Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №377/137/22
Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №377/137/22
Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №377/137/22
Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №377/137/22

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 377/137/22

провадження № 61-4985св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, обчислення та виплати заробітної плати.

В обґрунтуванням позову вказав, що працює на державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильська АЕС» на посаді провідного інженера з радіаційної безпеки (далі - ДСП «ЧАЕС»).

З 10 грудня 2021 року наказом № 265-к від 06 грудня 2021 року він був відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або до надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. З 27 січня 2022 року до 10 лютого 2022 року він був тимчасово непрацездатний, але йому не було нараховано матеріального забезпечення як застраховані особі у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до наказу № 18-к від 10 лютого 2022 року він приступив до роботи з 11 лютого 2022 року після відсторонення без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або до надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Пунктом 2 цього наказу визнано таким, що втратив чинність з 11 лютого 2022 року наказ від 06 грудня 2021 року № 265-к «Про відсторонення від роботи» на підставі його заяви з візою начальника цеху, копії висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

У зв'язку із недоведеністю факту його ухилення від проведення щеплення проти COVID-19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, вважає наказ про його відсторонення незаконним. Вважає, що не мав обов`язку подавати такі документи, а у директора підприємства не було повноважень вимагати їх.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ДСП «ЧАЕС» № 265-к від 10 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи; зобов`язати відповідача здійснити обчислення, нарахування та виплату позивачу середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу в період відсторонення від роботи, тобто з 10 грудня 2021 року до 24 грудня 2021 року; зобов`язати відповідача здійснити обчислення, нарахування та виплату позивачу оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання, тобто з 27 січня 2022 року до 31 січня 2022 року; зобов`язати відповідача подати заяву-розрахунок до робочого органу виконавчої дирекції Фонду або його відділення за своїм місцезнаходженням для надання матеріального забезпечення позивачу у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності внаслідок захворювання за рахунок коштів Фонду соціального страхування України за кількість днів з 01 лютого 2022 року до 10 лютого 2022 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 29 червня 2022 року в складі судді Малишенко Т. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсторонення позивачки від роботи є правомірним.Оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивача, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні. На вимогу роботодавця позивач ухилився від надання доказів щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення. Водночас суд відхилив посилання позивача як підставу для скасування оскаржуваного наказу про те, що усі лікарські засоби від коронавірусної хвороби COVID-19 знаходяться в стадії клінічного дослідження, тому вакцинація від COVID-19 є незаконним медичним експериментом на людях.

Крім того, суд констатував відсутність порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігалось робоче місце, трудовий договір не був припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема інших працівників підприємства.

Разом із тим суд керувався тим, що відстороненій особі, яка не дотримується вимог щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19, допомога по тимчасовій непрацездатності на підставі виданого листка непрацездатності не надається за дні тимчасової непрацездатності, що збігаються з днями відсторонення від виконання обов`язків.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року рішення Славутицького міського суду Київської області від 29 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДСП «Чорнобильська АЕС» № 265-к від 06 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Зобов`язано ДСП «Чорнобильська АЕС» здійснити обчислення, нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу в період відсторонення від роботи з 10 до 24 грудня 2021 року включно, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання, тобто з 27 до 31 січня 2022 року включно.

Зобов`язано ДСП «Чорнобильська АЕС» подати заяву-розрахунок до робочого органу виконавчої дирекції Фонду або його відділення за своїм місцезнаходженням для надання матеріального забезпечення ОСОБА_1 у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності внаслідок захворювання за рахунок коштів Фонду соціального страхування України за кількість днів з 01 до 10 лютого 2022 року.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник.

Установивши, що під час відсторонення від посади до поновлення на роботі позивач був поставлений у скрутне фінансове становище, його дружина була вагітною, позивач був єдиним годувальником у сім`ї та на момент відсторонення мав непогашений споживчий кредит, суд дійшов висновку, що позбавлення сім`ї позивача єдиного джерела прибутку покладало на нього надмірний індивідуальний тягар, а втручання у його права не були нагально необхідними і пропорційними легітимній меті.

Водночас суд констатував, що посада, на якій перебуває позивач, не потребує контакту з великою кількістю людей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ДСП «Чорнобильська АЕС» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Разом із тим відповідач у квітні 2023 року подав доповнення до касаційної скарги.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки відповідача, як учасника справи, належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України)).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не узяв до уваги, що позивач займає посаду провідного інженера з радіаційної безпеки та працює позмінно, де знаходиться у безпосередньому контакті з іншими працівниками зміни. Доставка працівників підприємства до роботи з міста Славутич відбувається залізничним транспортом (електропотяг на 12 вагонів), де кількість працівників могла сягати більше 700 осіб в один бік. Крім того, після прибуття у зону відчуження працівники зобов`язані пройти перевдягання у санпропускнику та прослідувати до місця роботи автобусом з десятками інших працівників. Водночас харчування працівників відбувається узагальнено на базі виробничої їдальні, тобто позивач має можливість контактувати одночасно із сотнями інших працівників.

Крім того, організувати умови праці позивачу шляхом встановлення для нього дистанційної/надомної роботи неможливо, оскільки ДСП «ЧАЕС» є безперервно діючим підприємством, що забезпечує ядерну безпеку, а специфіка виконуваної позивачем роботи потребує його присутності на робочому місці.

Відтак, керуючись чинним законодавством України та необхідністю обмеження соціальних контактів позивача через відсутність щеплення проти COVID-19, відповідач правомірно відсторонив останнього від роботи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 працює на ДСП «ЧАЕС» на посаді провідного інженера з радіаційної безпеки.

Відповідно до посадової інструкції провідного інженера з радіаційної безпеки ДСП «ЧАЕС» провідний інженер відноситься до професійної групи професіоналів, робоче місце якого знаходиться в приміщенні № 206 технологічної будівлі нового безпечного конфайменту об`єкту «Укриття».

Згідно із цією інструкцією посадові обв`язки позивача полягають у тому, що він забезпечує проведення радіаційного контролю на об`єкті «Укриття», організовує контроль за дотриманням персоналом, який виконує роботи на ДСП «ЧАЕС», встановленого санітарно-пропускного режиму; проводить обходи та огляди обладнання систем радіаційного контролю та зобов`язаний організовувати розробку заходів щодо створення безпечних і здорових умов праці підлеглого персоналу (пункти 2.1.1.1., 2.1.4.1.2.1.8, 2.1.15.1).

Крім того, провідному інженерові безпосередньо підпорядковуються дозиметристи 5 розряду змінного персоналу.

Провідний інженер з радіаційної безпеки зобов`язаний дотримуватися Положення про санітарно-пропускний режим ДСП «ЧАЕС», яким регламентована організація санітарно-пропускного режиму для осіб, що знаходяться на території зони відчуження.

18 листопада 2021 року на виконання доручення т.в.о. Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18 листопада 2021 року №Д-54-21, керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року та наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року, т.в.о. генерального директора ДСП «ЧАЕС» Сейда В. О. видав наказ №1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи».

Вказаним наказом було зобов`язано керівників структурних підрозділів довести під підпис до відома підлеглого персоналу зміст цього наказу та наказу МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, які не отримали таке щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. Також вказаним наказом зобов`язано начальника відділу управління персоналом на підставі отриманих від структурних підрозділів підприємства списків працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та не надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, підготувати та вручити кожному працівнику з цього списку повідомлення про необхідність обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. А також підготувати накази про відсторонення таких працівників від роботи, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення, та довести ці накази до відома працівників, що відстороняються від роботи в строк до 07 грудня 2021 року.

29 листопада 2021 року позивачу було вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи № 647 від 26 листопада 2021 року, в якому на підставі наказу ДСП «ЧАЕС» від 19 листопада 2021 року № 1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19» запропоновано у термін до 07 грудня 2021 року надати документ, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595.

На вказаному повідомленні позивач зазначив, що вважає наказ від 19 листопада 2021 року № 1455 незаконним та таким, що порушує його право на таємницю про стан здоров`я відповідно до статті 286 ЦК України та виклав свої заперечення у додатку №1 до зазначеного повідомлення.

Наказом ДСП «ЧАЕС» № 265-к від 06 грудня 2021 року за підписом т.в.о. генерального директора Сейди В. О. та начальника цеху Яковенко Л. В., провідного інженера з радіаційної безпеки Лободу А. В. з 10 грудня 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, на період до проведення щеплення проти COVID-19, або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Підставою для вказаного наказу, зазначено наказ ДСП «ЧАЕС» від 19 листопада 2021 року № 1455, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи № 647 від 26 листопада 2021 року.

Наказом т.в.о. Генерального директора ДСП «ЧАЕС» від 10 лютого 2022 року № 18-к ОСОБА_1 , провідного інженера з радіаційної безпеки, визнано таким, що приступив до роботи з 11 лютого 2022 року, після відсторонення без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або до надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, на попередній посаді з посадовим окладом 21 953,00 грн, ШУП 4% (оплата згідно з наказом від 12 листопада 2021 року № 1425), робоче місце у зоні відчуження. Визнано таким, що втратив чинність, з 11 лютого 2022 року наказ від 06 грудня 2021 року № 265-к «Про відсторонення від роботи». Підставою для наказу є заява ОСОБА_1 , з візою начальника цеху, копія висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі

№ 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період

із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року

№ 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405,

від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року

№ 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928,

від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див. пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач працює на ДСП «ЧАЕС» на посаді провідного інженера з радіаційної безпеки.

29 листопада 2021 року позивачу було вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи № 647 від 26 листопада 2021 року, в якому на підставі наказу ДСП «ЧАЕС» від 19 листопада 2021 року № 1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19» запропоновано у термін до 07 грудня 2021 року надати документ, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595.

Разом із тим відповідних документів щодо протипоказань організму від проведення обов`язкових профілактичних щеплень позивач у визначений у повідомленні строк роботодавцю не надав.

Водночас на вказаному повідомленні позивач зазначив, що вважає наказ від 19 листопада 2021 року № 1455 незаконним та таким, що порушує його право на таємницю про стан здоров`я відповідно до статті 286 ЦК України та виклав свої заперечення у додатку №1 до зазначеного повідомлення.

Отже, позивач висловив свою незгоду щодо надання документу, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

Таким чином, у спірних відносинах є очевидним факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення або наявність медичних протипоказань до проведення щеплення, що за логічно послідовним значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.

Ураховуючи характер виконуваних обов`язківпровідного інженера з радіаційної безпеки, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками підприємства, у тому числі й тими, що знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні позивача, останній підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення ухилився від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю у визначений останнім строк не надав, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив його від роботи на термін усунення причин, що спричинили відсторонення.

Положення посадової інструкції позивача, а також Положення про санітарно-пропускний режим свідчать про те, що ОСОБА_1 як провідний інженер з радіаційної безпеки знаходиться у прямому контакті з іншими працівниками цього підприємства. Доставка працівників підприємства до роботи з міста Славутич відбувається залізничним транспортом. Крім того, після прибуття у зону відчуження працівники зобов`язані пройти перевдягання у санпропускнику та прослідувати до місця роботи автобусом з десятками інших працівників. Водночас харчування працівників відбувається узагальнено на базі виробничої їдальні, тобто позивач має можливість контактувати одночасно із значною кількістю інших працівників підприємства.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_2 виконує обов`язки провідного інженера з радіаційної безпеки, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства та підвищувало ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не міг, тому роботодавець правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Разом із тим колегія суддів враховує, що ДСП «ЧАЕС» є безперервно діючим підприємством, що забезпечує ядерну безпеку, а специфіка виконуваної позивачем роботи потребує його присутності на робочому місці.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників цих виробництв та організацій. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників цього підприємства, які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що за встановлених у справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення зберіглось робоче місце, трудовий договір не припинений, отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивачем не доведено, а судами не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що внаслідок відсторонення від посади позивач був поставлений у скрутне фінансове становище, тому втручання у його право на відмову від щеплення не було необхідним і пропорційним легітимній меті, не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону.

Аргументи щодо свого скрутного матеріального становища позивач обґрунтовував тим, що на період відсторонення від роботи він був єдиним годувальником в сім`ї, дружина була вагітною і він мав невиплачений споживчий кредит.

Однак в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивач був єдиним годувальником в сім`ї, оскільки довідка про тимчасову непрацездатність дружини у зв`язку із вагітністю (а. с. 21-22, т. 1) не доводить факт відсутності у неї заробітку, даних про інших членів сім'ї матеріали справи не містять.

Крім того, у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби законодавством було регламентовано звільнення позичальника від штрафних санкцій за порушення цих обов`язків (щодо споживчих кредитів) та гарантовано, що кредитор в цей період не погіршить умови договору для позичальника, зокрема не підвищить процентну ставку за кредитом (Закон України № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (COVID-19)»та Закон України № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»).

Отже, певне погіршення фінансового становища позивача у зв`язку із відстороненням від посади, яке мало тимчасовий характер, пов`язане з реалізацією позивачем права на відмову від щеплення і не обумовлене незаконними діями роботодавця.

Враховуючи особливий статус посади позивача як працівника підприємства, яке пов`язане із ядерною безпекою країни, колегія суддів вважає, що вжиті роботодавцем заходи щодо втручання у приватне життя у даному випадку пропорційні меті такого втручання.

Отже, у розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи та про те, що саме у зв`язку із цим відстороненням позивач ніс надмірний індивідуальний тягар. Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі

№ 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня

2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, дійшовши помилкового висновку про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року скасувати.

Залишити в силі рішення Славутицького міського суду Київської області від 29 червня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович