Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №309/3196/15

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 309/3196/15-ц

провадження № 61-460св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Рошинець Наталія Павлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2018 року у складі судді Волощук О. Я та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2015 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з дитинства виявляє ознаки вродженого недоумства у вигляді розумової відсталості з емоційно-вольовим порушенням, у нього недорозвинений інтелект, він емоційно нестійкий. Внаслідок психічного захворювання ОСОБА_2 не здатний керувати своїми діями, набувати для себе цивільних справ і самостійно здійснювати їх та виконувати свої цивільні обов'язки. Стан його психічного здоров'я є таким, що він не розуміє наслідків своєї поведінки, не може правильно орієнтуватися та оцінювати прості життєві ситуації, правильно орієнтуватися у навколишньому середовищі. ОСОБА_2 впродовж всього свого життя перебував під постійним наглядом лікаря-психіатра і потребує систематичного лікування.

Наприкінці 2014 року вона звернулася за правовою допомогою до адвоката, на адвокатський запит Хустське державне підприємство технічної інвентаризації (далі - Хустське ДПТІ) надано відповідь із доданими документами, згідно з якими будинок АДРЕСА_1, що належав на праві власності ОСОБА_2, проданий ОСОБА_3.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_2 визнано недієздатним, встановлено над ним опіку і призначено її опікуном.

Позивач зазначила, що, укладаючи договір купівлі-продажу житлового будинку від 29 жовтня 2011 року, ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на розпорядження майном за адресою: АДРЕСА_2, оскільки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. У зв'язку з цим, не відповідають дійсності положення договору про те, що укладення договору відповідає інтересам сторони продавця, волевиявлення продавця є вільним і усвідомленим, відповідає внутрішній волі, умови договору зрозумілі й відповідають реальній домовленості сторін, договір спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Крім того, ОСОБА_2 не отримував будь-які грошові кошти за договором купівлі-продажу.

Згідно з актом судово-психіатричного експерта від 20 листопада 2014 року № 179, висновком судово-психіатричного експерта від 08 вересня 2016 року № 187 ОСОБА_2 з дитинства хворіє на психічні захворювання, а тому на дату укладення оспорюваного договору не міг усвідомлювати значення своїх дій, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу житлового будинку є недійсним.

Оскільки ОСОБА_1 дізналася про порушення прав свого брата з дати отримання відповіді з Хустського ДПТІ, то саме і з цього часу розпочався строк на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним.

Позивач просила поновити строк на звернення до суду; визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П., зареєстрований у реєстрі за № 2789, недійсним та скасувати його державну реєстрацію.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_3 позов не визнав, на обґрунтування своїх заперечень зазначив, що він дотримався всіх умов договору, сплатив ОСОБА_2 20 072,00 грн та надав право довічно проживати у спірному будинку. Цей будинок належав продавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Хустською державною нотаріальною конторою від 08 жовтня 2010 року, за реєстровим № 1-1805, та зареєстрованого в Хустському ДПТІ в реєстровій книзі № 4 за реєстровим № 902.За десять місяців до укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 оформив свідоцтво про на спадщину за законом, зареєстрував будинок в Хустському ДПТІ, сплачував при цьому кошти у банківських установах, ані брат, ані сестра участі в цьому не брали. На момент укладення договору купівлі-продажу будинку ОСОБА_2 не був визнаний недієздатним, на обліку у психіатра не перебував, зовнішніх ознак хвороби при спілкуванні не виявляв.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду за захистом порушеного права. Позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П., зареєстрований у реєстрі за № 2789, та скасовано державну реєстрацію права власності.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу житлового будинку від 29 жовтня 2011 року, ОСОБА_2 не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на розпорядження майном, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, оскільки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Позов ОСОБА_1 пред'явлений в інтересах ОСОБА_2, який є недієздатним і потребує соціального захисту. Суд, виходячи із завдань та основних засад цивільного судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду з метою ефективного захисту порушеного права недієздатної особи, поновив строк позовної давності ОСОБА_1 для захисту інтересів ОСОБА_2.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, подану в інтересах ОСОБА_3, залишено без задоволення. Рішення Хустського районного суду від 19 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що 10 грудня 2014 року на запит адвоката Дубчак Н. С. направлено Хустським ДПТІ фотокопії матеріалів інвентарної справи на житловий будинок на АДРЕСА_2, тому саме із цього часу ОСОБА_1 дізналася про порушення прав ОСОБА_2, а право на звернення до суду в інтересах брата виникло 28 жовтня 2016 року у зв'язку з визнання судом ОСОБА_2 недієздатним та встановлення над ним опіки. Суд першої інстанції із врахуванням обставин справи, що ОСОБА_2, який є недієздатним, потребує соціального захисту та з метою ефективного захисту порушеного права недієздатної особи, обґрунтовано поновив строк звернення до суду за захистом порушеного права.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що в постанові слідчого Хустського MB УМВС України в Закарпатській області від 30 червня 2015 року про закриття кримінального провадження, зазначено, що ОСОБА_2 до часу укладення оспорюваного договору на обліку у лікаря-психіатра не перебував, обмежено дієздатним чи недієздатним визнаний не був. Під час спілкування слідчого зі ОСОБА_2 явно виражених психічних розладів у нього виявлено не було, а тому він не міг знати про наявність чи відсутність у останнього будь-яких захворювань. ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, постійно проживає в Російській Федерації, не опікується ОСОБА_2, оскільки не проживає в Україні, а тому цей позов подано до суду не в інтересах недієздатної особи, а з метою відібрання придбаного майна.

Надуманими є також твердження позивача про те, що ОСОБА_2 з дитинства не міг усвідомлювати значення своїх дій та потребував опіки. Ці доводи спростовуються тим, що після смерті батьків ОСОБА_2 самостійно прийняв спадщину, подавав заяви до органу місцевого самоврядування щодо оформлення земельної ділянки, проживав сам, працював за наймом у людей і ніхто ним не опікувався. Позивачем не заявлялося клопотання про призначення експертизи для визначення осудності ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору. Позивач у судовому засіданні не довела поважності пропущеного нею строку і ця обставина судом не встановлювалася. Висновки експертизи стосовно ОСОБА_2 здійснені у кримінальному провадженні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 29 жовтня 2011 року укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2.

Цей будинок належав ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Хустською державною нотаріальною конторою від 08 жовтня 2010 року, за реєстровим № 1-1805, зареєстрованого у Хустському ДПТІ в реєстровій книзі № 4 за реєстровим № 902.

Згідно з актом судово-психіатричного експерта від 20 листопада 2014 року № 179 та висновком судово-психіатричного експерта від 08 вересня 2016 року № 187 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, виявляє ознаки вродженого недоумства стійкого хронічного психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості (помірної дебільності) з емоційно-вольовими порушеннями, обмеженою токсичною енцефалопатією, про що свідчать значні труднощі у засвоєнні шкільної програми, визнання непридатним до служби в армії, облік у психіатра, результати стаціонарних обстежень у психіатричних лікарнях та військовому шпиталі, неодноразові огляди психіатра в Хустському психонаркологічному диспансері, тривале систематичне зловживання спиртними напоями в анамнезі та клінічні ознаки - низький рівень знань, конкретно-образне сповільнення за темпом мислення, примітивність понять, звуження кола інтересів, ослаблена пам'ять, недорозвинений інтелект, недостатня критика, неврологічна симптоматика. За психічним станом ОСОБА_2 позбавлений здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними. 29 жовтня 2011 року ОСОБА_2 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору купівлі-продажу.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року у справі № 309/4865/14-ц ОСОБА_2 визнано недієздатним, встановлено над недієздатним ОСОБА_2 опіку і призначено ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2.

Відповідно до пояснень лікаря-психіатра ОСОБА_10, наданих у суді першої інстанції, ОСОБА_2 виявляє ознаки вродженого недоумства, стійкого хронічного психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості, що унеможливлювало розуміння ним значення своїх дій та здатність керувати ними.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема відповідно до частин першої, третьої та четвертої вказаної статті зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За вимогами частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16 та у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували акт судово-психіатричного експерта від 20 листопада 2014 року № 179 та висновок судово-психіатричного експерта від 08 вересня 2016 року № 187, показання лікаря-психіатра, а також інші докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 29 жовтня 2011 року, недійсним, оскільки ОСОБА_1, яка є опікуном недієздатного ОСОБА_2, довела свої вимоги, що є її процесуальним обов'язком. При цьому, суд першої інстанції, з яким аргументовано погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, у тому числі й висновок судово-психіатричного експерта та акт судово-психіатричного експерта, й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про вчинення оспорюваного договору в момент, коли ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки на момент оформлення цього правочину страждав вродженим недоумством у вигляді легкої розумової відсталості (помірної дебільності) з емоційно-вольовим порушенням, що згідно із частиною 1 статті 225 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним.

При цьому, експертами встановлено, що під час укладення договору купівлі-продажу будинку 29 жовтня 2011 року ОСОБА_2 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, в силу психічного стану не здатен був провести розрахунок за будинок (не вміє рахувати, в одному з екземплярів договору у своєму прізвищі допустив помилку), прогнозувати наслідки своїх дій, захищати свої інтереси.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність достатніх правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки надані позивачем докази підтверджують факт абсолютної неспроможності ОСОБА_2 в момент підписання договору розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Доводи заявника про те, що в постанові слідчого Хустського MB УМВС України в Закарпатській області від 30 червня 2015 року про закриття кримінального провадження зазначено, що ОСОБА_2 до часу укладення оспорюваного договору на обліку у лікаря-психіатра не перебував, обмежено дієздатним чи недієздатним визнаний не був, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки недієздатність ОСОБА_2 встановлена рішенням суду лише 28 жовтня 2016 року, а отже, договір купівлі-продажу, вчинений 29 жовтня 2011 року, є оспорюваним правочином, недійсність якого підлягає доведенню шляхом надання доказів про те, що особа, яка його вчиняла, в цей момент не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. З огляду на викладене, позивачем на доведення обґрунтованості своїх вимог надано суду експертні висновки щодо психічного стану ОСОБА_2 у момент підписання ним договору купівлі-продажу будинку. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, не скористався наданим йому процесуальним законом правом заявити клопотання про призначення відповідної експертизи. При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_3 про те, що позивачем не заявлялося клопотання про призначення експертизи для визначення осудності ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору, оскільки ОСОБА_1 надала суду експертні висновки, складені у кримінальній справі щодо осудності ОСОБА_2, які підтверджують вчинення оспорюваного правочину з порушенням вимог закону.

Доводи заявника про те, що висновки експертизи стосовно ОСОБА_2, здійснені у кримінальному провадженні, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідно до вимог ЦПК України такий письмовий доказ є допустимим, так як експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні. При цьому, експертні висновки, здійсненні у кримінальній справі, оцінюються на рівні з іншими доказами та не мають для суду наперед встановленого значення.

Доводи заявника про те, що позивач не довела поважності причин пропущення нею позовної давності, є безпідставними. Суди, надавши оцінку доказам у справі, зробили висновок, що право на позов у ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 виникло з моменту визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення її опікуном над дієздатним ОСОБА_2.

Верховний Суд виходить з того, що, враховуючи, що суди зробили висновок про неможливість для ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та керувати ними в силу вродженої психічної хвороби, ця особа не могла усвідомити факт порушення своїх прав та самостійно вжити належні й дієві заходи задля відновлення свого порушеного права.

У ситуації, коли органи опіки та піклування не виконали покладені на них обов'язки із забезпечення прав та інтересів фізичної особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і належно виконувати обов'язки, а тому потребує опіки та піклування (статті 55, 56 ЦК України), в результаті чого відбулося порушення прав ОСОБА_2, Верховний Суд погоджується з оцінкою судів першої та апеляційної інстанцій таких причин пропущення строків давності як поважних.

За правилом частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд констатує, що зайвим і помилковим є зазначення в резолютивній частині рішення суду першої інстанції висновку про поновлення позовної давності.

Суд не має повноваження поновлювати позовну давність, а лише зобов'язаний застосувати відповідні заходи судового захисту у разі, якщо причини його пропуску є поважними.

Таке порушення є формальним та не вплинуло на правильність вирішення спору за звернення згаданої особи в інтересах недієздатного.

У цілому, касаційна скарга не містить посилань на помилкову/неправильну оцінку судами доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених вище роз'яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновки судів про доведеність позову є помилковими.

Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Проте доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко