Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.04.2023 року у справі №585/3074/21
Постанова КЦС ВП від 06.04.2023 року у справі №585/3074/21

Постанова

Іменем України

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 585/3074/21

провадження № 61-12970св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2022 року

у складі судді Євтюшенкової В. І. та постанову Сумського апеляційного суду

від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І.,

Собини О. І., Рунова В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що постановою апеляційного суду Сумської області

від 18 червня 2018 року у справі № 585/4941/17 позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

а позивачку призначено опікуном дітей.

З відповідачкою вона знайома з 2019 року, коли колишній її чоловік

ОСОБА_6 почав проживати з відповідачкою ОСОБА_2 , яка стала писати на неї наклепи, порочити її честь, гідність та ділову репутацію, телефонувати на урядову гарячу лінію і повідомляти про зловживання спиртними напоями, а також недогляд за дітьми.

Унаслідок таких дій до позивачки приїжджають представники органу опіки та піклування, здійснюють перевірки, допити. На прохання припинити такі дії відповідачка не реагує.

Зазначала, що висловлювання відповідачки про зловживання алкоголем за своїми стилістичними ознаками не можуть вважатись оціночними судженнями, а є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Тому вважала, що їй завдано моральної шкоди, яка оцінена

у розмірі 65 000,00 грн.

ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 публічно вибачитися перед нею за поширений наклеп про те, що вона «зловживає алкоголем», у присутності Служби у справах дітей Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області та стягнути моральну шкоду в розмірі 65 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що в цьому випадку мала місце реалізація відповідачкою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації, а тому немає підстав для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня

2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо реалізації відповідачкою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 грудня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висловлювання ОСОБА_2 щодо зловживання ОСОБА_7 алкоголем, за стилістичними ознаками не можуть вважатись оціночними судженнями, а є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Таке твердження є негативним, оскільки стверджується про порушення ОСОБА_1 принципів моралі, неетичної поведінки в особистому та суспільному житті, а отже, поширення такої інформації порушує право позивачки на повагу до її гідності та честі.

Заявниця вказує, що суд апеляційної інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята незаконним складом суду, оскільки суддя Рунов В. Ю. має спеціалізацію у кримінальних та адміністративних справах.

Витрати, стягнені судом першої інстанції на професійну правничу допомогу, нічим не обґрунтовані та нічим не підтверджені.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Роменського міськрайонного суду Сумської області.

13 лютого 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Постановою апеляційного суду Сумської області від 18 червня 2018 року

у цивільній справі № 585/4941/17 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позбавлено батьківських прав стосовно доньки, ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , і сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Опікуном неповнолітніх призначено ОСОБА_1

16 березня 2021 року Служба у справах дітей Хмелівської сільської ради отримала запит про надання інформації № 01-18/765 від Сумської обласної служби у справах дітей, у якому зазначено про необхідність з`ясування викладених у зверненні фатів щодо зловживання опікуном ОСОБА_1 алкоголем, про залишення малолітніх дітей на біологічну матір, яка позбавлена батьківських прав.

З реєстраційної картки звернення відомо, що 14 квітня 2021 року на урядову «гарячу лінію» надійшло первинне звернення від ОСОБА_2 , яка повідомила, що у АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , яка є опікуном дітей віком від 5 до 9 років. Мати дітей, ОСОБА_8 , яка проживає за однією адресою з ОСОБА_1 , позбавлено батьківських прав. Заявниця повідомила, що ОСОБА_1 зловживає алкоголем та, коли виїжджає з села на роботу, мати дітей доглядає за ними. На цей час мати забрала дітей із села та поїхала з ними в інший населений пункт до якогось чоловіка. Прохання перевірити, чи правомірна ситуація, що за дітьми здійснює догляд мати, позбавлена батьківських прав, та чи правомірно, що опіка надана особі, яка зловживає алкоголем та мала судимість.

27 травня 2021 року Служба у справах дітей Хмелівської сільської ради отримала запит № 01-20/998 від Сумської обласної служби у справах дітей,

у якому вказано про необхідність з`ясування викладених у зверненні фатів щодо неналежного виховання дітей опікуном ОСОБА_1 , що діти виховуються

у матері, позбавленої батьківських прав.

З реєстраційної картки звернення видно, що 25 травня 2021 року на урядову «гарячу лінію» надійшло звернення від ОСОБА_2 , яка повідомляє, що її сусідка, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , позбавлена батьківських прав, але продовжує доглядати за дітьми. Опікун ОСОБА_1 їздить на роботу, до неї 09 квітня 2021 року приїжджали працівники національної поліції, які зафіксували факт сильного алкогольного сп`яніння. Зазначала, що мати дітей не має права проживати зі своїми дітьми. Просила посприяти вжити заходів щодо дій опікуна та матері дітей.

З реєстраційної картки звернення відомо, що 30 листопада 2021 року на урядову «гарячу лінію» надійшло звернення від ОСОБА_2 , яка повідомляє, що звертається повторно, попереднє звернення від 14 квітня 2021 року розглядалося, проте з відповіддю заявниця не згодна, оскільки не отримала відповідь, чому мати, яка позбавлена батьківських прав, продовжує піклуватись про дітей. Просила надати роз`яснення на поставлене питання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь

і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація

є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину

в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (частина перша статті 19 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Згідно із статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових

і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Оскільки відповідач звернулася із листами до відповідних державних органів щодо дій позивача, реалізувавши таким чином своє право на звернення до компетентних органів, уповноважених розглянути таке звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, у такому разі мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Тому обґрунтованими

є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду

від 30 травня 2018 року у справі 707/53/17 (провадження № 61-15250св18), від 21 березня 2019 року у справі № 727/5418/17 (провадження № 61-4388св18), від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц (провадження № 61-40572св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц (провадження

№ 61-44796св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19) та від 16 листопада 2021 року у справі

№ 214/4203/19 (провадження № 61-65св21).

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій не суперечить висновку викладеному у справі, наведеній заявником у касаційній скарзі.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, є безпідставними, оскільки, як видно зі змісту оскаржуваної постанови Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, справу було розглянуто у відкритому судовому засіданні з викликом сторін. Згідно з протоколом судового засідання від

10 листопада 2022 року таке засідання відбувалося в режимі відеоконференції, де брали участь відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 (поза межами суду).

ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення (а. с. 139).

Також безпідставними є аргументи заявника про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято неповажним складом суду, оскільки

в розгляді справи брали участь судді, які визначені згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Щодо аргументів заявника про те, що витрати, стягнені судом першої інстанції, на професійну правничу допомогу нічим не обґрунтовані та нічим не підтверджені, Верховний Суд зазначає таке.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті

в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов?язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови

у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов?язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відзиві на позов вказано, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які понесла відповідач, становить 6 500,00 грн. Зазначені витрати складаються

з гонорару адвоката за надану правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи ознайомлення з матеріалами справи, надання консультацій, визначення правової позиції в справі, підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, підготування відзиву на позов, інших процесуальних документів.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі, визначений умовами договору про надання правничої допомоги від 01 грудня 2021 року і за домовленістю сторін становить 6 500,00 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу додано квитанцію прибуткового касового ордеру від 14 грудня 2021 року № 66 про сплату ОСОБА_2 6 500,00 грн адвокату (а. с. 53).

Установивши, що понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу становлять 6 500,00 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки саме цієї суми коштів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суді першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня

2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська