Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №402/830/17

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 402/830/17

провадження № 61-43115св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Ясінського Л. Ю., від 23 лютого

2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області, у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Чельник О. І.,

від 23 липня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний реєстратор Даниловобалківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області Кондратюк М. П., про визнання правочинів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником земельних ділянок: площею 4,0499 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0341; площею 4,0496 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0340; площею 4,0502 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0339; площею 4,0650 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0338, які розташовані на території Даниловобалківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що отримавши у спадок зазначені земельні ділянки їй стало відомо, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договори оренди цих земельних ділянок строком на двадцять років у строкове платне користування. Вважала, що договори оренди земельних ділянок є недійсними, оскільки на момент їх державної реєстрації -

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Зважаючи на те, що одна сторона на той час була померлою, слід вважати, що її волевиявлення на укладання цих договорів не було.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати оспорювані договори оренди земельних ділянок недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області

від 23 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано недійсними чотири договори оренди землі від 26 жовтня 2016 року, укладені між

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , щодо земельних ділянок: площею 4,0499 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0341; площею 4,0496 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0340; площею 4,0502 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0339; площею 4,0496 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0338, які належали ОСОБА_4 на підставі державних актів на право приватної власності на землю та який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договори підписані сторонами, але дата їх укладення не вказана. Державна реєстрація права оренди земельних ділянок за спірними договорами була проведена після смерті орендодавця, а тому у зв`язку зі смертю орендодавця орендар не набув права оренди земельних ділянок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 липня

2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що державна реєстрація права оренди земельних ділянок за спірними договорами була проведена 26 жовтня 2016 року, тобто після смерті орендодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У момент смерті орендодавця була припинена його цивільна правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов`язки. На думку суду апеляційної інстанції, оспорювані договори є нікчемними і не підлягають державній реєстрації, оскільки відсутній суб`єктний склад двосторонньої угоди. Проте у зв`язку з тим, що державна реєстрація спірних договорів помилково відбулася, спосіб захисту позивачем свого порушеного права шляхом подання позову про визнання правочинів недійсними визнано судом апеляційної інстанції правомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що на момент підписання договору ОСОБА_4 мав можливість вільно проявляти своє волевиявлення та відповідно до статті 25 ЦК України мав повну правоздатність для вчинення правочинів. Позивачем не доведено, що оспорювані договори оренди не були підписані ОСОБА_4 , клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявлялось. Суди не надали належної правової оцінки тому, що 21 вересня 2016 року

ОСОБА_5 , яка діяла за довіреністю ОСОБА_6 , звернулась із заявою про реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки. Затримка реєстрації спірних договорів з технічних причин, незалежних від волі сторін, не є підставою для визнання договорів недійсними.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

18 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом

від 04 квітня 2017 року є власником земельних ділянок: площею 4,0499 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0341 (т.1, а.с. 9); площею 4,0496 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0340, (т.1, а.с. 86); площею 4,0502 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0339 (т.1, а.с. 130); площею 4,0650 га, кадастровий номер 3525581900:02:000:0338 (т.1, а.с. 174). Зазначені земельні ділянки розташовані на території Даниловобалківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були укладені договори оренди вказаних земельних ділянок, які підписані сторонами, але відсутні дати укладання таких договорів. Строк дії договорів визначено у двадцять років з моменту державної реєстрації. Право оренди на підставі укладених договорів оренди зареєстроване державним реєстратором Данилово-Балківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області 26 жовтня 2016 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с. 4 ).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (зокрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Для визнання правочину недійсним необхідно встановити його невідповідність вимогам законодавства саме в момент укладення, що слідує зі змісту частини першої статті 215 ЦК України.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права(частина перша статті 19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 8 оспорюваних договорів оренди договір укладено на 20 років. Початок дії договору - з моменту державної реєстрації.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 37 договору оренди).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що істотними умовами договору землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Державна реєстрація права оренди - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставами для державної реєстрації права оренди земельної ділянки є договір оренди землі, укладений у порядку, встановленому Законом України «Про оренду землі».

Прохання учасника правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315сво18) дійшов висновку про відсутність підстав для відступу

від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій на зазначені положення закону достатньої уваги не звернули, не врахували, що згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним після досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, що відбулося за життя орендодавця, який особисто висловив свою волю на укладення спірних договорів, що не оспорювалось, а реєстрація права оренди після його смерті, враховуючи те, що звернення із заявою про реєстрацію права мало місце за життя спадкодавця, не впливає на дійсність укладених спадкодавцем договорів. В матеріалах справи міститься довіреність, видана ОСОБА_4 20 вересня 2016 року на ім`я ОСОБА_7 , відповідно до якої довіритель уповноважив останню отримати витяги з Державного земельного кадастру та нормативну оцінку спірних земельних ділянок та заключити договори оренди на вищевказані земельні ділянки з ОСОБА_2 терміном на 20 років (т. 1, а.с. 48). 21 вересня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до Державного кадастрового реєстратора із заявою щодо реєстрації права оренди зазначених земельних ділянок, що підтверджується довідкою Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06 жовтня 2017 року № 832/01-14 (т. 1, а.с. 54) та спростовує доводи позивача про відсутність волевиявлення спадкодавця на укладення спірних договорів оренди.

Позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що оспорювані договори підписані не ОСОБА_4 , а іншою особою, а також не довела наявності інших обставин, які могли б свідчити про наявність підстав для визнання договорів оренди землі недійсними.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області

від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 липня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі недійсними відмовити.

Компенсувати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович