Історія справи

Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа №640/9045/17

провадження №61-36968св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року у складі судді Зуб Г. А., постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М.,

Бровченка І. О., Кіся П. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк», банк), ОСОБА_3 з позовом, в якому просив визнати недійсним договір поруки від 14 травня 2008 року, укладений між ним та банком в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 14 травня 2008 року між позивачем та ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого позивач поручився перед ПАТ «ВТБ Банк» за виконання ОСОБА_3 обов`язків за кредитним договором від 14 травня 2008 року.

Умовами пункту 1 договору поруки обумовлено, що поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором та будь-якими додатковими угодами до нього (в тому числі, що збільшують основне зобов`язання).

Позивач посилається на те, що вказане положення договору є несправедливим в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів», а також в порушення вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір поруки не містить строку дії договору, порядку зміни і припинення дії договору, що є підставою для визнання договору поруки недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що при укладенні договору поруки між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов та досягнуто згоди на їх укладення, про що свідчать підписи сторін. У договорі зазначено усі істотні умови договору, з якими позивач належним чином ознайомлений та за власним волевиявленням прийняв пропозицію, і як наслідок, підписав договір. Обставин, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для нього умовах, не існувало.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи даний спір, суди послались на те, що після укладення договору із споживачем (будь-якого) споживач перестає бути споживачем і норми закону України «Про захист прав споживачів» до такої особи не застосовуються, оскільки після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини. Разом з тим, судами не враховано, що Закон України «Про захист прав споживачів» не містить посилання на те, що у випадку укладення договору споживач втрачає свій статус та права. Цим законом встановлено механізм захисту прав споживачів після укладення договору, який містить несправедливі умови, адже визнати недійсним неукладений договір неможливо.

У касаційній скарзі, крім наведеного, заявник посилається на неоднозначність та неузгодженість висновків судів попередніх інстанцій щодо поширення норм Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини, що склалися між банком та поручителем у зв`язку з укладенням договору поруки.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач, у якості правової підстави для визнання недійсним договору поруки посилається на невідповідність умов цього договору вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема несправедливість його умов.

Також посилається на невідповідність умов договору поруки вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки не містить строку дії договору поруки, порядку зміни і припинення дії договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

У частинах першій, другій статті 553 ЦК Українивизначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК Україниу разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови існування основного. Тому сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Оскільки поручитель ОСОБА_1 є стороною акцесорного зобов`язання, не є споживачем, і Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачено поширення на сторони акцесорних договорів його положень, то є обґрунтованими висновки місцевого суду та суду апеляційної інстанції про непоширення дії цього закону до спірних правовідносин, в тому числі щодо недійсності правочину з тих підстав, з якими позивач пов`язує його недійсність, зокрема стосовно несправедливості його умов (стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Надаючи оцінку доводам позивача щодо підстав недійсності договору поруки в силу невідповідності його умов вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, незазначення у ньому строку дії договору, порядку зміни і припинення дії договору, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що при укладенні договору поруки між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов та досягнуто згоди на їх укладення, у пункті 12 договору позивач підтвердив свою згоду на те, що він ознайомлений з умовами кредитного договору (у тому числі про строки виконання зобов`язань за кредитним договором) та своїм підписом, за власним волевиявленням, уклав договір поруки саме на тих умовах, які у ньому зазначені.

При цьому, аналіз норм параграфу 3 глави 49 ЦК Українидає підстави для висновку, що строк дії поруки може бути не зазначений у договорі, оскільки у такому випадку строк дії поруки пов`язано зі строком дії основного зобов`язання, яке забезпечене порукою.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України для визнання договору поруки недійсним, зокрема відсутність тих підстав і обставин, з якими позивач пов`язує недійсність цього правочину.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, які належним чином перевірені апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року, постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська