Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №280/705/17ц

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 280/705/17

провадження № 61-37425св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

відповідачі за первісним позовом та треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа за первісним позовом - орган опіки та піклування Коростишівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 02 травня 2018 року в складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина. Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому просив виселити відповідачів з буд. АДРЕСА_1.

Позов мотивований тим, що з 30 жовтня 1992 року він зареєстрований та постійно проживає за вищевказаною адресою у житловому будинку, наданому йому органом місцевого самоврядування.

На початку 1993 року він дозволив ОСОБА_2 та її дітям ОСОБА_3 і ОСОБА_5 тимчасово проживати у вказаному будинку на правах тимчасових мешканців. В подальшому сім'я ОСОБА_2 збільшилась, оскільки ОСОБА_3 в 2008 році народила сина ОСОБА_4, а ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_6.

Посилаючись на те, що на підставі рішення виконавчого органу місцевого самоврядування від 09 жовтня 2015 року він приватизував та оформив право власності на будинок, проте відповідачі, перебуваючи у ньому без достатніх правових підстав, перешкоджають йому користуватись своєю власністю, відмовляються добровільно звільнити будинок, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просила:

- встановити факт її проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 02 жовтня 1991 року;

- визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

-

Позов мотивований тим, що 02 жовтня 1991 року вона разом з ОСОБА_1 проживають разом однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.

У вересні 1992 року сторонам для спільного проживання надано спірний будинок.

Враховуючи, що житловий будинок АДРЕСА_1 набутий внаслідок спільної праці, у зв'язку з чим він є об'єктом спільної сумісної власності, ОСОБА_2 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 1991 року по 2015 рік. В задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, визнав встановленим факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 1991 року по 2015 рік та дійшов висновку, що остання разом з іншими відповідачами набула право користування спірним житловим будинком, яке не втратила з припиненням сімейних відносин в 2015 році.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на вказану нерухомість ОСОБА_1 набув 14 березня 2016 року, тобто після припинення фактичних шлюбних відносин з відповідачем. Крім того, будинок набуто ОСОБА_1 в процесі безоплатної приватизації, а тому він є його особистою власністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 із будинку АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту її проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 1991 року по 2015 рік. При цьому місцевий суд не врахував, що СК України набрав чинності з січня 2004 року і зворотної сили не має, у той час як нормами КпШС України не передбачалось встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та виникнення спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають сумісно.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_1 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 в березні 2016 року в зв'язку з безоплатною приватизацією, доказів на підтвердження того, що спірне майно набуто сторонами внаслідок спільної праці сторін або відповідно до письмової угоди між ними позивачем не надано, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду Житомирської області від 02 травня 2018 року оскаржується ОСОБА_2 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення в іншій частині на предмет законності та обґрунтованості судом касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряється.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що майно придбане фактичним подружжям в період спільного проживання однією сім'єю до 01 січня 2004 року, а тому підлягає поділу відповідно до статті 17 Закону України "Про власність". Вказувала, що вона обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, проте це не позбавляє її можливості в подальшому звернутись до суду з іншим позовом про поділ спільного житлового будинку, довівши факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з моменту отримання вказаного майна до його приватизації, проведеної з порушенням закону.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 падали відзиву на касаційну скаргу, в яких вказують, що повністю підтримують касаційну скаргу ОСОБА_2.

Відзиви мотивовані тим, що факт спільного проживання сторін доведений наданими в справі доказами і не спростований ОСОБА_1. Встановлення вказаного факту є важливим для їхньої сім'ї, оскільки від нього залежить право ОСОБА_2 на частину житлового будинку, який був незаконно приватизований ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 280/705/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа - Коростишівська районна державна адміністрація Житомирської області в особі органу опіки та піклування про виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, неповнолітній ОСОБА_4, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу відповідає.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_1 шляхом приватизації на підставі рішення виконавчого комітету Щиглівської сільської ради Коростишівського району Житомирської області № 54 від 09 жовтня 2015 року. Право власності на будинок зареєстровано останнім 14 березня 2016 року.

У будинку зареєстрований ОСОБА_1 та без реєстрації проживають ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_4

ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 до ІНФОРМАЦІЯ_1.

В свідоцтві про народження ОСОБА_5 в графі "батько" зазначено ОСОБА_8.

Актом сільської ради про підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 02 червня 2016 року засвідчено, що сторони проживають разом з 1992 року в житловому будинку АДРЕСА_1.

Актом обстеження по факту проживання особи на території Коростишівської об'єднаної територіальної громади від 24 лютого 2017 року № 347 встановлено, що ОСОБА_2 та її співмешканець ОСОБА_1 з жовтня 1991 року і по день складання цього акта проживають в житловому будинку АДРЕСА_1, мають спільного сина та ведуть спільне господарство.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення" СК України, СК України набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім'ю України (надалі - КпШС України) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.

Таким чином, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 74 СК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2, зокрема, просила встановити факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 02 жовтня 1991 року. Встановлення факту проживання однією сім'єю необхідне їй для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу.

Враховуючи, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, а КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 не може бути встановлений до 01 січня 2004 року.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не вказали конкретні обставини, які б свідчили про існування між сторонами фактичних шлюбних відносин та ведення ними спільного господарства.

Акт обстеження по факту проживання особи на території Коростишівської об'єднаної територіальної громади від 24 лютого 2017 року № 347 апеляційний суд також визнав неналежним доказом на підтвердження факту проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки в ньому вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають разом та ведуть спільне господарство з жовтня 1991 року і по день складання цього акта (тобто 24 лютого 2017 року), у той час як позивач в ході розгляду справи посилалась на те, що спільне проживання та ведення спільного господарства тривало до 2015 року.

Крім того, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю необхідне для ОСОБА_2 з метою визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який набутий ОСОБА_1 14 березня 2016 року шляхом безоплатної приватизації, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що встановлення вказаного факту не має юридичного значення для позивача.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів, які підтверджують факт ведення з відповідачем спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 02 травня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов