Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №552/1471/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 552/1471/19

провадження № 61-22760 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.

Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів",

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.від 27 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень"

із заявою про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг із заявою № 755807745 на отримання кредиту у розмірі 57 340,92 грн, підписанням яких підтвердила згоду, що ці заяви разом з умовами отримання кредитів становлять кредитний договір між ними. Позичальник кошти отримала.

У зв'язку з невиконанням умов договору утворилась заборгованість у розмірі 79
843,39 грн, що складається з: 34 380,31 грн - заборгованості за основною сумою боргу, 5 771,08 грн - суми заборгованості за річними відсотками, 25 884,74 грн - заборгованості за щомісячними процентами, 13 807,26 грн - заборгованості за пенею.

30 липня 2018 року між ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір відступлення прав вимоги № 20180730, відповідно до умов якого товариство набуло права вимоги до відповідача.

У зв'язку з наведеним ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" уточнивши позовні вимоги просило суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтава від 01 жовтня 2019 року

у задоволенні позовних вимог ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував судове рішення тим, що відповідачем Умови отримання кредиту та інших послуг від ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" не підписувались, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 липня 2015 року шляхом підписання заяв.

Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 коштів у розмірі 8 746,92 грн, які були сплачені на користь ПАТ "Страхова компанія "ТАС".

Загальна сума отриманого кредиту складає 48 594,00 грн,

відповідачем сплачено всього коштів в рахунок повернення кредитних коштів 62
171,66 грн, а тому суд прийшов до висновку про відсутність заборгованості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтава від 01 жовтня 2019 року скасовано.

Позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2015 року

у розмірі 71 096,47 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" судовий збір у розмірі 4 276,38 грн.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що відповідачем отримання кредитних коштів у розмірі 8 746,92 грн не підтверджено належними та допустимими доказами, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 71
096,47 грн без врахування суми страхових платежів (8 746,92 грн).

Крім того, суд зазначив, що в заяві від 23 липня 2015 року № 755807745 на отримання кредиту сторони визначили сукупну вартість кредиту,

що складається також із щомісячних процентів у розмірі 2,69% від суми кредиту, річних процентів - 11,99 % від суми боргу за договором та 0,3 % щоденної пені.

Наданий відповідачем розрахунок за вказаним кредитним договором та його погашення є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 не враховано черговості погашення боргу, передбаченого статтею 534 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Київського районного суду

м. Полтава від 01 жовтня 2019 року.

ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" судове рішення не оскаржило.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі,

витребувано цивільну справу № 552/1471/19 з Київського районного суду

м. Полтава, зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення не відповідає обставинам, що мають значення для справи, винесене

з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції вірно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 61-131 цс 19, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Також, зазначає, що в кредитному договорі не зазначено розмір реальної річної процентної ставки, чим порушено її права, як споживача, вона не була ознайомлена із встановленим порядком обчислення та сплати процентів при укладенні кредитного договору.

Крім того, вказує, що встановлення ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" додаткової комісійної щомісячної відсоткової ставки

у розмірі 2,69% від загальної суми кредиту суперечить законодавству, оскільки кредитор не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі зменшення загальної суми наданого/отриманого кредиту має також зменшуватися сума нарахованих процентів, що впливає на суму та строк прострочення, суму нарахованої пені.

Крім того, Умови отримання кредитів та інших послуг від товариства нею не підписувались.

Також посилається на те, що згідно наданого до суду її розрахунку вона повинна була сплатити заборгованість за вказаним кредитним договором

у розмірі 59 287,23 грн. При цьому, вона вказує, що виконала зобов'язання за кредитним договором, сплативши 62 171,66 грн, що підтверджено довідкою № 2692030-SG від 31 жовтня 2018 року, а тому вважає, що заборгованість

за вказаним кредитним договором відсутня.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам наданих сторонами, а доводи касаційної скарги зводять до переоцінки доказів, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованими та підстав для його скасування немає.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень").

Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у

пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між товариством та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті

11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law42~).

Згідно з ~law43~ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада

1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому наявні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору із

ОСОБА_1 товариство дотрималося вимог, передбачених ~law44~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які були укладені.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

У зв'язку з цим Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що товариство довело, що ОСОБА_1 було видано кредитні кошти, які згідно із заявою були перераховані на рахунки, які зазначила ОСОБА_1, що підтверджується доказами, поданими позивачем. При цьому в заяві від 23 липня 2015 року № 755807745 на отримання кредитусторони чітко визначили сукупну вартість кредиту, що складається також із щомісячних процентів у розмірі 2,69% від суми кредиту, річних процентів - 11,99 % від суми боргу за договором та 0,3 % щоденної пені, тому наданий ОСОБА_1 розрахунок за вказаним кредитним договором та його погашення є безпідставним, оскільки нею не враховано черговості погашення боргу, передбаченого статтею 534 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що районний суд вірно застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року

у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19 є безпідставним, оскільки апеляційний суд у цій справі застосував не Умови отримання кредитів, які дійсно позивачем не підписані, а заяву на отримання кредиту, яка підписана позичальником, ОСОБА_1, в якій зазначені всі умови отримання кредиту, підстави цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту.

При цьому черговість погашення сплаченого боргу чітко визначено статтею 534 ЦК України, яку вірно застосував апеляційний суд.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України

від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746 цс 16 про те, щопри визначенні в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено, тому така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставним, оскільки в цій справі предметом позову є стягнення заборгованості, а не визнання кредитного договору недійсним, що й було предметом позову у наведеній постанові Верховного Суду України, тому суд касаційної інстанції не може вийти за межі предмету позову і визнати недійсним окремі пункти кредитного договору.

Крім того, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Інші наведені доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 січня 2020 року зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 рокудо закінчення касаційного провадження, тому слід поновити виконання вказаного судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду

від 27 листопада 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько