Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2018 року у справі №336/2367/17

Постанова

Іменем України

06 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 336/2367/17

провадження № 61-26469св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 серпня 2017 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Онищенка Е. А., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та у період з 23 серпня 1962 року по 30 березня 1964 року приймав участь у бойових діях на території острова Куба. Внаслідок виконання службового обов'язку він отримав чисельні травми та захворювання, які пов'язані з проходженням військової служби, в результаті чого у 2008 році йому була встановлена друга група інвалідності. Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, тому вважає, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 50 тис. грн та просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач отримав ушкодження здоров'я під час проходження військової служби на території острова Куба уперіод з 23 серпня 1962 року по 30 березня 1964 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положеннями цивільного законодавства, що регулюють правовідносини з відшкодування моральної шкоди. Тому позовні вимоги ОСОБА_4 є такими, що не ґрунтуються на законі.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 серпня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).Обов'язок держави відшкодувати завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як уповноважений орган державного управління.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову у Збройних Силах СРСР та у період з 23 серпня 1962 року по 30 березня 1964 року приймав участь у бойових діях на території острова Куба, де отримав низку травм та захворювань.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 16 грудня 2008 року ОСОБА_4 встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з проходженням військової служби.

Позивач неодноразово проходив курси стаціонарного лікування в медичних установах у зв'язку з наявними у нього захворюваннями.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров'я (1962 - 1964 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_4 отримав ушкодження здоров'я, яке стало підставою для встановлення йому другої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території острова Куба, де велися бойові дії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на той час законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, а тому відсутні підстави для покладення обов'язку з відшкодування такої шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем захворювань.

В результаті розгляду справи не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби на острові Куба, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності висновком МСЕК і про обов'язок відповідача її відшкодувати, не заслуговують на увагу, оскільки в результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов