Історія справи

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 175/2721/17

провадження № 61-12749св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Кіровська селищна рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

треті особи: ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 -ОСОБА_7 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року у складі головуючого-судді Шабанова А. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року у складі суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та скасування довідок виконавчого комітету Кіровської (Обухівської) селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 1192 від 10 травня 2016 року та № 1176 від 06 травня 2016 року.

Позов мотивовано тим, що зміст оспорюваних довідок не відповідає дійсності, довідки видано без належних правових підстав та з перевищенням повноважень виконавчого комітету селищної ради, а тому дії щодо складання таких довідок, як і самі довідки є неправомірними, й підлягають скасуванню.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними дії виконавчого комітету Кіровської (Обухівської) селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області щодо видачі довідок № 1192 від 10 травня 2016 року та № 1176 від 06 травня 2016 року. Скасовано довідки виконавчого комітету Кіровської (Обухівської) селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 1192 від 10 травня 2016 року та № 1176 від 06 травня 2016 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видаючи оскаржувані довідки, виконавчий комітет селищної ради фактично встановив факт проживання незареєстрованих осіб в будинку, що належить на праві власності іншій особі, без її дозволу, а також встановив факт спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_8 за відсутності належних доказів та за відсутності на те відповідних повноважень.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про його відповідність нормам матеріального та процесуального права.

07 березня 2018 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що позивачем обрано спосіб захисту, який не передбачено законом, зокрема статтею 16 ЦК України. Крім того, права позивача оскаржуваними довідками жодним чином не порушено, такі довідки не є рішенням органу місцевого самоврядування, а відтак не підлягають оскарженню в суді.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Сторони не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди встановили, що 06 травня 2016 року виконавчим комітетом Кіровської (Обухівської) селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області ОСОБА_5 видана довідка № 1176 про те, що вона не зареєстрована, але проживає у будинку АДРЕСА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

10 травня 2016 року виконавчим комітетом Кіровської (Обухівської) селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області ОСОБА_5 видана довідка № 1192, згідно якої вона дійсно проживає у АДРЕСА_1 з 2005 року; на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 з померлим ОСОБА_8 проживали разом та вели спільне господарство.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_4, посилалась на те, що оскаржувані довідки видано відповідачем без належних правових підстав, такі довідки не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_8, окрім спільного сина ОСОБА_6, нічого не об'єднувало, спільною сім'єю вони не проживали, спільного господарства не вели.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Про це зазначається й у частині першій статті 3 ЦПК України 2004 року.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій статті 16 ЦК України.

Зі змісту частини третьої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55та 124 Конституції Українита статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13, Верховним Судом у постановах від 17 травня 2018 року в справі № 2-64/11, від 04 липня 2018 року у справі № 590/479/16-ц.

У Рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК Українита інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В порушення зазначених вимог закону, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач не зазначила у своєму позові, яким чином оспорювані у цій справі довідки порушують права позивача, відомості щодо якої відсутні в таких довідках, а також на те, що обраний ОСОБА_4 спосіб захисту порушеного права шляхом скасування довідок виконавчого комітету селищної ради, які крім іншого не встановлюють для неї будь-яких обов'язків, не є ефективним, та таким, що призведе до відновлення її порушених прав.

Крім того, поза увагою судів залишилося й те, що оскаржувані довідки можуть бути використані під час вирішення іншого спору, зокрема, при зверненні в суд з позовом про право, вирішуючи який суд буде зобов'язаний надати оцінку вказаним довідкам.

Таким чином судові рішення першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним правовим висновкам Верховного Суду України, а суди, вирішуючи спір, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні указаного позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 -ОСОБА_7 задовольнити.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, про визнання дій протиправними та скасування довідок відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик