Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.06.2018 року у справі №293/987/16

Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 293/987/16

провадження № 61-35877св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") та просив визнати недійсним іпотечний договір № 1042 від 17 жовтня 2007 року, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Ощадбанк "), правонаступником якого є АТ "Ощадбанк", а також скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи, вчинені на підставі вказаного договору, про обтяження іпотекою житлового будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності.

В обґрунтування позову зазначав, що 17 жовтня 2007 між ним та ВАТ "Ощадбанк" укладено договір про іпотечний кредит № 1042, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 64 500 доларів США строком до 16 жовтня 2027 року зі сплатою 12% річних за користування кредитом. Пізніше йому стало відомо, що між ним та банком 17 жовтня 2007 року нібито було укладено іпотечний договір, предметом якого став будинок, розташований на АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 зазначив, що іпотечний договір він не укладав та не підписував. В даному договорі підпис лише схожий на його, але вчинений іншою особою. Оскільки він не укладав іпотечний договір, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір № 1042 від 17 жовтня 2007 року, укладений між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про обтяження іпотекою будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1, що були внесені нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори Пилипчуком В. І. на підставі іпотечного договору № 1042 від 17 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є АТ "Ощадбанк", та ОСОБА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку експерта № 1/450 від 04 липня 2017 року підпис від імені ОСОБА_1 в іпотечному договорі № 1042 від 17 жовтня 2007 року, укладеному між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1, відтак оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2018 року скасовано і ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 під друкованим текстом "Від Іпотекодавця ОСОБА_1" наданого іпотечного договору №1042 від 17 жовтня 2007 року, який укладений між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1.

Вказані обставини свідчать про те, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки про існування оспорюваного договору позивачу було відомо з дня підписання кредитної угоди, у якій однією з необхідних та обов'язкових умов надання кредитних коштів для придбання житлового будинку АДРЕСА_1 є передача вказаного будинку в іпотеку банку одночасно з підписанням договору про іпотечний кредит.

Факт отримання кредиту та придбання за рахунок цих кредитних коштів нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, представником позивача не заперечується.

Після отримання кредитних коштів належний позивачу житловий будинок неодноразово був застрахований власником.

В матеріалах справи наявні акти перевірки заставленого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 від 17 жовтня 2008 року, 25 березня 2009 року, 7 жовтня 2013 року, 19 березня 2015 року, 31 серпня 2016 року, які підписані позивачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо передачі цього житла в іпотеку банку одночасно з підписанням кредитного договору.

З позовом ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року і залишити в силі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що договір іпотеки не містив його підпису, банку як стороні оспорюваного договору було достеменно відомо, що він не акцептований іншою стороною.

Про існування договору іпотеки йому стало відомо з моменту отримання примірника позовної заяви АТ "Ощадбанк" від 09 червня 2016 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому необґрунтованими є висновки апеляційного суду про пропуск позовної давності.

Сплату страхових платежів та надання доступу до приміщення, нібито переданого в іпотеку банку, він сприймав як умови виконання саме кредитного договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Черняхівського районного суду Житомирської області.

10 липня 2018 року справа № 293/987/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 17 жовтня 2007 року між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 1042, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 64 500 доларів США на строк до 16 жовтня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Підпунктом 1.2 пункту 1 договору передбачено, що кредитні кошти надаються ОСОБА_1 на придбання квартири, розташованої в АДРЕСА_1.

Умовами кредитного договору передбачено, що виконання позичальником зобов'язань за цим договором забезпечується нотаріально посвідченим іпотечним договором нерухомого майна - предмета іпотеки, що розташоване в АДРЕСА_1. Сторони погодили, що іпотечний договір укладається між банком та позичальником (та/або майновим поручителем) одночасно із укладенням цього договору (пункт 2 кредитного договору).

Цього ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 1042, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності, - житловий будинок АДРЕСА_1. Договір посвідчений нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори Пилипчуком В. І. та зареєстрований в реєстрі за №
2367. На підставі цього договору внесено відомості до Державного реєстру іпотек.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 1/450 від 04 липня 2017 року підпис від імені ОСОБА_1 в іпотечному договорі № 1042 від 17 жовтня 2007 року, який укладений між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1.

Як вбачається з рішення виконкому Черняхівської селищної ради Житомирської області від 27 липня 2007 року № 140, ОСОБА_1 надано дозвіл на передачу житлового будинку АДРЕСА_1, що буде придбаний за рахунок кредиту, в іпотеку.

В матеріалах справи містяться акти перевірки заставленого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 від 17 жовтня 2008 року, 25 березня 2009 року, 7 жовтня 2013 року, 19 березня 2015 року, 31 серпня 2016 року, в яких представником АТ "Ощадбанк" зазначено, що іпотечне майно зберігається, охороняється, використовується за призначенням та перебуває в задовільному стані. Ці акти підписані позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина 2 статті 207 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України

від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Апеляційним судом встановлено, що починаючи з моменту підписання договору про іпотечний кредит № 1042, тобто з 17 жовтня 2007 року, позивачу було відомо про існування оспорюваного іпотечного договору, оскільки, зокрема, відповідно до пункту 2 договору про іпотечний кредит виконання ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором забезпечується нотаріального посвідченим іпотечним договором нерухомого майна, який укладається одночасно із укладенням цього договору.

Договір про іпотечний кредит № 1042 від 17 жовтня 2007 року є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Установивши, що оспорюваний іпотечний договір укладений 17 жовтня 2007 року, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у жовтні 2016 року, а представник відповідача в судовому засіданні у суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову в зв'язку з пропуском позовної давності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук