Історія справи

Постанова

Іменем України

5 березня 2018 року

м. Київ

справа № 541/1153/17

провадження № 61-654св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н.О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року у складі судді: Сидоренка Ю. В., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 листопада 2017 року у складі суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Триголови В. М.,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2017 року Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області звернулося до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення надмірно сплачених коштів державної допомоги. Позовна заява мотивована тим, що 4 листопада 2014 року відповідач звернувся із заявами про взяття на облік його, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. При цьому відповідача було попереджено про те, що грошова допомога для покриття витрат на проживання не призначається, якщо будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку кошти в сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. При оформленні заяви на отримання допомоги ОСОБА_4 своїм підписом підтвердив достовірність наданої інформації. В свою чергу, за даними проведеної верифікації Міністерством фінансів України встановлено, що відповідач мав депозитні вклади у розмірі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, в ПАТ «Ві Ей Банк» в період з 1 жовтня 2014 року по 23 лютого 2015 року та у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період з 1 жовтня 2014 року по 31 серпня 2015 року, тому права на таку допомогу не мав.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області надмірно виплачені кошти у вигляді щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 5403 грн 88 коп. В решті позову відмовлено.

При ухваленні оскаржених рішень суди зробили висновок, що відповідач мав на депозитному банківському рахунку кошти в сумі, що перевищував 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, і не повідомив про це позивача при зверненні за адресною допомогою, такі дії відповідача є недобросовісними. З урахуванням того, що відповідач у період з 4 листопада 2014 року по 3 травня 2015 року отримував допомогу без достатньої правової підстави, добровільно суму отриманої допомоги позивачу не повернув, отримані у цей період кошти, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 листопада 2017 року та змінити рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року в частині встановлення розміру стягнення. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що грошова допомога призначається з дня звернення, а шестимісячний строк не є абсолютним і виплати здійснюються щомісячно.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що 4 листопада 2014 року відповідач звернувся до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області із заявами про взяття на облік його, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення АТО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Судами встановлено, що за даними верифікації Міністерством фінансів України відповідач мав депозитні вклади у розмірі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, в ПАТ «Ві Ей Банк» в період з 1 жовтня 2014 року по 23 лютого 2015 року та у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період з 1 жовтня 2014 року по 31 серпня 2015 року.

Судами встановлено, що відповідач, всупереч вимогам Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505, діяв недобросовісно та не повідомив позивача про існування депозитного банківського рахунку в сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, а тому безпідставно отримав адресну допомогу. Хоча при оформленні заяви на отримання допомоги ОСОБА_4 своїм підписом підтвердив достовірність наданої інформації.

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд України в постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.

При вирішенні спору у справі суди встановили, що позивач (платник грошових коштів) довів факт недобросовісності відповідача (набувача грошових коштів), а тому правильно частково задовольнили позов.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, статтею 1215 ЦК, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

На підставі статті 1215 ЦК, керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О.Антоненко

В.І. Журавель