Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2018 року у справі №462/6468/15

Постанова

Іменем України

05 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 462/6468/15-ц

провадження № 61-13953св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2016 року у складі судді Донченка Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 16 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 207 922 грн 17 коп. на строк до 16 грудня 2016 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 16 листопада 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № б/н, за яким ОСОБА_4 передав у іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

02 грудня 2013 року первісний кредитор відступив ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за вказаними правочинами.ОСОБА_4 не виконав належним чином кредитного зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 24 травня 2016 року утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 290 761 грн 83 коп.

На підставі викладеного ПАТ «Дельта банк» просило в рахунок погашення ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2011 року в розмірі 290 761 грн 83 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при вирішенні такої категорії справ суди повинні установити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Разом з тим, ОСОБА_4 не надав згоди

на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 не надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем. Законом не передбачено визнання права власності на заставлене майно за рішенням суду.

У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що банк відповідно до умов іпотечного договору та Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» має право набути право власності на предмет іпотеки в разі порушення позичальником умов кредитного договору.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 грудня 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 207 922 грн 17 коп. на строк до 16 грудня 2016 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 16 листопада 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № б/н, за яким ОСОБА_4 передав у іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

02 грудня 2013 року ПАТ «Астра Банк» відступив ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за вказаними правочинами.

ОСОБА_4 не виконав належним чином кредитного зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 24 травня 2016 року утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 290 761 грн 83 коп.

Тому ПАТ «Дельта банк» просило визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка передана банку в іпотеку.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, законом чітко визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи у відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, за загальним правилом, необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б. І.Гулько

Д. Д. Луспеник