Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №362/3065/20
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №362/3065/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 362/3065/20

провадження № 61-14939св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 , Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадська організація садівницький масив «Глеваха-3»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гаврилюк Євген Володимирович, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Марчука О. Л., та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 , Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області (далі - Глевахівська селищна рада), Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадська організація садівницький масив (далі - ГО СМ) «Глеваха-3», про визнання недійсним рішення, визнання незаконним і скасування державного акта та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 007271 від 30 січня 1998 року є власником земельної ділянки площею 0,051 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на території Глевахівської селищної ради.

ОСОБА_1 звернулась до державного кадастрового реєстратора відділу у Васильківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру (далі - ДЗК). Рішенням від 6 лютого 2020 року № 3202287442020 їй відмовлено у внесенні відомостей до ДЗК з посиланням на те, що в межах її земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3221455300:01:007:0148 та 3221455300:01:007:0922.

Вказували, що ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КВ №033608 від 9 квітня 2004 року є власником земельної ділянки площею 0,050 га з кадастровим номером 3221455300:01:007:0148 та цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в ГО СМ «Глеваха-3» на АДРЕСА_1 ). На належну ОСОБА_2 земельну ділянку також накладається земельна ділянка 3221455300:01:007:0922, яка належить ОСОБА_3 .

Вважаючи порушеними накладенням земельних ділянок свої права, позивачі просили:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету ради народних депутатів Глевахівської селищної ради від 13 грудня 2005 року № 638-28-IV, на підставі якого у ОСОБА_3 виникло право власності на земельну ділянку

площею 0,0526 га з кадастровим номером 3221455300:01:007:0922, розташовану

на АДРЕСА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №219528 від 15 травня 2006 року, яким посвідчено право власності на вказану земельну ділянку;

- скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки в ДЗК.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про недоведення належними і допустимими доказами факту порушення прав позивачів оспорюваними рішенням органу місцевого самоврядування та державним актом. Крім того, врахувавши зміст пункту 4 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр», місцевий суд зазначив, що накладення земельних ділянок не є підставою для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та для задоволення інших вимог, тому позивачі обрали неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Гаврилюка Є. В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що позивачі не довели обставини щодо невідповідності оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування положенням закону, що вказує на відсутність підстав вважати порушеними права позивачів оспорюваними ними рішенням та державним актом.

Також апеляційний суд відхилив клопотання адвоката Гаврилюка Є. В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, зазначивши про ненадання доказів неможливості проведення експертизи в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними посилання заявника про неможливість заявити таке клопотання у місцевому суді з огляду на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників та нероз`яснення цим судом наслідків невчинення таких процесуальних дій, зазначивши, що провадження у суді першої інстанції тривало майже півроку та сторони обмінялися своїми міркуваннями щодо обставин справи (відповідач подав відзив, а позивачі відповідь на нього), тому у позивачів було достатньо часу для вчинення процесуальних дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гаврилюк Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини очевидного накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 . Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що факт накладення земельних ділянок підтверджується рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області

№ РВ-3202287442020 від 6 лютого 2020 року, яким відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до ДЗК відносно належної ОСОБА_1 земельної ділянки у зв`язку з розташуванням в її межах, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:01:007:0922, що належить ОСОБА_3 . Крім того, таке накладення підтверджується зведеною схемою від 7 листопада 2019 року, складеною за результатами проведення геодезичних робіт,

в якій зазначено, що площа накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 становить 0,0011 га. Висновок судів суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 686/12276/16-ц (провадження № 61-10569св18).

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, не врахувавши, що суд першої інстанції розглядав справу в порядку спрощеного позовного провадження, не роз`яснив учасникам справи наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій та не сприяв здійсненню їхніх прав.

У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 301/468/15-ц (провадження № 61-28056св19) зазначено про те, що, встановивши накладення земельних ділянок, апеляційний суд, у порушення вимог частини четвертої

статті 10 ЦПК України (в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), не роз`яснив особам, які беруть участь у справі, наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій, не сприяв здійсненню їхніх прав, зокрема не роз`яснив відповідачу, що належним та допустимим доказом, який спростовує позовні вимоги, є саме висновок, який потребує спеціальних знань щодо фактичного накладення (ненакладення) земельних ділянок. Вказаний висновок, на думку заявника, не врахований судом апеляційної інстанції.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій. Вказала, що висновки Верховного Суду, про неврахування яких зазначено в касаційній скарзі, викладені у правовідносинах, які відмінні від правовідносин у даній справі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:

- застосування судами попередніх інстанцій права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 686/12276/16-ц (провадження № 61-10569св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 301/468/15-ц (провадження № 61-28056св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів та необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 007271

від 30 січня 1998 року, виданого на підставі рішення Глевахівської селищної ради народних депутатів № 74 від 28 серпня 1997 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої на території Глевахівської селищної ради, площею 0,051 га для ведення садівництва.

З довідки ГО СМ «Глеваха-3» від 6 вересня 2019 року № 1/06/09/19 суди встановили, що ОСОБА_1 є членом цієї громадської організації із садовою ділянкою № 21 загальною площею 0,051 га по лінії АДРЕСА_1 згідно з генеральним планом.

Суди встановили, що інформація про кадастровий номер зазначеної земельної ділянки відсутня.

6 лютого 2020 року державний кадастровий реєстратор відділу у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області за наслідками розгляду заяви № ЗВ-3220146802020 прийняв рішення № РВ-32022874442020 про відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) про її земельну ділянку до ДЗК з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, а саме перетин меж з ділянкою 3221455300:01:007:0922 та ділянкою 3221455300:01:007:0148. Також підставою для прийняття такого рішення стало невідповідність поданих документів статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Зі змісту державного акта на право приватної власності на земельну ділянку

серії ЯГ № 219528 від 15 травня 2006 року, виданого на підставі рішення Глевахівської селищної ради від 13 грудня 2005 року № 638-28-IV, встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0526 га з кадастровим номером 3221455300:01:007:0922, розташованої

в ГО СМ «Глеваха-3» на вулиці 12 Лінія, 24.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтями 22-23 ЗК України 1990 року, чинного на час видачі ОСОБА_1 державного акта, визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у ДЗК в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття ДЗК, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що ДЗК базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до ДЗК: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до ДЗК, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у ДЗК.

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 007271 від 30 січня 1998 року належить земельна ділянка, розташована

на території Глевахівської селищної ради, площею 0,051 га для ведення садівництва.

ОСОБА_1 , маючи намір зареєструвати належну їй земельну ділянку у ДЗК, звернулася до ТОВ «Земельні рішення» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 007271 від 30 січня 1998 року.

Після виготовлення на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 звернулася до відділу у Васильківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з відповідною заявою про внесення змін до ДЗК, однак рішенням державного кадастрового реєстратора відділу Анастасьєвій Л. В. відмовлено у задоволенні цієї заяви з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, а саме перетину меж з ділянкою 3221455300:01:007:0922 та ділянкою 3221455300:01:007:0148.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували, що земельна ділянка ОСОБА_1 була сформована до 2004 року, тому дійшли передчасного висновку про відсутність підстав вважати порушеними права позивача оспорюваними рішенням органу місцевого самоврядування та державним актом, якими передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, що згідно з даними ДЗК перетинається із земельною ділянкою позивача і сформована пізніше.

У постанові від 7 червня 2022 року у справі № 599/1466/19

(провадження № 61-12850св20) Верховний Суд у схожих правовідносинах вважав порушеними права позивача.

Крім того, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що права позивача підлягають захисту шляхом усунення перетину земельних ділянок відповідно до пункту 4 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки вказаним пунктом передбачено виправлення помилок у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок. У справі, яка переглядається, земельна ділянка ОСОБА_1 не була зареєстрована у Державному реєстрі земель і відповідна інформація до ДЗК з нього не переносилася.

Дійшовши передчасного висновку про відсутність підстав вважати порушеними права позивача оспорюваними рішенням органу місцевого самоврядування та державним актом, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, поданим на підтвердження обставин накладення земельної ділянки ОСОБА_5 на земельну ділянку позивача, та не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги, у постанові Верховного Суду від 7 червня 2022 року

у справі № 599/1466/19 (провадження № 61-12850св20), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами попередніх інстанцій не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законні та справедливі судові рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо меж касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Глевахівської селищної ради і ГУ Держгеокадастру у Київській областіпро визнання недійсним рішення, визнання незаконним і скасування державного акта та скасування державної реєстрації.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку; після апеляційного перегляду даної справи ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду. ОСОБА_2 не реалізувала своє право на подання апеляційної та касаційної скарг. Така процесуальна поведінка ОСОБА_2 свідчить про її повну згоду з оскаржуваними судовими рішеннями у частині відмови у задоволенні пред`явлених нею вимог.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржувані судові рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову, порушують її права та інтереси, за умови, що остання не оскаржила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Глевахівської селищної ради і ГУ Держгеокадастру у Київській областіпро визнання недійсним рішення, визнання незаконним і скасування державного акта та скасування державної реєстраціїкасаційним судом не переглядається.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гаврилюк Євген Володимирович, задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадська організація садівницький масив «Глеваха-3», про визнання недійсним рішення, визнання незаконним і скасування державного акта та скасування державної реєстрації скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук