Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.12.2018 року у справі №2-4288/06

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 2-4288/06

провадження № 61-34614св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - департамент комунальної власності Одеської міської ради,

представник особи, яка подала апеляційну скаргу, - Мікуленко Валерій Валерійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Гайворонського С. П., Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. Власниками інших трьох квартир у цьому будинку є: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Згідно з заявою ОСОБА_5, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від 24 листопада 2005 pоку, останні не заперечували проти викупу ним нежилого приміщення горища, площею 100,1 кв. м, розташованого над квартирою АДРЕСА_1. Отже, вони відмовилися від свого права спільної сумісної власності, як співвласників багатоквартирного будинку, на вказане нежитлове приміщення.

Таким чином, його право власності на вказане нежиле приміщення горища ніким не оспорено і не оспорюється, однак в установленому законом порядку він своє права власності на це майно реалізувати не може, ОСОБА_4 просив суд визнати за ним право власності на нежитлове приміщення горища, площею 100, кв. м, розташованого над квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2006 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлове приміщення горища площею 100,1 кв. м, розташованого над квартирою АДРЕСА_1

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Встановивши, що всі співвласники багатоквартирного будинку не заперечують проти набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно, його позов про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України підлягає задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2016 року клопотання представника департаменту комунальної власності одеської міської ради - Мікуленка В. В. задоволено. Поновлено департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2000 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою департаменту комунальної власності одеської міської ради на вказане судове рішення.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2006 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь департаменту комунальної власності Одеської міської ради судові витрати у розмірі 1 515,80 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на момент розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_4, спірне нежитлове приміщення перебувало у комунальній власності територіальної громади м. Одеси та в управлінні департаменту комунальної власності Одеської міської ради, які до участі у справі залучені не були. Таким чином, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не приймала участі у розгляді справи, що призвело до неправильного вирішення спору та порушення прав іншої особи.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2006 року та відкрив провадження у справі, оскільки про оскаржуване судове рішення заявник дізнався у січні 2016 року, а апеляційну скаргу подав лише у жовтні 2016 року. Крім того, апеляційний суд не врахував, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права та обов'язки заявника, оскільки право власності на нежитлове приміщення набувається з моменту державної реєстрації. Однак, заявником не надано доказів реєстрації права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення горища.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах: від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15. Підстав для відступлення від цієї правової позиції суд касаційної інстанції не вбачає.

Оскільки у позивача права власності на спірне нерухоме майно на час звернення до суду з цим позовом в установленому законом порядку не виникло, апеляційний суд дійшов обґрунтовано висновку про відмову в задоволенні вимог про визнання права власності.

Доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення департаменту комунальної власності Одеської міської ради строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2006 року є необґрунтованими.

Так, в частині другій статті 406 ЦПК України визначено, що скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Встановивши, що заявник не брав участі у справі, однак суд вирішив питання про його права та обов'язки, про зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції заявник дізнався у жовтні 2016 року, апеляційний суд обґрунтовано поновив департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк на апеляційне оскарження.

Крім того, рішення апеляційного суду оскаржив не позивач, якому відмовлено в позові, а відповідач ОСОБА_7, який за пред'явленим позовом порушив права позивача. Подаючи касаційну скаргу, ОСОБА_7 по суті діє в інтересах позивача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк