Історія справи

Постанова

Іменем України

5 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 315/950/17-ц

провадження № 61-35633 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., від 12 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 7 грудня 2016 року працівниками каси залізничної станції «Пологи» Запорізької області йому було відмовлено у наданні пільгового квитка по посвідченню інваліда війни зі станції «Дніпро» Дніпропетровської області до станції «Трускавець» Львівської області на підставі того, що його посвідчення інваліда війни начебто недійсне. Внаслідок зазначених дій працівників ПАТ «Українська залізниця» він не зміг прибути до реабілітаційної установи товариства з обмеженою відповідальністю «Хирів-Рент-Інвест» (далі - ТОВ «Хирів-Рент-Інвест») за путівкою, яку йому надало управління соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області, як інваліду ІІ групи.

Вважав, що протиправними діями працівників відповідача йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 100 тис. грн, оскільки через відмову у наданні пільгового квитка, він не зміг отримати належне лікування, внаслідок чого не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги й дратівливості.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просив суд стягнути на його користь з ПАТ «Українська залізниця» на відшкодування моральної шкоди 100 тис. грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області у складі судді Телегуз С. М. від 18 січня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із характеру правопорушення, глибини душевних страждань позивача, позбавлення останнього можливості пройти курс реабілітації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди у 10 тис. грн, суд виходив із засад розумності і справедливості, оскільки позивачем згідно частини першої статті 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження спричинення йому шкоди у розмірі 100 тис. грн.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково. Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року в частині розміру моральної шкоди змінено, зменшено її розмір з 10 тис. грн до 4 тис. грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Українська залізниця» судові витрати у розмірі 1 440 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір завданої моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції не обґрунтовано розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, саме у 10 тис. грн. При цьому апеляційний суд згідно положень статті 141 ЦПК України вирішив питання про пропорційність розподілу судових витрат та стягнув з позивача на користь відповідача 1 440 грн, оскільки позов задоволено частково.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував його доводів про те, що діями працівників ПАТ «Українська залізниця» йому було завдано моральної шкоди, оскільки через відмову у наданні пільгового квитка він не зміг отримати належне лікування, внаслідок чого не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги й дратівливості. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди дозволить йому провести належне лікування, вести нормальний і повноцінний спосіб життя, підтримувати нормальні життєві зв'язки, реалізовувати свої звички та бажання. При цьому апеляційний суд безпідставно та у порушення вимог закону стягнув з нього на користь відповідача судові витрати як судовий збір у розмірі 1 440 грн, тоді як він є інвалідом ІІ групи, що підтверджується висновком медико-соціальною експертною комісією від 4 грудня 2017 року серії АВ № 0840095 та посвідченням інваліда війни серії НОМЕР_1 від 19 жовтня 2016 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив. Судові рішення відповідачем не оскаржуються.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є особою, якій встановлено статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19 жовтня 2016 року.

Для отримання послуг психологічної реабілітації управлінням соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області йому було надано путівку до реабілітаційної установи ТОВ «Хирів-Рент-Інвест» у м. Трускавець Львівської області з 12 грудня по 25 грудня 2016 року.

7 грудня 2016 року на залізничній станції «Пологи» Запорізької області позивач мав намір придбати по посвідченню інваліда війни пільговий квиток зі станції «Дніпро» Дніпропетровської області до станції «Трускавець» Львівської області. Проте, працівниками залізничної станції йому було відмовлено у наданні пільгового квитка на підставі того, що його посвідчення начебто недійсне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

За таких обставин, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду та зменшуючи розмір моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов до правильного висновку про те, що протиправними діями працівників відповідача було завдано позивачу моральної шкоди, яка, виходячи з характеру правопорушення, глибини душевних страждань останнього, позбавлення його можливості пройти курс реабілітації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, та виходячи з вимог розумності і справедливості повинна становити 4 тис. грн.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду в цій частині не спростовують, на законність його судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Разом з тим не можна погодитися із висновком апеляційного суду в частині стягнення на користь з ПАТ «Українська залізниця» з ОСОБА_3 судових витрат, а саме судового збору.

Судом установлено, щоОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що йому було відмовлено працівниками відповідача у наданні пільгового квитка по посвідченню інваліда війни, копію якого ним було долучено до позовної заяви (а. с. 7, 86).

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди Iта II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 вказаного Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17-ц, провадження № 61-12842 св 18.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 19 жовтня 2016 року він є інвалідом війни та йому встановлена ІІ група інвалідності (а. с. 2-4).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону, стягуючи з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Українська залізниця»судовий збір, не звернув уваги на те, що позивача відповідно до вимог закону віднесено до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 12 квітня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судового збору у розмірі 1 440 грн скасувати.

В іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк