Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №2-2170/11
Постанова КЦС ВП від 05.09.2025 року у справі №2-2170/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 2-2170/11

провадження № 61-8273св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

заінтересовані особи: старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Мельніченко Ганна Володимирівна, Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року у складі колегії суддів Воронцової Л. П., Базіль Л. В., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області) Мельніченко Ганни Володимирівни (далі - державний виконавець Мельніченко Г. В.) з приводу примусового виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2014 року у справі № 2-2170/11, стягувач - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк»).

Скаргу мотивовано тим, що при примусовому виконанні рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2014 року у справі № 2-2170/11, про задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк»), який є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк» (далі - ВАТ «Морський транспортний банк»), стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в сумі 338 975,16 дол. США та 76 333,58 грн, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельніченко Г. В., при передачі на реалізацію належного заявниці майна, визначенні його вартості та складанні акта про реалізацію, допущено ряд порушень закону, наслідком яких є порушення її прав.

Заявник зазначала, що під час розгляду справи № 2-2170/11 у різних судових інстанціях було відкрито виконавче провадження та не дивлячись, що судове рішення було скасовано, державний виконавець продовжував вчиняти виконавчі дії і постановами від 10 вересня 2015 року, 13 квітня 2016 року призначив експерта для участі у виконавчому провадженні.

За результатом виконання постанови, оцінювачем складено звіт про вартість майна - торгово-виставкового центру, загальною площею 2648 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 5 377 647,00 грн без врахування ПДВ.

У порушення вимог частини третьої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не повідомив її про результати оцінки об`єкта з дотриманням передбаченої процедури, що позбавило її можливості надати свої заперечення щодо результатів оцінки і призвело до порушення її прав у виконавчому провадженні.

Саме за визначеною у звіті про вартість об`єкта оцінки від 10 травня 2016 року вартістю майно передано на публічні торги і надалі передано стягувачу в рахунок погашення боргу.

Заявник зазначає, що визначена оцінювачем вартість майна не відповідає його ринковій вартості, є суттєво заниженою, що підтверджується висновком від 23 грудня 2019 року № 179/2019 судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, проведеної експертом Приватного підприємства «Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.» (далі - ПП «Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.»).

Вважає, що державний виконавець не визначив ринкову вартість майна і передав на реалізацію за ціною, яка втричі менша за його дійсну ринкову вартість.

Крім того, скаржник вважає, що оцінювачем при визначенні вартості майна у повній мірі не дотримано положень Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) щодо відсотка коригування при оцінці майна.

Оскільки скаржник дотепер не отримувала повідомлення про проведення оцінки нерухомого майна рекомендованим листом, вважає, що строк на оскарження в судовому порядку звіту про вартість об`єкту оцінки від 10 травня 2016 року нею не пропущено.

Враховуючи, що дії старшого державного виконавця із визначення вартості майна боржника не відповідали вимогам законодавства, усі подальші дії, пов`язані із реалізацією нерухомого майна боржника також є неправомірними.

Просила суд визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельніченко Г. В.:

з визначення вартості, оцінки майна боржника ОСОБА_1 , а саме торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв. м , розташованого за адресою : АДРЕСА_1 , відповідно до звіту оцінювача про вартість об`єкту оцінки станом на 10 травня 2016 року у сумі 5 377 647,00 грн без врахування ПДВ, без врахування дійсної ринкової вартості такого майна;

з укладання 27 вересня 2018 року акта про реалізацію предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна, за яким майно передано стягувачу без врахування дійсної ринкової вартості такого майна;

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 січня 2023 року скаргу задоволено.

Визнано протиправними дії відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області та старшого державного виконавця Мельниченко Г. В. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 відкритого на підставі виконавчого листа від 17 липня 2014 року № 2-2170/11 щодо передачі стягувачу - ПАТ «МТБ Банк» майна боржника ОСОБА_1 - торгово-виставкового центру, загальною площею 2 648,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5 377 647,00 грн (без ПДВ), без врахування дійсної ринкової вартості такого майна.

Визнано протиправними дії старшого державного виконавця Мельниченко Г. В. з визначення вартості, оцінки майна боржника ОСОБА_1 - торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до звіту оцінювача про вартість об`єкту оцінки станом на 10 травня 2016 року у сумі 5 377 647,00 грн (без ПДВ) без врахування дійсної ринкової вартості такого майна.

Визнано протиправним та скасовано акт від 27 вересня 2018 року про реалізацію предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна, за яким майно передано стягувачу без врахування дійсної ринкової вартості такого майна.

Ухвалу суду мотивовано тим, що проведена Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингове бюро Домінанта» (далі - ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта») оцінка майна не відповідає пунктам 15, 16 Національного стандарту № 1, а вказаний звіт про оцінку майна не можна вважати достатньо обґрунтованим та об`єктивним.

При цьому суд урахував, що відповідно до наявних у справі висновку про ринкову вартість нерухомого майна, щодо якого виник спір, така вартість суттєво вища ніж та, яка зазначена експертом в оскаржуваному звіті про оцінку майна, та дійшов висновку про визнання недійсною оцінки нерухомого майна, проведеної ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта» у межах процедури виконавчого провадження, з огляду на розбіжність у визначенні орієнтовної вартості зазначеного майна і з метою недопущення реалізації описаного й арештованого майна за заниженою ціною, що може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 січня 2023 року скасовано, скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Мельніченко Г. В., стягувач - ПАТ «МТБ Банк», залишено без розгляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропустила визначений частиною першою статті 449 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)десятиденний строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, і не заявляла клопотання про поновлення цього процесуального строку з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року, просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваних судових рішеннях в частині визначення розміру моральної шкоди застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61-7463св19), 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18), 24 грудня 2021 року у справі № 463/6539/20 (провадження № 61-5272 св21), 12 квітня 2021 року у справі № 727/5129/20 (провадження № 61-18167св20), 20 жовтня 2021 року у справі № 570/5213/19 (провадження № 61-6467св20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).

Апеляційний суд залишив поза увагою, що під час вчинення виконавчих дій, державна виконавча служба та державний виконавець не повідомляли боржника належним чином про виконавче провадження. Будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин та надсилання боржникові повідомлень, заявником не надано.

У разі незгоди сторони виконавчого провадження з результатами визначення вартості чи оцінки майна, така сторона має звернутися до суду та оскаржити такі результати та оцінку у десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Разом із тим, обов`язок щодо повідомлення покладається саме на державну виконавчу службу та державного виконавця.

Судом апеляційної інстанції прийнято скаргу для розгляду по суті, але жодна особа, рішення, дія або бездіяльність якої оскаржується, та стягувач не заявляли в суді про те, що сплив строк для оскарження.

Апеляційний суд доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив, фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив, неповно дослідив докази у справі, не сприяв встановленню об`єктивних обставин у справі, ухвалив рішення пославшись на висновок експертизи, відповідно до якого сторони не досягли згоди щодо реального поділу між ними нежитлової будівлі. Суд апеляційної інстанції не дослідив висновки експерта з точки зору всебічності, повноти та об`єктивності експертного дослідження та не викликав експерта для надання пояснень.

Суд апеляційної інстанції в межах розгляду апеляційної скарги, дав неналежну оцінку наданим доказам, постановив рішення без додержання норм матеріального і процесуального права у зв`язку з чим є законні підстави для його скасування.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2014 року задоволено позов ПАТ «МТБ Банк», стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 338 975,16 дол. США та 76 333,58 грн, яке в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_1 набуло чинності.

На виконання вказаного рішення 17 липня 2014 року Овідіопольський районний суд Одеської області видав виконавчий лист № 2-2170/11.

15 липня 2015 року постановами Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2170/11, виданого 17 липня 2014 року Овідіопольським районним судом Одеської області у справі № 2-2170/11 за рішенням від 29 квітня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 338 975,16 дол. США та 76 333,58 грн та звернуто стягнення на майно боржника.

В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 постановами від 10 вересня 2015 року та від 13 квітня 2016 року старшого державного виконавця Мельниченко А. В. призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта».

За результатами проведеної незалежної оцінки майна боржника ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта» сформовано два висновки від 15 вересня 2015 року та 06 травня 2016 року складено звіти про оцінку майна, відповідно до яких вартість майна боржника ОСОБА_1 - торгово-виставкового центру, загальною площею 2 648,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на дату оцінки становить відповідно 5 426 193,00 грн, без ПДВ (звіт від 15 вересня 2015 року) та 5 377 647,00 грн, без ПДВ (звіт 06 травня 2016 року).

24 жовтня 2016 року зупинено стягнення за виконавчим документом на підставі ухвали суду від 20 жовтня 2016 року.

27 вересня 2018 року постановою державного виконавця поновлено виконавче провадження.

Згідно з актом державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 27 вересня 2018 року вказане майно передано за ціною 5 377 647,00 грн шляхом заліку вимог стягувача в рахунок ціни майна та 14 листопада 2018 року виконавчий лист повернуто стягувачу відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У частині першій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У постановах від 18 листопада 2020 року у справах № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) та № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19), від 31 липня 2023 року у справі № 2-3187/11 (провадження № 61-4984св23), Верховний Суд вказав, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За загальним правилом, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження

№ 12-297гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС».

Отже, стаття 449 ЦПК України є спеціальною нормою по відношенню до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та має переважне право на застосування при обрахуванні строку для звернення сторони виконавчого провадження зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі № 367/7831/19 (провадження № 61-1642св22), від 13 червня 2023 року у справі № 638/5995/16-ц (провадження № 61-3333св23), від 30 червня 2023 року у справі № 206/1451/19 (провадження № 61-2469св23).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 (провадження

№ 61-905св23) Верховний Суд зазначив, що виходячи з результату системного аналізу статей 123 124 126 ЦПК України із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20) та від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004 (провадження № 61-16384св19).

У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав, що «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».

Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20, прийнятій у подібних правовідносинах, вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. Адже під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Відсутність в оскаржуваних судових рішеннях достеменного встановлення істотних обставин щодо початку та закінчення перебігу процесуального строку для звернення із скаргою до суду, факту дотримання стягувачем цього строку, може свідчити про передчасність висновків судів прийняття до розгляду скарги та не можуть зумовити обов`язок суду щодо розгляду скарги по суті в порядку статті 343 ГПК України, оскільки нормами ГПК України імперативно визначено, що пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлено за відповідних обставин судом виключно за клопотанням особи, що подає скаргу. Протилежні дії суду порушуватимуть права інших учасників спору (зокрема виконавця, дії якого оскаржуються) та загальні засади господарського судочинства, а саме його диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін.

Суд апеляційної інстанції установив, що представник ОСОБА_1 - адвокат Петренко Г. І. знайомився із матеріалами виконавчого провадження 23 серпня 2016 року та 29 вересня 2016 року та за результатами ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження 28 серпня 2016 року подав в інтересах боржника - ОСОБА_1 скаргу на дії державного виконавця, зокрема й щодо непогодження із вартістю майна, яка на думку останнього, початково мала бути визначена у рішенні суду. Вказана скарга містить посилання на звіт про незалежну оцінку майна у розмірі 5 377 647,00 грн без ПДВ.

З матеріалами виконавчого провадження 04 листопада 2019 року знайомився також представник скаржника адвокат Згода О. О.

Проте, зі скаргою на дії державного виконавця, яка є предметом даного судового розгляду ОСОБА_1 звернулася до суду 06 лютого 2020 року тобто з пропуском процесуального строку на оскарження дій приватного виконавця, визначеного статтею 449 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що, звернувшись 06 лютого 2020 року до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця з визначення вартості, оцінки майна боржника відповідно до звіту оцінювача про вартість об`єкту оцінки станом на 10 травня 2016 року та з укладання 27 вересня 2018 року акта про реалізацію предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна, заявник пропустив установлений статтею 449 ЦПК України десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою і не подав клопотання про його поновлення із зазначенням поважних причин його пропуску, що має наслідком залишення скарги без розгляду.

Посилання заявника на те, що державний виконавець не повідомив її про результати оцінки об`єкта з дотриманням передбаченої процедури, що позбавило її можливості надати свої заперечення щодо результатів оцінки і призвело до порушення її прав у виконавчому провадженні, є необґрунтованими з огляду на те, що у випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні (постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у справі № 910/18480/20, від 19 січня 2024 року у справі № 911/1216/21).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Крім того, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк