Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №495/1395/19
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №495/1395/19

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 495/1395/19

провадження № 61-6843св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,

відповідачі: Затоківська селищна рада, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом до Затоківської селищної ради та ОСОБА_1 про визнання рішень селищної ради незаконними та визнання свідоцтв про право власності недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт Затока м. Білгород-Дністровського, пов`язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб. Встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Кимстрой» (далі - ТОВ «Кимстрой») та Затоківською селищною радою 12 листопада 2004 року укладено договір оренди щодо земельної ділянки загальною площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, який в подальшому 02 квітня 2013 року було розірвано на підставі рішення Господарського суду Одеської області у справі № 495/439/13-г.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, із земель наданих раніше у користування ТОВ «Кимстрой» проведено державну реєстрацію земельних ділянок по АДРЕСА_1 . Після державної реєстрації земельних ділянок Затоківською селищною радою

29 грудня 2014 року прийнято рішення про відведення вказаних земельних ділянок у власність на користь приватних осіб.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2730 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0033) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32644209 щодо земельної ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 .

Перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури вважав, що ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1 118 ЗК України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Враховуючи викладене, перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури просив суд:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня

2014 року № 2730 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0033) для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32644209 від 24 січня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 05 лютого 2021 року у складі судді Прийомової О. Ю. позовні вимоги першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня

2014 року № 2730 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0033) для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32644209 від 24 січня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення індивідуального дачного будівництва фактично мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, а порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (не дотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, ухвалених без його дотримання (стаття 21 ЗК України).

Відмовляючи у застосуванні позовної давності, про яку заявив представник відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що про наявність порушень інтересів держави у вигляді незаконного відчуження земель комунальної власності територіальної громади смт Затока місцевій прокуратурі стало відомо за наслідками опрацювання листа Затоківської селищної ради

від 05 лютого 2018 року № 55/01-27, якою надано копії оспорюваного рішення селищної ради та повідомлено, що земельні ділянки були передані на підставі технічної документації по поділу земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 05 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ

секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2022 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження Одеська обласна прокуратура зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржене з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Заявник у касаційній скарзі вказує, що оскаржувана постанова Одеського апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: частини першої статті 14, частини другої

статті 19, частини другої статті 55, пункту 8 частини другої

статті 129 Конституції України, частини першої статті 1, статті 5, частини п`ятої статті 20, частини третьої статті 52, частини першої статті 116, статті 118 ЗК України, статей 1, 16, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порушенням норм процесуального права, а саме: пункту 9 частини третьої статті 2, частини першої статті 229, частини шостої статті 259, статті 263, частин першої-другої статті 367 ЦПК України, а також без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17 та від 08 грудня

2021 року у справі № 495/1494/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна земельна ділянка площею

0,03 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0033, як складова частина земельної ділянки площею 2,3 га, наданої раніше у користування

ТОВ «Кимстрой», відповідно до генерального плану смт Затока відноситься до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, з цільовим призначенням для будівництва та експлуатації об`єктів рекреаційного призначення.

Судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без вирішення питання про витребування, дослідження та оцінки Генерального плану смт Затока. Отже, судом апеляційної інстанції не перевірено правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням чинної містобудівної документації, зокрема, Генерального плану смт Затока, що імперативно передбачено частиною п`ятою статті 20 ЗК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу № 495/1395/19 призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 2004 року між Затоківською селищною радою та

ТОВ «Кимстрой» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,300 га терміном на 25 років для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, яка знаходиться за адресою: Одеська область,

м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський курортний район.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02 квітня 2013 року у справі № 916/439/13-г розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 12 листопада 2004 року між Затоківською селищною радою та

ТОВ «Кимстрой», зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 04.04.506.00006 від 23 листопада 2004 року. Зобов`язано ТОВ «Кимстрой» звільнити земельну ділянку площею 2,3 га, вартістю 5 737 580,00 грн, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 грудня 2014 року Затоківською селищною радою винесено рішення

№ 2730, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110300000:02:005:0033) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до листа № 55/01-27 Затоківської селищної ради, 19 грудня 2014 року на сесії Затоківської селищної ради передано громадянам у власність для індивідуального дачного будівництва земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:005:0033 сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Кимстрой» згідно із договором оренди, укладеного 12 листопада 2004 року із Затоківською селищною радою щодо земельної ділянки площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Лиманський курортний район, для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 04.04.506.00006 від 23 листопада 2004 року (а. с. 31-36).

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби

Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га по

АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер 32644209 , виданого 24 січня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів

від 23 липня 2010 року № 548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації):

07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення

07.02 Для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту

07.03 Для індивідуального дачного будівництва

07.04 Для колективного дачного будівництва

07.05 Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня

2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду

від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Проте, такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.

Отже, за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі

№ 495/1494/18.

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України врахуванню підлягають висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних відносинах, тому суд оцінює наведені приклади на предмет подібності.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у справі № 495/10983/17 за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської до Затоківської селищної ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виходив із того, що суд апеляційної інстанції ухвалив своє рішення, ґрунтуючись на припущеннях, без вирішення питання про витребування, дослідження та оцінки доказів, якими у цій справі є Генеральний план смт Затока (Лиманський курортний район) та технічна документація із землеустрою щодо об`єднання і поділу зазначених земельних ділянок. Матеріали справи не містять відомостей щодо дослідження апеляційним судом таких доказів, зокрема Генерального плану смт Затока (Лиманський курортний район) та технічної документації із землеустрою щодо об`єднання і поділу земельних ділянок, тоді як такі докази у справі є вирішальними для ухвалення законного та обґрунтованого у цій справі рішення.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у справі № 495/1494/18 за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_5 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, виходив із того, що у додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу, а також у доводах касаційної скарги містяться посилання на те, що обставини справи встановлено неповно, без вирішення питання про дослідження та оцінку доказів, зокрема, Генерального плану смт Затока, яким визначено віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва, а також численних рішень Затоківської селищної ради, прийнятих стосовно земельної ділянки, що є предметом спору у цій справі, зокрема, рішення від 03 грудня 2014 року № 2606 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 », яким затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки площею 1,2000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0268) Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва.

Водночас, Верховний суд відхиляє в цій частині доводи прокурора про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених постановах, оскільки Верховний Суд у наведених як приклад справах не ухвалював рішень щодо суті спору, допущені процесуальні порушення стали підставами для скасування судових рішень та направлення справ на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 406 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович