Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.02.2019 року у справі №725/1621/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 725/1621/18

провадження № 61-2698 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта банк" Кадиров Владислав Володимирович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, акціонерне товариство "Дельта Банк ", публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк",

третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Наталія Миколаївна,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Броною Мар'яною Василівною, яка діє в його інтересах, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідачів та просив з урахуванням уточнених позовних вимог визнати припиненим договір іпотеки від 11 жовтня 2007 року № 6679, вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження, а також вилучити з Державного реєстру іпотек записи від 16 листопада 2012 року № 5818799 та № 5818839.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 жовтня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11232718000, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредит на споживчі потреби в розмірі 145 710 доларів США, а також договір про надання споживчого кредиту № 11232765000/2, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати кредитні кошти у формі кредитної лінії, ліміт якої становив 2795 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки від 11 жовтня 2007 року № 66790, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М. за реєстровим номером № 3720, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 листопада 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість за оскаржуваними договорами.

Оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк повернення кредитних коштів за договором від 11 жовтня 2007 року № 11232718000, то перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після настання кінцевого строку виконання умови зазначених у листі-вимозі.

У 2013 році було здійснено заміну кредитора з ПАТ "УкрСиббанк" на ПАТ "Дельта Банк" у виконавчому провадженні на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 листопада 2011 року у справі № 2-72/2011, проте ні ПАТ "УкрСиббанк ", ні ПАТ "Дельта Банк" не пред'являли до виконання вказані виконавчі листи та не звертали стягнення на заставлене майно, тобто відповідачі не скористались своїм правом стягнення заборгованості за рішенням суду у встановлений законом строк.

Враховуючи, що кредитний договір припинив свою дію, просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано договір іпотеки від 11 жовтня 2007 року № 66790, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М. за реєстровим номером № 3720, припиненим, вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження від 11 жовтня 2007 року № 5818594, вилучено з Державного реєстру іпотек записи від 16 листопада 2012 року № 5818799, № 5818839.

Суд першої інстанції виходив із того, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Після направлення ОСОБА_1 письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, та після закінчення терміну, визначеного у вимозі для сплати, почався перебіг позовної давності за даним договором споживчого кредиту.

Позовна давність до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, повернення споживчого кредиту від 11 жовтня 2007 року № 11232718000, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", минув у грудні 2012 року, тому спірний договір іпотеки слід уважати припиненим.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено, рішення Першотравневого районного суду м.

Чернівців від 23 липня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В. В., ФГВФО, АТ "Дельта Банк ", ПАТ "Укрсиббанк", третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М., про визнання договору іпотеки припиненим, вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, Закон України "Про іпотеку" не передбачає. Послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2019 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд неправильно виходив із того, що підставою припинення іпотечного договору позивач уважає сплив позовної давності, такою підставою є припинення основного зобов'язання.

Стверджує, що кредитор, направивши вимогу про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання основного зобов'язання на 28 листопада 2009 року, тому кредитний договір припинив свою дію з цього часу, посилається на постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15, та постанову Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16.

Уважає, що ПАТ "Дельта Банк" втратило можливість, передбачену законом, щодо повернення кредитних коштів шляхом пред'явлення виконавчого листа до виконання чи за рахунок стягнення на предмет іпотеки.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ФГВФО, підписаний Цукановою С. Г., яка діє на підставі довіреності в інтересах Фонду, у якому представник відповідача просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що позивачем не виконані зобов'язання за кредитним договором, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Стверджує, що суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог виходив зі спливу позовної давності, тому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що сплив позовної давності не може бути підставою для припинення іпотеки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 жовтня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11232718000, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби у розмірі 145 710
доларів США на строк до 10 жовтня 2028 року.

11 жовтня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту №11232765000/2, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у формі кредитної лінії, що надається траншами, лімітом у 2795 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року № 11232718000 ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" уклали договір іпотеки від 11 жовтня 2007 року № 66790, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Лірниченко Н. М. за реєстровим номером № 3720, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності.

Додатковою угодою № 1 від 11 жовтня 2007 року та додатковою угодою № 2 від 31 березня 2009 року до договору про надання споживчого кредиту № 11232718000 були внесені зміни, зокрема встановлено строк повернення кредиту до 10 жовтня 2037 року.

У зв'язку з невиконанням позичальником у повній мірі взятих на себе зобов'язань 28 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" направило вимогу, відповідно до якої кредитор вважав термін повернення кредиту таким, що настав, та вимагало на протязі 30-ти днів з моменту отримання рекомендованого листа погасити суму заборгованості в розмірі 144 340,47 доларів США, яка складається з 141 812,88
доларів США заборгованості за кредитом, 218,57 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 2309,02 доларів США простроченої заборгованості по процентах.

08 грудня 2011 року ПАТ "Укрсиббанк" продало ПАТ "Дельта банк" право вимоги за кредитними зобов'язаннями позивача, уклавши договори купівлі-продажу № 2949 та №
2950.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 листопада 2011 року № 2-72/2011 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто заборгованість, зокрема і за договором споживчого кредиту від 11 жовтня 2007 року № 11232718000.

Рішення суду не виконано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої воно має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", від 15 січня 2020 року № 460-IX.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16 зроблено висновок, що Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи, зокрема наявність невиконаного зобов'язання за кредитним договором, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, зазначивши, що відсутні підстави для припинення іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", а сплив позовної давності до вимог як за основним зобов'язанням, так і забезпечувальним, не є такою підставою.

Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, відповідно до якої ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина 2 статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється. Від указаного висновку не відступав і Верховний Суд, зокрема у постанові від 11 вересня 2019 року у справі 201/13602/16 (провадження № 61-33028св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/19/12 (провадження № 14-10цс18) зазначила, що "поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною 1 статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності".

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо закінчення строку дії кредитного договору як підстави для припинення іпотеки, оскільки статтею 17 Закону України "Про іпотеку" не передбаченого такої підстави для припинення іпотеки.

Указаний висновок узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі 6-153цс14, відповідно до якого сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Аргумент касаційної скарги про те, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, є необґрунтованою, позивач не навів обставин, які унеможливлюють виконання ним свого зобов'язання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Броною Мар'яною Василівною, яка діє в його інтересах, залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук