Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №638/9040/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 638/9040/23

провадження № 61-3500св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради, звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), яка з 23 вересня 1978 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спільних дітей не мали. ОСОБА_3 від попереднього шлюбу має сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є батьком заявника.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (місто Харків) вчинено актовий запис від 25 серпня 2022 року № 8092.

Заявник зазначав, що все своє життя проживав разом ОСОБА_5 до його смерті та вважав його своєю родиною. ОСОБА_5 не мав своїх дітей, водночас як до батька заявника, так і до ОСОБА_1 він ставився як до рідних, вважав заявника онуком та своїм спадкоємцем.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були пов`язані спільним побутом, мали спільні права та обов`язки заявник надав до суду квитанції щодо періодичного перерахунку коштів на картку спадкодавця як фінансову підтримку, організацію догляду за ним, сплату комунальних платежів, спільні фото зі спадкодавцем різного періоду життя, подарунки на його день народження тощо.

Заявник зазначав, що довідка про реєстрацію його місця проживання у квартирі разом зі спадкодавцем є у спадковій справі ОСОБА_5 . Крім того, обставини їх тривалого проживання та ведення спільного побуту також можуть підтвердити свідки.

Також зазначав, що іншими співвласниками квартири АДРЕСА_1 були батько заявника ОСОБА_7 та баба заявника ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 1999 року.

Після смерті ОСОБА_3 15 квітня 2021 року її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_7 відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , який прийняв спадщину на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Нікіфоровою М. А., від 22 листопада 2021 року.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у виді 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , належну спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 1999 року.

ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса для вступу у спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , пояснивши, що протягом останніх 34 років постійно, однією родиною проживав з померлим ОСОБА_5 .

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Нікіфорова М. А. (далі - приватний нотаріус Харківського МНО) відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з ненаданням заявником документів, які підтвердили б факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом останніх п`яти років, та роз`яснила зміст статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої у четверту чергу спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення факту його спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини має юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту залежить вирішення його спадкових прав як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 08 березня 1988 року до дня смерті ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Дзержинський районний суд м. Харкова (назву суду змінено на Шевченківський районний суд міста Харкова відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») ухвалою від 20 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право.

Не погодившись з ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Харківській апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що даних про наявність інших спадкоємців, що прийняли спадщину після померлого ОСОБА_5 , крім ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, строк для звернення Харківською міською радою із заявою про визнання спірної спадщини відумерлою станом на час звернення заявника до суду не настав.

За таких обставин апеляційний суд вважав передчасним висновок суду першої інстанції про наявність спору про право.

Не погодившись з постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, Харківська міська рада оскаржила її в касаційному порядку.

Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2024 року (у складі колегії суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради, про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, на підставі пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України (провадження № 61-9703ск24).

Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 27 червня 2024 року витребував у приватного нотаріуса Харківського МНО Нікіфорової М. А. копію спадкової справи №1/2023, заведену після смерті ОСОБА_5 .

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 01 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.

Встановив факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 04 вересня 2013 року до моменту смерті ОСОБА_5 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у виді 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , право на прийняття якої за законом має ОСОБА_1 .

Місцевий суд керувався тим, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , батько заявника ОСОБА_7 подав нотаріусу заяву про те, що на спадщину не претендує та не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який прийняв спадщину. Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса в установлений законом шестимісячний строк не звертались.

Враховуючи те, що нотаріус відмовив ОСОБА_1 як спадкоємцю четвертої черги за законом у вчиненні нотаріальної дії на підставі того, що заявник не надав документів, які підтвердили б факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, заявнику, після встановлення судом факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, достатньо подати нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, адже він її прийняв відповідно до норм статей 1268 1270 ЦК України.

Місцевий суд виснував, що заявник довів належними та допустимими доказами, які не викликають сумніву і є достатніми, факт його проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 , починаючи з 04 вересня 2013 року до моменту смерті ОСОБА_5 .

Доказів проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_5 з моменту народження заявника ІНФОРМАЦІЯ_5 до 04 вересня 2013 року останній не надав, отже, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає частковому задоволенню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку.

Харківський апеляційний суд постановою від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишив без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наявні у справі докази та фактичні обставини вказують на те, що між заявником ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_5 протягом тривалого часу склались сімейні стосунки як між дідом та онуком, які існували до часу смерті спадкодавця.

Апеляційний суд також керувався тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 2013 року та на час відкриття спадщини були зареєстровані в одній квартирі, мали родинні відносини та були співвласниками спільної квартири по 1/3 частці кожен, отже, наявні підстави для встановлення факту проживання заявника однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі Харківськаміська рада просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 454/1106/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Харківська міська рада має інтерес щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , зокрема, через відсутність спадкоємців, які прийняли спадщину, до територіальної громади переходить у власність спадщина у зв`язку з визнанням такої спадщини відумерлою.

Зазначає, що станом на час прийняття судами рішень у цій справі сплив один рік з часу відкриття спадщини, що дає право органу місцевого самоврядування подати заяву про визнання спадщини відумерлою.

На думку заявника, наведене свідчить про те, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, виник спір про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження, тому суд на підставі статей 294 315 ЦПК України мав залишити таку заяву без розгляду і роз`яснити заінтересованим особам про право на подання позову на загальних підставах.

Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 638/9040/23.

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що станом на 18 серпня 2022 року у квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , останній зареєстрований з 04 вересня 2013 року.

Квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 лютого 1999 року Комісією з приватизації відомчого житлового фонду ДП «ХЗЕА», № НОМЕР_2 .

Заявник ОСОБА_1 є рідним онуком ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ).

З 23 вересня 1978 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 померла, спадкоємцем після її смерті є ОСОБА_1 . Чоловік спадкодавця ОСОБА_5 та син спадкодавця ОСОБА_7 відмовились від спадщини на користь ОСОБА_1 . Спадщину після її смерті у виді 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 прийняв та отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків).

На момент смерті ОСОБА_5 був власником 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_5 13 лютого 2023 року заявник ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини. Даних про наявність інших спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , матеріали справи не містять.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Нікіфорова М. А. постановою від 26 квітня 2023 року відмовила у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_9 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку у праві спільної часткової власності на трикімнатну кватиру АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживав та був зареєстрований за цією адресою, оскільки ОСОБА_1 не подав документів, що підтверджують факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства праве, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у частині другій статті 318 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23).

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У статті 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що заявник ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_3 , з якою ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з 23 вересня 1978 року.

Зазначені особи разом проживали та були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 , що належала їм на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Комісією з приватизації відомчого житлового фону ДП «Харківський завод Електроапаратури», від 15 лютого 1999 року № В-4491.

Після смерті ОСОБА_3 онук ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_5 продовжували проживали разом у зазначеній квартирі. При цьому ОСОБА_5 відмовився від спадщини після смерті дружини на користь її онука - заявника ОСОБА_1 .

Доказів того, що ОСОБА_5 після смерті дружини припинив усталені родинні відносини із заявником та його батьком ОСОБА_7 , виїхав до іншого житла тощо, матеріали справи не містять.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю заявник надав до суду спільні зі спадкодавцем фотографії, квитанції про сплату комунальних послуг, також надав докази укладення угод з компанією, що надає послуги доглядання, у зв`язку з проблемами зі здоров`ям у спадкодавця ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення факту його спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини має юридичне значення, оскільки від встановлення цього факту залежить вирішення його спадкових прав як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_5 .

Колегія суддів виснує, що питання спадкування у сім`ї ОСОБА_10 та ОСОБА_4 вирішено після смерті ОСОБА_3 (баби заявника) шляхом відмови від своїх часток у спадковому майні ОСОБА_5 та батьком заявника ОСОБА_7 на користь заявника.

Крім того, батько заявника ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_5 заявив, що не претендує на прийняття спадщини та не заперечує проти видачі свідоцтва спадкоємцю, який прийняв спадщину.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що нотаріус відмовив ОСОБА_1 як спадкоємцю четвертої черги за законом у вчиненні нотаріальної дії на підставі того, що заявник не надав документів, які підтвердили б факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини, тому заявнику, після встановлення судом факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, достатньо подати нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, адже він її прийняв відповідно до норм статей 1268 1270 ЦК України.

Отже, суди виснували, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 не менше п`яти років до часу відкриття спадщини має для заявника юридичне значення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 більше п`яти років до дня його смерті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи заявника та подані ним докази, дійшов загалом мотивованого висновку про доведеність належними, достатніми та допустимими доказами факту його спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, ведення з ним спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов`язків більше п`яти років до моменту смерті спадкодавця (у період із 04 вересня 2013 року до 18 серпня 2022 року) у квартирі АДРЕСА_1 .

Щодо доводів касаційної скарги Харківської міської ради про те, що суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не залишили заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі статей 294 315 ЦПК України, колегія суддів зазначає таке.

У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).

Визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями (постанова Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який оспорював би право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Важливо, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються визнанням обставин. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

У справі, що переглядається, Харківська міська рада, яка є заінтересованою особою, посилається на те, що з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, а тому вправі звернутися із заявою у порядку статті 1277 ЦК України.

Суди встановили, що заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 , який у визначений законом строк подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, та що метою звернення ОСОБА_1 до суду є встановлення факту, що має юридичне значення для захисту його прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не вирішення спору про право на спадщину.

Доказів звернення Харківської міської ради до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою матеріали справи не містять.

Отже, на стадії оформлення спадщини спір про нерухоме майно, яке заявник вважає спадковим, не вирішується, тому немає підстав вважати, що ця заява містить спір про право власності на квартиру із Харківською міською радою. Наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, унеможливлює визнання спадщини відумерлою (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 691/517/23).

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 454/1106/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 454/1106/17 Верховний Суд погодився з апеляційним судом про наявність підстав для залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки необхідно заявниці для прийняття спадщини, а суд першої інстанції не з`ясував, чи заведено спадкову справу після смерті спадкодавця та не встановив коло спадкоємців померлого.

У справі № 200/14136/17 Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалив нове рішення, яким заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю залишив без розгляду. Верховний Суд керувався тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо наявності спору про право, не звернув уваги на те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, в іншій справі звернулася до суду з позовом до заявника про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності, посилаючись на те, що є рідною сестрою спадкодавця. Отже, встановлення вказаного факту впливатиме також на права й обов`язки інших спадкоємців.

На відміну від зазначених справ, у справі, що переглядається, Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 27 червня 2024 року витребував у приватного нотаріуса Харківського МНО Нікіфорової М. А. копію спадкової справи № 1/2023, заведену після смерті ОСОБА_5 , та встановив коло спадкоємців померлого. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , батько заявника ОСОБА_7 подав нотаріусу заяву про те, що на спадщину не претендує. Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса в установлений законом шестимісячний строк не звертались.

У справі № 643/14985/18 Верховний Суд погодився з апеляційним судом про наявність підстав для залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки існує спір про право на спадкове майно. Апеляційний суд керувався тим, що під час розгляду справи представник міської ради підтвердив, що оспорює право заявника на спадкове майно, оскільки заявник не є спадкоємцем за законом.

Обставини неведеної заявником справи є відмінними від справи, що переглядається, оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги за законом, який звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, наявність спадкоємців попередніх черг, які звернулися із заявами про прийняття спадщини, не встановлено.

Висновки судів у цій справі з урахуванням встановлених фактичних обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

На думку судової колегії, оскаржувані судові рішення є достатньо мотивованими.

Щодо розподілу судових витрат

У статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік