Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №712/4178/2012

Постанова

Іменем України

05 травня 2020 року

місто Київ

справа № 712/4178/2012

провадження № 61-40638св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2016 року у складі судді Монич О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Бисага Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Вімерт В. І. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стислий виклад заперечень відповідача

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) позов не визнало, вважало його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити. Звернулося до суду із зустрічним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 44 722, 81 дол. США.

В обґрунтування позову зазначило, що 18 грудня 2007 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 08/297-88 відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 35 000, 00 дол. США, зі сплатою 13, 5 % річних. Банк свої зобов`язання за кредитним договором № 08/297-88 перед відповідачами виконав, надавши відповідачу кредит в сумі 35 000, 00 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором 18 грудня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 08/297/-88, згідно з яким відповідачем передано в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, квартиру, загальною площею 51, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 18 грудня 2007 року з метою додаткового забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_1 , як позичальником, та ОСОБА_2 , як поручителем, укладено договір поруки № 08/297-88, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати сум кредиту. Відповідач ОСОБА_1 , не повертаючи кредит та не сплачуючи проценти за договором, порушила вимоги щодо належного виконання цих обов`язків позичальника. Станом на 11 листопада 2016 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 44 722, 81 дол. США.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 червня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09 грудня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 722, 81 дол. США, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що банк свої зобов`язання з надання грошових коштів відповідачу виконав повністю, однак ОСОБА_1 не виконала належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася істотна заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у липні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за її відсутності, що позбавило її можливості заявити клопотання про застосування позовної давності та інших процесуально важливих клопотань. Окрім цього, судом не враховано, що зустрічний позов первісно поданий на суму заборгованості у розмірі 13 096, 32 дол. США, рішення ухвалено про стягнення заборгованості станом на 11 листопада 2016 року у розмірі 44 722, 81 дол. США.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 грудня 2007 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 08/297-88, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 35 000, 00 дол. США, зі сплатою 13, 5 % річних.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором № 08/297-88 перед відповідачами виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 35 000, 00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором 18 грудня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 08/297/-88, згідно з яким відповідачем передано в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, квартиру, загальною площею, 51, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18 грудня 2007 року з метою додаткового забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_1 , як позичальником, та ОСОБА_2 , як поручителем, укладено договір поруки № 08/297-88, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати сум кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 , не повертаючи кредит та не сплачуючи проценти за договором, порушила вимоги щодо належного виконання цих обов`язків позичальника.

Станом на 11 листопада 2016 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 44 722, 81 дол. США.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В оцінці доводів касаційної скарги щодо неналежного сповіщення відповідача та, як наслідок, порушення судом першої інстанції порядку ухвалення рішення Верховний Суд застосував такі положення процесуального закону.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Суд першої інстанції неодноразово надсилав судові повістки за адресою місця проживання ОСОБА_1 (а. с. 64, 66).

При цьому, позивач також неодноразово самостійно брала участь у судових засіданнях, що відбулися 02 серпня 2012 року, 06 листопада 2012 року, 11 березня 2013 року, проте не заявляла клопотання про застосування позовної давності, з огляду на що доводи касаційної скарги у наведеній частині Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Також Верховним Судом враховано, що під час апеляційного розгляду справи відповідач мала можливість та була у змозі повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, оскільки належним чином повідомлялася про розгляд справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 164, 175, 186, 196, 201, 208).

Отже, доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи належного розрахунку розміру її заборгованості перед банком зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що зустрічний позов первісно поданий на суму заборгованості у розмірі 13 096, 32 дол. США, а рішення ухвалено про стягнення заборгованості станом на 11 листопада 2016 року у розмірі 44 722, 81 дол. США, Верховним Судом враховано, що у первісній редакції зустрічного позову банк зазначив у мотивувальній частині загальну суму заборгованості у розмірі 44 722, 81 дол. США та просив стягнути цю суму у гривневому еквіваленті, що станом на 24 травня 2012 року складало 357 447, 06 грн.

В уточненій позовній заяві, поданій до суду у листопаді 2016 року, банк просив стягнути суму заборгованості у валюті, у доларах США, у тому ж розмірі, що визначений у первісній зустрічній позовній заяві, що спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Таким чином, встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами та надали їм належну оцінку.

Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваних рішень, ухвалених у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визначаючи за можливе давати оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко