Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2018 року у справі №174/51/17

Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 174/51/17

провадження № 61-45843св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого

2018 року у складі судді Борцової А. А. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів:

Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на частку квартири.

Позовна заява мотивована тим, що їй належить право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, яке вона набула в порядку спадкування.

ОСОБА_5 також належить право власності на 1/2 частку цієї ж квартири, яка набута нею в порядку спадкування. Квартира розташована на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з двох жилих кімнат житловою площею 29,3 кв. м, у тому числі: 1-а кімната 11,8 кв. м, 2-а кімната 17,5 кв. м, кухні площею 7,2 кв. м, ванної кімнати площею 2,5 кв. м, вбиральні 1,2 кв. м, коридору 7,3 кв. м, вбудованої шафи 1,4+0,4 кв. м та обладнана балконом

1,0 кв. м.

У спірній квартирі ніхто не зареєстрований. На протязі тривалого часу між нею та відповідачкою існують неприязні відносини, що заважає їй користуватися спірною квартирою. Позивачка намагалася вселитися у спірне житло, однак відповідачка змінила замки на вхідних дверях, надати комплект ключів категорично відмовляється.

Позивач вважає за можливе встановити порядок користування спірною квартирою, так як спільне користування спірною квартирою, при наявності між ними неприязних стосунків не можливе.

ОСОБА_4 просила усунути їй перешкоди в здійсненні нею права на 1/2 частку спільної часткової приватної власності на квартири АДРЕСА_2 шляхом вселення її в дану квартиру. Зобов'язати ОСОБА_5 надати їй комплект ключів від замку на вхідних дверях в дану квартиру, не чинити їй перешкод у вселенні та користуванні даним житлом. Визначити порядок користування даною квартирою, закріпивши за нею право користування жилою кімнатою житловою площею 17,5 кв. м, а за ОСОБА_5 - право користування жилою кімнатою житловою площею 11,8 кв. м, кухню, коридор, балкон, ванну кімнату, вбиральню, 2 вбудовані шафи - залишити у спільному користуванні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Усунуто перешкоди в здійсненні ОСОБА_4 її права спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вселення її в дану квартиру та зобов'язано ОСОБА_5 надати ОСОБА_4 ключі від вхідних дверей вказаної квартири та не чинити перешкод у користуванні зазначеним житлом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 640.00 грн судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із наявності підстав для усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, оскільки ОСОБА_5 перешкоджає ОСОБА_4 у вільному володінні та користуванні житловим приміщенням, співвласником якого вона є.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від

25 квітня 2018 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого

2018 року залишено без задоволення.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_5, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про чинення ОСОБА_5 відносно ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою, співвласником якої вона є.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

08 жовтня 2018 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого

2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від

18 вересня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що до участі у справі не залучено осіб, які проживають у спірній квартирі. Заявниця не проживає та не проживала у спірній квартирі. Вона проживає за місцем своєї реєстрації в іншому житловому приміщенні. Ключів від дверей не має. А тому фізично не може перешкоджати позивачці у користуванні спірною квартирою. Позивачкою не надано жодного доказу про чинення відповідачкою їй перешкод у користуванні спірною квартирою. А тому висновки з цього приводу зроблено виключно на припущеннях.

Суд першої інстанції ухвалив рішення у відсутність відповідачки та її представника, чим порушим її права, гарантовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого

2018 року та постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від

18 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог

ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на частку квартири.

В іншій частині заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року та постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року не оскаржуються, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не переглядаються.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено факт належності на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_2.

Факт здійснення ОСОБА_4 перешкод у користуванні спірною квартирою ОСОБА_5 встановлено рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня

2017 року, у справі № 174/7/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні, згідно якого в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 належить на праві власності 1/2 частка, успадкованої після смерті ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_2, в якій проживає дочка ОСОБА_5 із своєю сім'єю, а ОСОБА_4 взагалі доступу до цієї квартири не має, так як їй не дали ключі від вхідних дверей.

Постановою Верховного Суду від 20 червня 2019 року, у цивільній справі № 174/7/17, касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від

19 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року залишено без змін.

Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки 1/2 частину спірної квартири не можна вважати незначою часткою з урахуванням того, що ОСОБА_5 є також власником 1/2 частини квартири, а ОСОБА_4 не згодна на отримання компенсації вартості її частки, бажає особисто користуватись належним їй на праві власності майном та вживає заходів щодо усунення їй перешкод у користуванні власністю, які вчиняються іншим співвласником (позивачем), про що подала до суду відповідний позов.

За таких обставин, факт чинення ОСОБА_4 з боку ОСОБА_5 перешкод у користуванні спірним житлом, відповідно до правил частини 4 статті 82 ЦПК України, є таким, що не підлягає доказуванню.

А тому доводи касаційної скарги щодо не надання ОСОБА_4 належних та допустимих доказів на підтвердження факту чинення їй перешкод у користуванні спірною квартирою спростовуються.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно з статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України визначені житлові права громадян, зокрема, частинами четвертою, п'ятою вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

В силу статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами статті 150 ЖК України власник має право використовувати житлом для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

З врахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, прийшов до правильного висновку, що відповідач перешкоджає позивачу у вільному володінні та користуванні житловим приміщенням, співвласником якого вона є, чим порушуються права та законні інтереси позивачки на вільне володіння власністю, тому її права, як співвласника житла, підлягають захисту шляхом її вселення у квартиру АДРЕСА_2 та зобов'язання відповідачки ОСОБА_5 надати ОСОБА_4 ключі від вхідних дверей вказаної квартири і не чинити перешкод у користуванні зазначеним житлом.

Доводи заявника про те, що до участі у справі не залучено осіб, які проживають у спірній квартирі є безпідставними, оскільки вони не є співвласниками цієї квартири. Крім того, ОСОБА_4 відповідачем визначила саме ОСОБА_5 та вказувала, що саме вона чинить їй перешкоди у користуванні власністю, а не особи, які там проживають.

Твердження заявника про порушення її прав щодо доступу до правосуддя є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 під розписку була повідомлена про розгляд справи 22 лютого 2018 року о 10 год. 00 хв. (а. с. 94). Крім того, в матеріалах справи (а. с. 96) наявна заява

ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю її представника в іншому судовому засіданні апеляційного суду Дніпропетровської області, яка датована 22 лютим 2018 року та цього ж дня зареєстрована Вільногірським міським судом Дніпропетровської області

(вх. № 122/18 від 22 лютого 2018 року).

Вказане дає підстави дійти висновку про те, що в день розгляду справи, а саме 22 лютого 2018 року, ОСОБА_5 знаходилась у Вільногірському міському суду Дніпропетровської області, проте, як вбачається з протоколу судового засідання по цивільній справі 174/51/17 від 22 лютого 2018 року, на розгляді самої справи вона була відсутня.

Тобто, ОСОБА_5, знаючи про розгляд справи, який відбувався 22 лютого 2018 року у приміщенні Вільногірського міського суду Дніпропетровської області, свідомо не була присутня на її розгляді. А тому стверджувати про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу ОСОБА_5 до правосуддя не є правильним, так як в даному випадку, особа знаючи про розгляд її справи, перебуваючи в цей час в приміщенні суду, свідомо не була присутня на судовому засіданні, що є зловживанням своїми процесуальними правами.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_5 скористалась наданим їй національним законодавством правом на оскарження судового рішення, шляхом подання відповідної апеляційної скарги, із зазначенням відповідних аргументів, які на її погляд, не були дослідженні та встановлені, а апеляційним судом такі аргументи були перевірені. Що згідно сталої практики ЄСПЛ є належним доступом до правосуддя.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на частку квартири - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на частку квартири залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко