Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №337/5553/20
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №337/5553/20

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 337/5553/20

провадження № 61-18465св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2021 року у складі судді Сидорової М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 липня 2013 року він і ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого останній отримав у борг кошти у розмірі 387 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 20 липня 2013 року, підписаною відповідачем у присутності двох свідків.

Оскільки договором не встановлений строк повернення позики, 28 серпня 2020 року він направив ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів, однак останній взятих на себе зобов`язань за договором позики не виконав та позику не повернув.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача 387 000,00 доларів США, що станом на 15 грудня 2020 року еквівалентно розмірі 10 784 180,70 грн.

Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 20 липня 2013 року у розмірі 387 000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно з курсом Національного банку України станом на 15 грудня 2020 року становить 10 784 180,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 10 964,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав доведеним факт укладення договору позики на 387 000,00 доларів США, які відповідачем не були повернуті, що є підставою для їх стягнення. У матеріалах справи міститься оригінал договору позики від 20 липня 2013 року, підписаний обома сторонами, а також оригінал розписки ОСОБА_2 від 20 липня 2013 (т. 1, а. с. 89, 90), які надані суду представником позивача. Наявність у ОСОБА_1 оригіналу договору позики та боргової розписки, свідчить про те, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 не виконане.

Відповідно до договору позики сума позики зазначена рукописом числом і в дужках словами, закреслено друкований текст «гривень» та міститься рукописний знак «$». Також у розписці ОСОБА_2 сума позика зазначена рукописом числом і в дужках словами, після дужок також стоїть рукописний знак «$». У розписці відсутні закреслення валюти «гривня», а тільки міститься знак «$».

Оскільки за звичаями ділового обороту, що склався на Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави. Крім того, ураховуючи, що факт передачі грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною ОСОБА_2 , у якій відсутнє посилання, навіть закреслене, на валюту України, апеляційний суд вказав, що відхиляє посилання відповідача на те, що предметом позики є кошти у валюті «гривня».

Договір позики відповідачем не оспорений, недійсним не визнавався, клопотання про призначення у цій справі експертизи для з`ясування питання, чи має розписка позичальника виправлення, дописки або підробки, не заявлялось.

Відповідно до пункту 12 договору позики він укладений у двох примірниках сторонам договору, однак відповідач, посилаючись на наявність виправлень у цьому договорі, не надав суду для огляду свій екземпляр договору.

Щодо твердження відповідача про те, що позивач уже звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за цим же договором позики від 20 липня 2013 року та зазначав суму позики в національній валюті України - гривні, то суди вказали, що судовим рішенням за результатами розгляду цивільної справи № 337/1534/19 не було встановлено певних обставин (фактів), які б не потребували доказування при розгляді справи або спростовували чи підтверджували доводи сторін у справі.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що позивач, звертаючись удруге з цим позовом, змінив умови договору позики, оскільки згідно з копіями матеріалів справи № 337/1534/19 ані договір позики, ані розписка не містять відмінностей від оригіналів, які наявні в цій справі, а також містять посилання на предмет позики - у валюті, позначеній «$».

Аргументи учасників

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, з урахуванням доповнень, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_2 зазначає, що позивач уже тричі звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості за договором позики від 20 липня 2013 року. Зокрема, 22 квітня 2019 року до Хортицького районного суду міста Запоріжжя був поданий позов

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 20 липня 2013 року у розмірі 387 000,00 грн, однак цей позов за заявою позивача був залишений без розгляду (справа № 337/1534/19, суддя

Ширіна С. А.).

24 листопада 2020 року позивач удруге подав позов про стягнення заборгованості за договором позики від 20 липня 2013 року, який відповідно до розподілу автоматизованої системи документообігу був переданий судді Ширіній С. А., яка вже була обізнана про перший позов із зазначенням боргу за розпискою у гривні, у зв`язку з чим представник позивача подав заяву про відкликання позовної заяви (справа № 337/5033/20).

Позов у цій справі, що переглядається, поданий 18 грудня 2020 року, у якому позивач просить стягнути борг в іншій валюті - доларі США, та який розподілений іншому судді - Сидорову М. В.

Вважає, що такі дії сторони позивача свідчать про зловживання процесуальними правами, що полягало у вчиненні дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Суди не надали оцінки його доводам про те, що позивач уже пред`являв вимоги про стягнення заборгованості за договором позики і розпискою у валюті гривні, які були предметом дослідження у справі № 337/1534/19 - ця справа слухалася більше року, але позивач подав заяву про залишення позову без розгляду. Позивач у справі № 337/1534/19 визнавав, що надавав позику відповідачу у національній валюті - гривні України.

Наголошує на тому, що під час апеляційного перегляду справи його представник подав клопотання про залучення диску фіксації судового засідання у справі № 337/1534/19, на які зафіксовані пояснення ОСОБА_1 щодо обставин надання позики, укладення спірних документів, щодо виду грошової одиниці, яка надавалася у позику та її розмір, яке було задоволено частково. Диск долучено до справи, однак у його прослуховуванні відмовлено у судовому засіданні 09 листопада 2021 року.

Єдиною підставою задоволення позовних вимог суд першої інстанції зазначив те, що оскільки в переважній більшості у договірних відносинах використовується саме долар США, тому предметом договору у цій справі є саме долар США і саме в такій валюті надавалась позика. Натомість загальновідомим є факт, що єдиним законним платіжним засобом на території України вважається гривня. Суди не звернули увагу на те, що в пункті 1 договору позики є місце для визначення еквіваленту у доларах США отриманої у гривні позики, однак це місце є порожнім, тобто не заповненим, отже, сторони вирішили не зазначати суму позики у доларовому еквіваленті. Жодної підстави для висновків про те, що позика була отримана не в гривні, а в доларі США, немає і є саме припущенням суду. Крім того, будь-яких позначень символами валюти отриманих коштів договір не передбачає.

Суди не надали оцінки тому, що в матеріалах справи містяться дві вимоги позивача ОСОБА_1 про повернення боргу, одна з яких датована 10 січня 2019 року, у якій він вимагає повернути 387 000,00 грн, і вимога від 29 червня 2010 року, у якій він вимагає повернути 387 000,00 доларів США. Обидві вимоги пред`явлені на підставі одного і того ж договору позики та розписки.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що позивач не довів належними доказами факт передання у позику коштів в іноземній валюті - доларі США, а суди зробили висновок про задоволення позову, який ґрунтується виключно на припущеннях.

У грудні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він вказує, що у справі № 337/1534/19 суд не встановлював будь-яких обставин, у тому числі й щодо валюти договору позики. Суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову з огляду на зазначення у договорі позики і розписці валюти позики у доларах США.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року зупинено виконання рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-487цс17, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

20 липня 2013 року ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) уклали договір позики, відповідно до пункту 1 якого Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у власність 387 000,00 «гривень», які ручкою виправлені на «$», які зобов`язувався повернути. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною Позичальником в момент передачі йому суми позики. Строк повернення грошових коштів договором не визначений (т. 1, а. с. 6-7).

Згідно з розпискою від 20 липня 2013 року, яка підписана ОСОБА_2 в присутності двох свідків, останній отримав безпосередньо від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 387 000,00 «$», яку зобов`язувався повернути (т. 1,

а. с. 8).

29 червня 2020 року позикодавець ОСОБА_1 особисто підписав вимогу на ім`я ОСОБА_2 про повернення грошових коштів за договором позики від 20.07.2013 в розмірі 387 000,00 доларів США протягом тридцяти днів від дня отримання вимоги (т. 1, а. с.10, 91), яку передав своєму представнику поштовим зв`язком (т. 1, а. с. 102).

28 серпня 2020 року представником позикодавця ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 26 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 44) та договору про надання правової допомоги № 15/19 від 26 листопада 2019 року (т. 1, а. с. 99), на адресу позичальника ОСОБА_2 цінним листом з описом надіслано письмову вимогу ОСОБА_1 про повернення грошових коштів за договором позики від 20 липня 2013 року в розмірі 387 000 доларів США (т. 1, а. с. 10).

Вказану письмову вимогу ОСОБА_4 не отримав, вона повернута відправнику неврученою (т. 1, а. с. 11, 103-104).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

У цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі

№ 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У частинах першій - третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що 20 липня 2013 року він і ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого останній отримав у борг кошти у розмірі 387 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 20 липня 2013 року, підписаною відповідачем у присутності двох свідків, і договором позики від 20 липня 2013 року;

при задоволенні позову суди обґрунтовано вважали, що наявність у ОСОБА_1 оригіналу договору позики та боргової розписки, свідчить про те, що борг ОСОБА_2 не повернутий, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Щодо посилань у касаційній скарзі на те, що кошти за договором позики передавалися саме у гривні, то такі доводи були предметом дослідження і суду першої інстанції, і суду апеляційної інстанції, які обґрунтовано вказали, що згідно з умовами договору позики сума позика зазначена рукописом числом і в дужках словами, закреслено друкований текст «гривень» та міститься рукописний знак «$». У розписці ОСОБА_2 сума позики так само зазначена рукописом числом і в дужках словами, після дужок також стоїть рукописний знак «$». У розписці відсутні закреслення валюти «гривня», а тільки міститься знак «$». Апеляційний суд правильно вказав, що оскільки за звичаями ділового обороту, що склався на Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

Будь-яких клопотань про проведення судових експертиз у суді першої інстанції позивач не заявляв.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій факту неодноразового звернення позивача з вимогою про стягнення боргу за тим же договором позики, що й у справі, яка переглядається, у національній валюті, а також того, що позивач у справі № 337/1534/19 визнав, що передавав кошти відповідачу саме у гривні, оскільки у справі № 337/1534/19 суд не встановлював будь-яких обставин - ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2020 року позов у справі № 337/1534/19 залишено без розгляду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з цим касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення і постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Оскільки судові рішення залишено без змін, то виконання рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2021 року, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук