Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2019 року у справі №464/1124/18

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 464/1124/18

провадження № 61-2159св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач)- публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Барна Остап Мар`янович,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова у складі судді Горбань О. Ю. від 09 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., від 27 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Барни О. М. (далі - державний виконавець).

Скаргу мотивовано тим, що відносно боржника банку ОСОБА_1 здійснюється виконавче провадження № 48418663 про стягнення з пенсії останнього залишку заборгованості перед ПАТ «Універсал Банк», яка залишилася після реалізації належного ОСОБА_2 предмета іпотеки.

Постановою державного виконавця від 28 грудня 2017 року виконавчий документ, на підставі якого здійснювалося зазначене виконавче провадження, повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із тим, що положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону на примусове стягнення іншого майна з позичальника при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета іпотеки.

Оскільки положеннями статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано стягнення на пенсію та інші доходи боржника у разі відсутності коштів чи недостатності майна останнього для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, банк вважав зазначені дії державного виконавця неправомірними та такими, що порушують його права у зв`язку із невиконанням рішення суду про стягнення на його користь кредитної заборгованості, а також просив скасувати зазначену постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2018 року скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державного виконавця при винесенні 28 грудня 2017 року постанови про повернення виконавчого документу стягувачу. Зобов`язано державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право) ПАТ «Універсал Банк» в рамках виконавчого провадження № 48418663. У решті скарги відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що Закон України «Про виконавче провадження» розділяє процедуру звернення стягнення на кошти боржника та звернення стягнення на доходи боржника, отже, не можна вважати, що звернення стягнення на пенсію боржника підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Державний виконавець не вичерпав усіх, передбачених законом, можливостей для примусового виконання судового рішення, тому повернення виконавчого документа без виконання є передчасним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державний виконавець, повертаючи виконавчий документ стягувачу без виконання, не врахував, що кошти, які стягувались із пенсії, не є індивідуально визначеним майном, а тому звернення стягнення на пенсію боржника не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скаргиПАТ «Універсал Банк», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про часткове задоволення скарги, оскільки підпунктом 2 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборонено примусове стягнення на грошові кошти, які він отримує як пенсіонер і на які звертається стягнення з метою погашення залишку заборгованості після реалізації предмета іпотеки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до кредитного договору від 20 березня 2008 року, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у сумі 55 000 доларів США строк до 10 березня 2018 року зі сплатою 13,45 % річних.

На забезпечення цього договору 20 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останній квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 48418663 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2008 року у сумі 58 897,69 дол. США, що еквівалентно 470 268,61 грн.

11 листопада 2013 року державним виконавцем описано та арештовано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37,8 кв. м, належну ОСОБА_2 , яка передана в іпотеку на підставі договору іпотеки від 20 березня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_2 для забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк».

Після реалізації предмета іпотеки 19 березня 2014 року залишок заборгованості за виконавчим листом № 1319/1219/2012 становить 296 406,44 грн.

Сторони визнали, що з метою виконання виконавчого документа про стягнення залишку заборгованості перед ПАТ «Універсал Банк», яка залишилася після реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні № 39112902, державний виконавець звернув стягнення на пенсію ОСОБА_1

28 грудня 2017 року державний виконавець прийняв постанову про повернення стягувачу виконавчого документа № 1319/1219/2012, виданого 22 січня 2013 року Сихівським районним судом м. Львова, на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із тим, що положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону на примусове стягнення іншого майна з позичальника при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Згідно із пояснювальною запискою до проєкту введення мораторію на примусове відчуження рухомого і нерухомого майна позичальників (боржників), які мають кредитні зобов`язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті, мало на меті забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімізацію можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов`язань.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) певного майна.

Отже, вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) на примусове стягнення певного майна окремої категорії боржників на період чинності цього Закону, за наявності та доведеності відповідних умов.

Оцінюючи умови, за наявності та доведеності яких Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» забороняє виконавцю при примусовому виконанні виконавчого документа звертати стягнення на пенсію ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.

Матеріали справи містять дані, що ОСОБА_1 , будучи громадянином України, узяв у кредитній установі споживчий кредит в іноземній валюті, однак для забезпечення виконання цього зобов'язання ОСОБА_1 не передав в іпотеку житло, в якому мешкав - кв. АДРЕСА_2 .

В іпотеку була передана інша квартира - по АДРЕСА_1 , що належала не позичальнику ОСОБА_1 , а іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29 січня 2004 року.

У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань ОСОБА_1 була реалізована належна ОСОБА_2 квартира по АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).

Залишок заборгованості ОСОБА_1 перед стягувачем складав 296 044 грн.

Матеріали справи не містять даних, що виконавець при примусовому виконанні виконавчого документа № 48418663 звертав стягнення на будь-яке належне ОСОБА_1 майно, крім його пенсії.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 не надав у іпотеку житлову нерухомість; постійно не проживав у квартирі, що є предметом іпотеки; на належне йому майно не зверталось стягнення в процесі примусового виконання виконавчого документа № 48418663.

За таких обставин ОСОБА_1 не є тією особою, на яку може розповсюджуватися встановлена пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона примусово стягувати інше майно боржника, в тому числі і його пенсію.

Аналіз цього Закону свідчить про те, що положення пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовуються щодо «іншого майна» лише у разі реалізації предмета іпотеки, що належить боржнику.

Натомість, у справі що переглядається, предмет іпотеки, на який було звернуто стягнення, належить не боржнику ОСОБА_1 , а іншій особі.

Крім того, вичерпні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання передбачені статтею 37 Закону «Про виконавче провадження». Отже, вказана норма регламентує повернення виконавчого документа без виконання у випадку відсутності у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Оскільки на пенсію боржника звертати стягнення законодавством дозволено, встановлена пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона примусового стягнення майна боржника при недостатності коштів, одержаних від реалізації предмета іпотеки, не є підставою для невиконання остаточного судового рішення і повернення виконавчого документа на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги про те, що примусове стягнення боргу із пенсії заборонено є безпідставними з огляду на положення статті 68 Закону України «Про виконавче провадження», якими регламентовано звернення стягнення на пенсію у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття у повному обсязі належних до стягнення сум.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця від 28 грудня 2017 року є незаконною, а тому підставно скасована судами попередніх інстанцій.

Разом з тим висновки судів попередніх інстанцій про те, що постанова державного виконавця від 28 грудня 2017 року підлягає скасуванню у зв'язку із тим, що грошові кошти не можна вважати майном в розумінні пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є помилковими.

Так, статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

До категорії рухомого майна віднесені грошові кошти і в Законі України

«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (стаття 2).

Грошові кошти входять також до концепції «майна» в розумінні Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол).

При цьому відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги у цій частині.

З урахуванням того, що з вказаних вище міркувань на ОСОБА_1 не може розповсюджуватися встановлена пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона примусово стягувати інше майно боржника, в тому числі і його пенсію, а тому скарга ПАТ «Універсал Банк» підлягає до задоволення саме з цих підстав, а не з підстав, викладених у судових рішеннях попередніх інстанцій. Інші підстави, наведені судами, є правльними.

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі вимог та доводів касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину судових рішень попередніх інстанцій з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович