Історія справи

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 394/501/17

провадження № 61-40459 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій»,

представник відповідача - Трач Олег Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року у складі судді Запорожця О. М. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Карпенка О. Л., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4. звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» (далі - ТОВ «Агрофірма «Кочубій») про визнання додаткових договорів до договору оренди землі недійсними.

Позовна заява мотивована тим, щона підставі державного акту на право приватної власності на землю від 30 серпня 2002 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 серпня 2005 року він є власником земельних ділянок, загальною площею 4,44 га та 4,99 га, розташованих на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області. 24 грудня 2006 року між ним та відповідачем укладено два договори оренди землі № 54 і № 55, за умовами яких він передав товариству в оренду вищевказані земельні ділянки строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У жовтні 2016 року він звернувся до товариства з заявою про відмову продовжувати строк дії вказаних договорів оренди землі, проте відповіді від ТОВ «Агрофірма «Кочубій» не отримав.

У березні 2017 року йому стало відомо, що 08 жовтня 2007 року нібито між ним та відповідачем укладено два додаткові договори № 1 до зазначених договорів оренди землі від 24 грудня 2005 року № 54 і № 55, згідно з якими збільшено строк дії основного договору до 15 років.

У травні 2017 року він знову звернувся до бухгалтерії відповідача з заявою про відмову продовжувати строк дії договорів оренди землі і виявив бажання у подальшому самостійно обробляти належні йому земельні ділянки. ТОВ «Агрофірма «Кочубій» дій щодо повернення йому земельних ділянок не вчинило та продовжувало їх обробляти, посилаючись на укладені додаткові угоди.

Спірні додаткові угоди до договорів оренди землі були укладені і оформлені без його відома, про існування цих договорів йому не було відомо, він їх не підписував, а, отже, такі обставини свідчать про недійсність цих договорів.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4. просив суд визнати додаткові договори № 1 до договорів оренди землі № 54 і № 55 від 24 грудня 2006 року, укладені 08 жовтня 2007 року між ним та відповідачем, недійсними.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року у задоволенні заяви ТОВ «Агрофірма «Кочубій» про застосування строку позовної давності відмовлено, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсними два додаткові договори № 1 від 08 жовтня 2007 року до двох договорів оренди землі № 54 і № 55 від 24 грудня 2006 року, укладені між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні додаткові договори до договорів оренди землі позивач не підписував, що підтверджується висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07 грудня 2017 року, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельних ділянок на продовження строку їх оренди та на підставі статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цих договорів недійсними. Про укладення спірних додаткових договорів до договорів оренди землі позивач довідався лише у березні 2017 року, а, отже, саме з цього часу він дізнався про порушення своїх прав, а з позовом до суду звернувся у серпні 2017 року, тобто у межах строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року апеляційна скарга ТОВ «Агрофірма «Кочубій» залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07 грудня 2017 року позивач, як власник земельних ділянок, спірні додаткові договори до договорів оренди землі не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, а, отже, у ОСОБА_4. було відсутнє волевиявлення на продовження строку їх оренди, що є підставою для визнання цих договорів недійсними. Позивач не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до квітня 2017 року, тобто він звернувся з позовом до суду у межах строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.

У касаційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Кочубій»просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач отримував орендну плату за користування його земельними ділянками за період з 2006 року по 2017 рік, а, отже, такі дії останнього свідчать про обізнаність про укладення спірних додаткових договорів до договорів оренди землі та згоду на продовження використання земельних ділянок товариством. Позивач не мав об'єктивних перешкод довідатися про наявність спірних додаткових договорів з часу їх укладення у 2007 році, тому він звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною третьою статті 203 цього Кодексу.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили те, що згідно з висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07 грудня 2017 року, за результатами судово-почеркознавчої експертизи, підпис в двох додаткових договорах № 1 до договорів оренди землі № 54 і № 55 від 24 грудня 2006 року,укладених 08 жовтня 2007 рокуміж ОСОБА_4. та ТОВ «Агрофірма «Кочубій», виконаний не позивачем, а іншою особою (а.с. 62-66).

Відповідачем висновки вищевказаної експертизи у встановленому законом порядку не спростовані, що є його процесуальним обов'язком у разі заперечення такого факту, у зв'язку з чим відповідні посилання у касаційній скарзі є безпідставними.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що вказані обставини свідчать про недійсність спірних двох додаткових договорів № 1 до договорів оренди землі від 08 жовтня 2007 року, оскільки ОСОБА_4. такі додаткові договори не підписано, тобто його воля була відсутня на вчиненні зазначених дій.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач отримував орендну плату за користування його земельними ділянками за період з 2006 року по 2017 рік, а, отже, такі дії останнього свідчать про обізнаність про укладення спірних додаткових договорів до договорів оренди землі та згоду на продовження використання земельних ділянок товариством, безпідставні, оскільки у наданих відповідачем відомостях на виплату орендної плати за вказаний період не зазначено підстави нарахування та видачу орендної плати, а саме на підставі договорів оренди землі, чи спірних додаткових договорів. Тому із зазначених відомостей позивач не міг дізнатися про існування спірних додаткових договорів до договору оренди землі.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач не мав об'єктивних перешкод довідатися про наявність спірних додаткових договорів з часу їх укладення у 2007 році, тому він звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, безпідставні, так як про укладення спірних додаткових договорів до договорів оренди землі позивач довідався лише у березні 2017 року, а, отже, саме з цього часу він дізнався про порушення своїх прав, а з позовом до суду звернувся у серпні 2017 року, тобто у межах строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справа № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк