орендної плати, наявна заборгованість, тому позов у цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «Агрохолдинг «Зоря», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що товариство не порушувало умови договору оренди землі та норми земельного законодавства. ОСОБА_4 жодних претензій щодо несплати орендної плати не пред'являлося, вимог про стягнення заборгованості не заявлялося. Судами невірно застосовано до спірних правововідносин статтю 21 Закону України «Про оренду землі» щодо розміру, умов орендної плати та обов'язків орендаря. При цьому зазначив, що позивач зловживає своїм правом, створює штучні умови щодо позбавляння орендаря можливості виконати наявний обов'язок шодо сплати орендної плати.

21 червня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 2003 року на праві приватної власності належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,67 га та 1,35 га, розташовані на території Деражненської сільської ради Костопільського району Рівненської області.

21 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрохолдинг «Зоря» укладено окремі договори оренди цих земельних ділянок строком на 10 років.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Установлено, що згідно з пунктом 4 цих договорів оренди землі від 21 серпня 2015 року, нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 14 716,34 грн.

Орендна плата, передбачена пунктом 7 договорів, складає 4 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 588,65 грн.

За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Водночас у пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

Суди встановили, що до звернення позивача до суду з цим позовом відповідач не виплачував ОСОБА_4 орендну плату за 2015-2017 роки.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримала того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Позивачем додано розрахунок заборгованості по сплаті орендної плати за період з 21 серпня 2015 року до 27 листопада 2017 року. При цьому місцевим судом, перевірено поданий позивачем розрахунок та його арифметичні показники.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі у зв'язку із порушенням товариством свого обов'язку щодо систематичної виплати орендної плати на протязі 2015-2017 років.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, що сам факт систематичного порушення договорів оренди земельних ділянок щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання таких договорів.

Доводи касаційної скарги про те, що товариство намагалось добровільно під час розгляду справи сплатити суму заборгованості з орендної плати за 2015-2017 роки, не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки судом встановлено факт її систематичної несплати з 2015 року, що відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі», пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та умов договору є правовою підставою для розірвання цих договорів.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема про те, що позивачем не виконано умови пункту 9 договору оренди землі щодо письмового погодження орендодавцем та орендарем форми розрахунку виплати орендної плати за договором не заслуговують на увагу, оскільки указане не звільняє відповідача від обов'язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати, та є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про відсутність систематичної несплати орендної плати, оскільки в 2015-2017 роках позивач не зверталась за отримання орендної плати, є безпідставними, тому що товариство відповідно до вимог частини першої статті 537 ЦК України мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов'язання.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг «Зоря» залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 06 лютого 2018 року у залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк