Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №520/4847/18

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 520/4847/18

провадження № 61-9677св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Кисельова ДаніїлаДмитровича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 рок у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2004 року шляхом укладення нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_4 подарувала а ОСОБА_7 прийняв в дар 21/100 частину квартири АДРЕСА_1. У подальшому ОСОБА_7 продав зазначену нерухомість. Вказувала, що договір дарування було укладено нею під впливом помилки.

ОСОБА_4 просила визнати договір дарування від 06 жовтня 2004 року квартири АДРЕСА_1 недійсним з підстав, передбачених статями 229, 230, 233 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачкою не надано беззаперечних доказів того, що вона за своїм віком та станом здоров'я могла неправильно сприйняти або сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

10 травня 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кисельов Д. Д. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від

05 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що під час укладання спірного правочину, ОСОБА_4 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Під час його укладання, у позивачки було відсутнє волевиявлення на укладання договору дарування.

Доводи інших учасників справи:

21 червня 2019 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - Кисельова Д. Д. залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 06 жовтня 2004 року, за договором дарування, позивачка подарувала ОСОБА_7 21/100 частину квартири АДРЕСА_1.

З 25 листопада 2015 року позивачка є інвалідом по зору 1 групи безстроково.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_5 відмовлено у позові до ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні і виселення без надання іншого жилого приміщення з квартири АДРЕСА_3.

Судом апеляційної інстанції, на підставі письмових пояснень ОСОБА_4, встановлено, що у свій час вона подарувала належну їй квартиру по вулиці Преображенській у місті Одесі ОСОБА_7, а останній 09 жовтня

2007 року придбав квартиру АДРЕСА_3 і вселив ОСОБА_4 у спірну квартиру, в якій ОСОБА_4 зареєстрована та постійно проживає з 04 листопада 2009 року.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у позові про визнання удаваним договору дарування від 06 жовтня 2004 року.

Між сторонами виникли правовідносини з оспорення правочину внаслідок помилки, обману та під впливом тяжкої обставини, які регулюються норами ЦК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до положень частин другої та третьої цієї статті, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Для встановлення наявності помилки слід враховувати декілька факторів: неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість укладення іншого договору; вік особи та стан її здоров'я, потребу у догляді та сторонній допомозі; наявність у особи спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивача проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування.

Установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довела наявність помилки та введення її в оману під час укладення спірного правочину, оскільки до жовтня 2016 року позивачка ОСОБА_4 визнавала факт того, що вона подарувала належну їй частину квартири загального користування по вулиці Преображенській у місті Одесі ОСОБА_7, а останній придбав квартиру на проспекті Шевченка у місті Одесі і вселив позивачку до вказаної квартири, в якій вона проживає до цього часу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від

05 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Кисельова Даніїла Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко