Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №638/9743/21
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №638/9743/21

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 638/9743/21

провадження № 61-12774св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, державне підприємство «Завод ім. В.О. Малишева»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області, державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева» (далі - ДП «Завод ім. В.О. Малишева») про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що із 07 липня 1975 року до 1996 року вона працювала у ДП «Завод ім. В.О. Малишева»керівником обрубної дільниці (машиністом крану) в цеху 550; 17 вересня 2002 року позивач прийнята на роботу до цеху 550 машиністом крана; 02 березня 2004 року - переведена до цеху 430, а із 01 лютого 2005 року - до цеху 130, де працювала до 2007 року.

Під час роботи у ДП «Завод ім. В.О. Малишева» та після звільнення у неї виявлено професійне захворювання, а саме: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології І-ІІ ст, емфізема легень І стадії, дихальна недостатність І ст. Висновком Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 27 червня 2002 року позивачу первинно встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності на строк до 01 липня 2003 року.

У 2008 році у зв`язку із нововиявленими хворобами комісією складено акт за формою П-4 від 10 квітня 2008 року та в ході розслідування установлено, що працюючи у шкідливих умовах праці у ДП «Завод ім. В.О. Малишева»22 роки позивач підпадала під дію шкідливих виробничих факторів.

Згідно висновку Харківської клініки НДІ гігієни праці та профзахворювань позивачу встановлено діагноз: сілікоз І ст., повільний розвиток, хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології ІІ ст. у фазі загострення. Емфізема легень ІІ ст ДН ІІ-ІІІ ст. нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. За висновком МСЕК від 07 травня 2008 року ОСОБА_1 , визначено 65% стійкої втрати професійної працездатності, з них 25% за нововиявленими захворюваннями, а із 15 квітня 2009 року позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи за професійним захворюванням.

Посилаючись на те, що внаслідок професійних захворювань ОСОБА_1 змушена переносити фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, позивач просила суд стягнути солідарно із відповідачів 250 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що оскільки вперше втрату професійної працездатності позивачу встановлено в 2002 році, то належним відповідачем у справі є не роботодавець, а управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Харківській області. З останнього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 70 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок ушкодження її здоров`я, що відповідатиме принципам розумності та справедливості у даній ситуації. При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції також врахував відсоток втрати позивачем професійної працездатності, призначення їй групи інвалідності, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті, завдає душевного болю та страждань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнуто із управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. Стягнуто із ДП «Завод ім. В. О. Малишева» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон України № 1105-ХІV). За підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-XIV (чинного на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності у 2002 році), у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків (далі - також Фонд) зобов`язаний у встановленому законодавством порядку виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року до Закону України № 1105-XIV внесено зміни, згідно із якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Факт стійкої втрати професійної працездатності позивачу встановлено двічі, окремо по кожному страховому випадку, а саме: за висновком МСЕК від 27 червня 2002 року - 25% стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням та за висновком МСЕК від 07 травня 2008 року - 65% втрати професійної працездатності.

Апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги Фонду, що на кожний із моментів настання страхового випадку та встановлення стійкої втрати працездатності у позивача Закон України № 1105-XIV діяв у різних редакціях. Проте наведене не виключає відповідальність Фонду за страховим випадком позивача станом на 2002 рік, коли дія Закону України № 1105-XIV передбачала можливість відшкодування моральної шкоди за наслідками професійного захворювання за рахунок Фонду. Тому висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення шкоди з Фонду ґрунтуються на законі, яким гарантовано право потерпілого на відшкодування моральної шкоди з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності і реалізація такого права не залежать від дати звернення позивача в суд із цим позовом.

Разом із цим апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що належним відповідачем у справі є тільки Фонд, який не несе відповідальності за другий страховий випадок позивача (підтверджений довідкою МСЕК від 07 травня 2008 року), оскільки, зокрема, у травні 2008 року суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Установивши, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло під час її перебування у трудових відносинах із ДП «Завод ім. В.О. Малишева», на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого роботодавцем зроблено не було та потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності й завдало їй моральних страждань, апеляційний суд вважає наявними підстави для відшкодування роботодавцем спричиненої ним шкоди за другим страховим випадком.

Ураховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість й тяжкість, істотність вимушених змін у її житті, апеляційний суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позову та відшкодування на користь позивача: із Фонду за перший страховий випадок - 50 000,00 грн; із ДП «Завод ім. В.О. Малишева» за другий страховий випадок - 150 000,00 грн, що відповідатиме конкретним обставинам справи, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості. Апеляційний суд погодився із доводами ДП «Завод ім. В.О. Малишева», що спірні правовідносини не передбачають солідарний обов`язок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ДП «Завод ім. В.О. Малишева» (далі також - заявник) надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року і залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року справу призначено до розгляду.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 212/5668/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 210/1026/17. Позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди заявником; позивач знала та усвідомлювала, що працює у шкідливих умовах праці. Щодо ДП «Завод ім. В.О. Малишева» ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 грудня 2011 року порушено справу про банкрутство (справа № 5023/10655/11), розгляд якої триває.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 389, підпункту в) пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 із 07 липня 1975 року до 1996 року працювала на ДП «Завод ім. В.О. Малишева» керівником обрубної дільниці (машиністом крану) в цеху 550; 17 вересня 2002 року вона прийнята на роботу до ДП «Завод ім. В.О. Малишева» до цеху 550 машиністом крана; 02 березня 2004 року - переведена до цеху 430, а із 01 лютого 2005 року - до цеху 130, де працювала до 2007 року.

ОСОБА_1 перебуває на обліку із 29 липня 2002 року як потерпіла внаслідок професійних захворювань, отриманих під час роботи на ДП «Завод імені В.О. Малишева».

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 24 травня 2002 року та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 10 квітня 2008 року встановлено, що під час виконання трудових обов`язків позивачем, остання підпадала під шкідливий вплив пилу, інтенсивного шуму, високих температур та зазначені шкідливі умови стали причиною виникнення у позивача ряду захворювань, зокрема хронічного обструктивного бронхіту пилової етилогії 1-2 ст, ефіземи легень.

За висновком МСЕК № 013826 від 27 червня 2002 року ОСОБА_1 визначено 25% стійкої втрати професійної працездатності, у зв`язку із професійним захворюванням по акту П-4 від 24 травня 2002 року.

Потерпілою ОСОБА_1 пройдено переогляди, якими встановлено: із 28 травня 2003 року - 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 28 травня 2003 року до 31 травня 2004 року, згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 28 травня 2003 року № 024576; із 09 червня 2004 року - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням з 01 червня 2004 року до 31 травня 2005 року, згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 09 червня 2004 року № 000605; із 08 червня 2005 року - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням з 01 червня 2005 року до 31 травня 2007 року згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 08 червня 2005 року № 002439; із 13 червня 2007 року - 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням із 01 червня 2007 року до 31 травня 2009 року згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 13 червня 2007 року № 004914; із 07 травня 2008 року - 65% втрати професійної працездатності із 07 травня 2008 року до 31 травня 2009 року згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 07 травня 2008 року № 000892; із 15 квітня 2009 року - 65% втрати професійної працездатності безстроково згідно довідки Харківської обласної МСЕК № 4 від 15 квітня 2009 року № 002273.

Із 15 квітня 2009 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи безстроково, підстава - професійне захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 014047 15 квітня 2009 року.

У листі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 12 травня 2021 року № 15.02.-14/2627, ОСОБА_1 призначені та виплачені одноразові допомоги внаслідок стійкої втрати професійної працездатності та щомісячні страхові виплати, які вона отримує по теперішній час. Відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не нараховувались та не виплачувались.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтями 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених

у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

Судами установлено, що у червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області, державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева» та просила стягнути із відповідачів 250 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 грудня

2011 року відкрито провадження у справі № 5023/10655/11 про банкрутство ДП «Завод ім. В. О. Малишева».

Ця ухвала набрала законної сили та в установленому порядку не скасована.

Станом 05 квітня 2023 року розгляд справи № 5023/10655/11 триває.

За пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - Кодекс України № 2597-VIII).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодекс України № 2597-VIII встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України № 2597-VIII).

Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс України № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Закриття провадження у цивільній справі неможливе, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу України № 2597-VIII. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18)).

Системний аналіз положень чинного процесуального законодавства України та Кодексу № 2597-VIII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Кодексу про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ щодо інших законодавчих актів України.

Зі змісту вказаних вище норм також видно, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за участю сторони, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство сторони у справі.

Вказане урегулювання процедури розгляду спорів до сторони, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до особи, щодо якої порушено процедуру банкрутства.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України № 2597-VIII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 18 лютого 2020 року у справі №918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

Висновок про те, що розгляд спорів з майновими вимогами до суб`єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства та визначений позивачем у статусі відповідача у такому спорі, законодавцем віднесено до територіальної юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, наведено також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 у справі № 910/9535/18 та від 21 листопада 2019 року у справі № 925/1205/15, від 20 травня 2020 року в справі № 161/18582/17.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи зазначене, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, підлягають скасуванню рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Завод ім. В. О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди. А справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ДП «Завод ім. В. О. Малишева», для розгляду в частині цих позовних вимог.

Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга не містить належних підстав, визначених у частині другій статті 389 ЦПК України, щодо касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в справі № 638/9743/21. Тобто, судове рішення у справі № 638/9743/21 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області про відшкодування моральної шкоди набрало законної сили.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, спір у цій справі в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ДП «Завод ім. В. О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин рішення судів в цій частині необхідно скасувати, а справу слід передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 5023/10655/11 про банкрутство ДП «Завод ім. В. О. Малишева», для розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Завод ім. В. О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківської області про відшкодування моральної шкоди рішення судів не переглядаються.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди, скасувати.

Матеріали справи № 638/9743/21 передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 5023/10655/11 про банкрутство державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева», для розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева» про відшкодування моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук