Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 717/1796/16-ц

провадження № 61-24501св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області

від 09 грудня 2016 року у складі судді Туржанського В. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2008 року ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в с. Новоселиця Кельменецького району Чернівецької області було складено заповіт, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться в с. Новоселиця Кельменецького району Чернівецької області, по АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях. Вказаний заповіт було посвідчено секретарем виконавчого комітету Новоселицької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області.

Протягом шести місяців після смерті ОСОБА_4 вона не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Внаслідок неприязних відносин, які склалися між нею та ОСОБА_3 вона була змушена переїхати із зазначеного будинку. Заповіт, свідоцтво про смерть ОСОБА_4 та акт про право власності на земельну ділянку залишилися у ОСОБА_3, який обіцяв сплатити їй належну їй частку спільного майна, однак цього не зробив. Вказані обставини перешкоджали їй оформити спадщину у строк, визначений законом.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність у ОСОБА_1 заповіту, свідоцтва про смерть ОСОБА_4 та акта на право власності на земельну ділянку не перешкоджали їй звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність у ОСОБА_1 таких документів протягом строку для прийняття спадщини. Крім цього, суд вважав, що незнання про смерть спадкодавця як причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки сама по собі ця обставина без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, відхилено. Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня

2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. Оскільки доказів поважності причин пропуску строку прийняття спадщини, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення дій для прийняття спадщини чи інших обставин, які перешкоджали звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 надано не було, то підстави для задоволення позову та надання останній зазначеного строку відсутні.

У касаційнійскарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначала, що на момент складання заповіту та на момент смерті заповідача ОСОБА_4, вона та ОСОБА_3 перебували у шлюбі. Всі документи на право спадкування знаходилися у будинковолодінні по АДРЕСА_1 і з моменту виникнення права на спадкування за заповітом спадкового майна подружжя вчиняло, дії спрямовані на оформлення спадщини. 06 листопада 2013 року рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано. Вона змушена була переїхати із зазначеного будинку, в якому залишилися у розпорядженні ОСОБА_3 оригінали документів, а саме заповіт, свідоцтво про смерть ОСОБА_4 та акт на право власності на земельну ділянку залишилися, який обіцяв їй сплатити вартість її частки у спадковому майні грішми, проте вказаного не виконав. Вищезазначене і стало причиною її звернення до суду для визначення додаткового строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

У травні 2015 року ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними. Вважає, що відсутність у ОСОБА_1 заповіту та інших документів, не є поважною причиною для прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами установлено, що 05 лютого 2008 року ОСОБА_4 в с. Новоселиця Кельменецького району Чернівецької області було складено заповіт, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться в с. Новоселиця Кельменецького району Чернівецької області, по АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях. Цей заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Новоселицької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області 05 лютого 2008 року (а.с. 4).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла.

У строк встановлений законом, а саме до 21 липня 2011 року, ОСОБА_1 не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання заяви нотаріусу 16 грудня 2015 року. Додатковий строк для подання ОСОБА_3 заяви про прийняття спадщини був визначений йому рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2015 року у справі

№ 717/2002/15-ц.

Згідно з частиною першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої та другої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленум Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.

Відповідно до частини третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 6 пункту 24 Постанови від 30 травня 2008 року № 3 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-1215цс16. Підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Проте, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов'язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов'язана неможливість прибуття для прийняття спадщини тощо.

Суди на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, дійшли правильного висновку про те, що підстави, на які посилалася ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, щодо поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, відсутність у ОСОБА_1 заповіту, свідоцтва про смерть ОСОБА_4 та акта на право власності на земельну ділянку, вагітність ОСОБА_1 та народження нею дитини не є поважними причинами пропуску нею строку для подання до нотаріальної контори у передбаченому законом порядку та у визначений строк заяви про прийняття спадщини.

Доводи касаційної скарги про поважність причин пропуску зазначеного строку є необґрунтованими, спростовуються встановленими обставинами та висновками суду про відсутність доказів поважності причин пропуску цього строку, пов'язаних із об'єктивними, непереборними, істотними труднощами ОСОБА_1 на вчинення дій для прийняття спадщини у встановлений Законом строк.

Недосягнення домовленості між ОСОБА_1 та іншим спадкоємцем щодо порядку поділу спадщини, щодо вчинення дій на її прийняття також не є поважними причинами та підставами для надання додаткового строку на прийняття спадщини більше як через п'ять років після смерті спадкодавця.

Інші доводи касаційної скаргивисновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судовихрішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого

2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта