ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 295/694/18

провадження № 61-20465св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - міська громадська організація "Гаражний кооператив "Світанок",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2018 року, постановлену у складі судді Зосименка О. М., та постанову апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до міської громадської організації "Гаражний кооператив "Світанок" (далі - МОГ "ГК "Світанок").

В обґрунтування зазначив, що 2 грудня 2016 року голова правління МОГ "ГК "Світанок" Добровольський А. С. ухвалив рішення, яким не заперечив щодо будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю "АТТІ" багатоквартирних житлових будинків на відстані 6 метрів від стін гаражів кооперативу, про що повідомив товариство листом.

22 січня 2018 року голова правління МОГ "ГК "Світанок" Добровольський А. С. відмовився надавати документи для проведення ревізії фінансово-господарської діяльності організації за 2016-2017 роки.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив судзобов'язати МОГ "ГК "Світанок" в особі правління та голови правління Добровольського А. С. надати ревізійній комісії документи для проведення ревізії фінансово-господарчої діяльності МОГ "ГК "Світанок".

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2018 року заяву про забезпечення позову поверненоОСОБА_1.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заяву подано без додержання вимог статті 151 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2018 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заяви суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді заяви не допущено порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2018 року скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції і постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 151 ЦПК України, тому підстави для її повернення відсутні.

Вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не повідомили його про розгляд заяви і не викликали до судових засідань.

Бондарчук М. Т. зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково визнали обраний ним вид забезпечення позову необґрунтованим.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходив із того, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 ЦПК України, тому наявні визначені цивільним процесуальним законодавством правові підстави для її повернення заявнику.

Суд першої інстанції за матеріалами заяви установив, що вона не містить відомостей про предмет позову, обґрунтувань необхідності забезпечення позову та підстав обрання виду забезпечення позову. Суд першої інстанції вважав, що обраний вид забезпечення позову є необґрунтованим і не може бути визнаний співмірним із позовними вимогами.

Такі висновки судів попередніх інстанцій касаційний суд вважає правильними.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною 1 статті 150 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення позивача із заявою, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Касаційний суд вважає, що одним із головних критеріїв, який має враховуватися судами про розгляді заяви про забезпечення позову, є відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд першої інстанцій дійшов висновку, що зі змісту заяви про забезпечення позову неможливо встановити відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам, з якими заявник має намір звернутися до суду. Заява ОСОБА_1 не дає можливості встановити зміст позовних вимог, а саме спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону, і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Також суд першої інстанції зауважив, що зобов'язання МОГ "ГК "Світанок" надати ревізійній комісії документи для проведення ревізії фінансово-господарчої діяльності МОГ "ГК "Світанок" порушить внутрішню діяльність організації, що може перешкоджати її діяльності.

Апеляційний суд з таким висновком погодився і не встановив наявність підстав для скасування судового рішення у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, є правильним, а ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2018 року та постанова апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2018 року - такими, що ухвалені з дотриманням норм процесуального права.

Твердження заявника про те, що суд першої інстанції не повідомив його про розгляд заяви і не викликав до судового засідання, касаційний суд відхиляє, оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи, що передбачено частиною 1 статті 153 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не повідомив його про розгляд справи і не викликав до судового засідання, також відхиляються касаційним судом, оскільки апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37, 38, 39, 40 частини 1 статті 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов