Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.09.2018 року у справі №644/5462/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 644/5462/17-ц

провадження № 61-44460св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8,

представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2018 року в складі судді Ізмайлова І. К. та постанову Апеляційного суду Харківської області

від 08 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П. та касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2012 року між ним та

ОСОБА_6 було укладено договір дарування нежитлових приміщень підвалу № 9-16, площею 114,6 кв. м, 1-го поверху № 38, 40, 43, 44, 44а, 45, 46, 46а, 48, 49, 51, 53, 53а, 54, площею 288,5 кв. м в літ. «А-5», загальною площею 403,1 кв. м, розташованих по АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Чудовською М. С., за реєстровим № 3937. Вважав, що при вчиненні указаного правочину його учасники мали інші цілі, ніж ті, що обумовлені договором оскільки у зв'язку із частковим виконанням зобов'язань за кредитним договором від 27 липня 2006 року, укладеним між ним та відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), станом на 15 березня 2010 року утворилась заборгованість у розмірі 145 232,80 доларів США. У зв'язку з наявними невиконаними зобов'язаннями перед банком, існували ризики погашення заборгованості за рахунок майна, у зв'язку із чим договір дарування укладено без наміру створення правових наслідків у виді зміни власника майна, з метою недопущення можливого примусового виконання грошових зобов'язань за рахунок цього майна. Передача об'єкту дарування фактично не відбулася. Після укладення правочину саме він продовжував користуватися зазначеними нежитловими приміщеннями як власник, сплачував комунальні послуги тощо.

Зурахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив суд визнати договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_6 недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 квітня

2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні належні та допустимі докази того, що сторони договору дарування нежитлових приміщень не передбачали настання правових наслідків, обумовлених договором.

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Крім того, посилався на те, що він не був належним чином повідомлений про день розгляду апеляційної скарги, відповідно судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права щодо виклику сторін, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

У жовтні 2018 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності. Також, посилався на те, що він не був належним чином повідомлений про день розгляду апеляційної скарги, відповідно судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права щодо виклику сторін, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

У листопаді 2018 року ОСОБА_7 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому зазначила, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Справа до апеляційного розгляду призначалась неодноразово, зокрема: на

16 липня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 20 серпня 2018 року та 05 вересня

2018 року.

Повістки про виклик до Апеляційного суду Харківської області на зазначені дати, надсилалися ОСОБА_6 на адресу: АДРЕСА_1,проте листи поверталися без вручення адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Повістки про виклик до апеляційного суду, які направлялись ОСОБА_4 також поверталися без вручення адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були належним чином повідомлені про розгляд справи судом апеляційної інстанції, оскільки не отримали повісток про виклик до суду та не були присутніми у судовому засіданні, а повернуті листи без їх вручення адресату не свідчать про фіксацію факту належного їх повідомлення.

Особи, які беруть участь у справі, згідно зі статтею 27 ЦПК України 2004 року мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, якщо немає відомостей про вручення їй судової повістки (частина перша статті 305 ЦПК України 2004 року).

Відомості про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були належним чином повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_4 та

ОСОБА_6 знати про час і місце судових засідань (частина друга статті 6 ЦПК України 2004 року), що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року).

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 20 вересня 2018 року № 14-280цс18.

Апеляційний суд, у порушення вимог пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, розглянув справу за відсутності відповідачів, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, про що останні зазначають у касаційних скаргах.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 05 вересня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є. Червинська