Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.03.2025 року у справі №154/3526/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року

м. Київ

справа № 154/3526/20

провадження № 61-724св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Устилузька міська рада Володимирського району Волинської області, Володимирська районна державна адміністрація Волинської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 вересня 2023 року у складі судді Каліщука А. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Карпук А. К., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області, Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну частку (пай), визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначала, що вона є такою, що прийняла усю спадщину з дати її відкриття, оскільки у її володінні перебували і перебувають правовстановлюючі документи на нерухоме майно, ощадні книжки, а тому в силу вказаних обставин має право на спадкування за законом права на земельну частку (пай), що належав спадкодавцю, відповідно до норм ЦК України 1963 року.

У грудні 2019 року позивачу стало відомо, що згідно із списком працівників Сільськогосподарського підприємства «Україна» на одержання земельного паю, затвердженого рішенням сесії Устилузької міської ради Володимир-Волинського району від 28 листопада 1995 року № 5/3, ОСОБА_4 отримала за життя право на одержання земельної частки (паю). Таке право було підтверджено сертифікатом серії ВЛ, № 006918, від 15 липня 1996 року та архівним витягом

з рішення сесії Устилузької міської ради Володимир-Волинського району від

28 листопада 1995 року № 5/3.

15 липня 1996 року на підставі рішення Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області від 08 липня 1996 року № 190 на ім`я ОСОБА_4 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВЛ,

№ 006918

Під час оформлення документів у органах нотаріату їй стало відомо, що невідомі особи самовільно внесли записи в сертифікат від 15 липня 1996 року серії ВЛ,

№ 006918, про передання належної ОСОБА_4 земельної частки

ОСОБА_5 , яка не належить до кола спадкоємців ні за заповітом, ні за законом. У зазначеному сертифікаті закреслено по батькові і зазначено замість « ОСОБА_6 » - « ОСОБА_7 », що не відповідає спискам, затвердженим рішенням сесії Устилузької міської ради Володимир-Волинського району Волинської області від 28 листопада 1995 року № 5/3.

Вказувала, що такими незаконними діями невідомих осіб її, як єдиного спадкоємця ОСОБА_4 , позбавлено можливості отримати свідоцтво про право власності на земельну частку (пай).

Чоловік ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до дати відкриття спадщини, а її син ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , інших спадкоємців немає, тому вона є єдиним спадкоємцем за законом.

Після смерті ОСОБА_5 , прізвище якої була самовільно внесено у сертифікат, право власності на земельну частку в порядку спадкування перейшло до

ОСОБА_9 , а після його смерті - до відповідача ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просила визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 травня 2000 року серії АВК, № 34090 , видане Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою Волинської області на ім`я ОСОБА_5 щодо сертифіката на земельну частку (пай) серії ВЛ, № 006918, від 15 липня 1996 року; свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВМА, № 226020, щодо земельної ділянки № НОМЕР_2 (рілля), площею 2,37 га, земельної ділянки № НОМЕР_3 (багаторічні насадження), площею 2,40 га, земельної ділянки № НОМЕР_4 (кормові), площею 1,33 га, видані ОСОБА_9 18 жовтня 2008 року Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2012 року, видане Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою Волинської області відповідачу ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 0,3000 га, з кадастровим номером 0720586700:04:001:0800; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2012 року, видане Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою Волинської області відповідачу

ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 1,3300 га, з кадастровим номером 07205120400:05:001:0434; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2012 року, видане Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою Волинської області ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 2,3700 га, з кадастровим номером 0720586700:04:001:0799, визнати за нею як спадкоємцем за законом

ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, площею 0,0263 га,

з кадастровим номером 0720586700:04:001:0800, земельну ділянку площею 1,3301 га, з кадастровим номером 07205120400:05:001:0434, земельну ділянку, площею 2,3693 га, з кадастровим номером 0720586700:04:001:0799.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

07 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що на час відкриття спадщини батько позивача ОСОБА_10 , який є сином спадкодавця, живий, а тому відповідно до норм ЦК України 1963 року позивач, як онука ОСОБА_4 , не входить до кола спадкоємців за законом і не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

07 вересня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції, просить скасувати рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що син спадкодавця не вчинив жодних дій щодо прийняття спадщини, а тому прийняття спадщини в розумінні статті 549 ЦК України 1963 року на момент смерті спадкодавця не відбулось. Вказує, що позивач, яка є онукою спадкодавця, не належить до кола спадкоємців за законом станом на 2000 рік відповідно до статті 529 ЦК України 1963 року, проте, оскільки ніхто спадщину не прийняв, вона відповідно до ЦК України

2004 року має право на спадщину. Суди помилково вказали, що спірні правовідносини регулюються ЦК України 1963 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

27 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_4 була бабою позивача ОСОБА_1 .

ОСОБА_10 є батьком ОСОБА_1 і сином ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно із копією заповіту, посвідченого заступником Устилузького міського голови Володимир-Волинського району Волинської області 03 червня 1999 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться у с. Залужжя Володимир-Волинського району Волинської області.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

03 липня 2008 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок та надвірні будівлі на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 525 ЦК України 1963 року, яка була чинною на час смерті спадкодавця, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця,

а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Аналогічне правило зазначено в частині другій статті 1220 ЦК України 2004 року.

Встановивши, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто те, що спадщина відкрилась до 01 січня 2004 року і, як стверджує позивач, вона фактично прийняла спадщину до 01 січня 2004 року, вступивши у фактичне управління та володіння спадковим майном, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ЦК України 1963 року.

За наведених підстав аргументи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми ЦК України, який набув чинності

01 січня 2004 року, є неправильними.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам в межах доводів заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК України 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно з частиною першою статті 534 ЦК України 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом,

а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Установлено, що спірна земельна ділянка за заповітом від 03 червня 1999 року не охоплена, а тому щодо неї здійснюється спадкоємство за законом.

Відповідно до частини першої статті 537 ЦК України 1963 року частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу.

У статті 529 ЦК України 1963 року передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки

і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) (стаття 530 ЦК України 1963 року).

Результат аналізу норм ЦК України 1963 року свідчить про те, що вказаний кодекс передбачав лише дві черги спадкування за законом, зокрема, до першої черги відносилися діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) спадкодавця, а також дитина спадкодавця, яка народилася після його смерті; до другої черги - брати і сестри спадкодавця, а також дід та бабка спадкодавця як з боку батька, так і з боку матері.

Водночас онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом за умови, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

Тобто онуки спадкодавця спадкують спадкове майно (частину) лише у випадку, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 був живий і живий на цей час її син ОСОБА_10 , який відповідно до статті

529 ЦК України 1963 року є спадкоємцем за законом першої черги майна ОСОБА_4 , зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач, яка за обставин цієї справи є онукою спадкодавця, за наявності спадкоємця першої черги (сина спадкодавця) не входить до кола спадкоємців за законом і не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 вересня 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від

07 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська