Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.07.2018 року у справі №2-900/11
Ухвала КЦС ВП від 10.07.2018 року у справі №2-900/11

Постанова

Іменем України

04 травня 2020 року

місто Київ

справа № 2-900/11

провадження № 61-44108св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Кам`янка-Бузький районний центр зайнятості, правонаступником якого є Львівський обласний центр зайнятості,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського обласного центру зайнятості на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2018 року у складі судді Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

У вересні 2010 року Кам`янка-Бузький районний центр зайнятості, правонаступником якого є Львівський обласний центр зайнятості

(далі - ЛОЦЗ), звернувся до суду із позовом про стягнення незаконно отриманої допомоги з безробіття.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Львівський обласний центр зайнятості 26 лютого 2018 року звернувся до Апеляційного суду Львівської області із апеляційною скаргою.

Під час вирішення питання про відкриття провадження встановлено, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а також заявником не сплачено судовий збір.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху, запропонованозаявнику строк протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали подати суду заяву із зазначенням підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо такі існують, а також подати оригінал квитанції про сплату судового збору або докази про звільнення від його сплати, роз`яснено, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЛОЦЗ на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 липня 2013 року.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що представник Кам`янка-Бузького районного центру зайнятості була присутня в судовому засіданні 25 липня 2013 року під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення, відтак знала про постановлене оскаржуване рішення.

Також, як встановлено із матеріалів справи та не заперечується заявником, центр зайнятості у червні 2014 року вже подавав апеляційну скаргу на оскаржуване рішення за правилами адміністративного судочинства та апеляційну скаргу скеровано на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду. Зазначена обставина підтверджує той факт, що заявник мав можливість оскаржити рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25 липня 2013 року в межах строку апеляційного оскарження, встановленого приписами статті 294 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), подавши апеляційну скаргу до Апеляційного суду Львівської області.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у вересні 2018 року, ЛОЦЗ просить скасувати ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Заявник вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки повний текст рішення доведений до відома позивача лише 27 грудня 2017 року, а до цього часу у нього не було об`єктивної можливості оскаржити рішення суду першої інстанції. Подання касаційної скарги до адміністративного суду у 2014 році зумовлене неоднозначною практикою судів щодо розгляду цього спору у порядку певного виду судочинства. При цьому, у відкритті апеляційного провадження за першою апеляційною скаргою заявнику було відмовлено лише у січні 2018 року, що і зумовило подання апеляційної скарги вдруге за таким значним спливом строку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у вересні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до статті 72 ЦПК України 2004 року право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

За правилами частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до підпункту 13 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення»ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 354 ЦПК України визначено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

В оцінці наведених обставин Верховний Суд врахував, що заявнику було відомо про рішення суду першої інстанції, оскільки, як встановлено апеляційним судом, під час проголошення рішення його представник був присутнім у судовому засіданні.

Окрім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції, заявник вже звертався у червні 2014 року з апеляційною скаргою на зазначене рішення до апеляційного адміністративного суду, що підтверджує ту обставину, що у заявника не існувало об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні із апеляційною скаргою до належного апеляційного суду.

При цьому, доводи касаційної скарги про те, що Львівським апеляційним адміністративним судом йому відмовлено у відкритті апеляційного провадження лише у січні 2018 року, що свідчить про поважність причин пропуску строку, Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки помилка у виборі належного суду, як і будь-яка помилка у праві заявника, не є поважною причиною пропуску строків апеляційного оскарження.

Зазначений спір розглянуто за позовом центру зайнятості, поданим у порядку цивільного судочинства, за правилами відповідного судочинства, відповідно й Львівський апеляційний адміністративний суд не є належним судом апеляційної інстанції з перегляду в апеляційному порядку зазначеного судового рішення.

Суд виходить з того, що поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Верховним Судом також враховано, що відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

В оцінці доводів касаційної скарги щодо застосування правил частини другої статті 358 ЦПК України Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), відповідно до якого згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

У зв`язку з наведеним Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відійти від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами, тому судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права.

ЛОЦЗ не навів обґрунтованих доводів, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо наявності обставин непереборної сили, що перешкоджали йому звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою у встановлені строки.

При цьому, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що заявник у червні 2014 року вже звертався до суду запеляційною скаргою і ним не доведено, що з цього моменту з`явилися обставини, які зумовлювали об`єктивну неможливість оскаржити рішення суду більш ніж протягом трьох років.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній зі сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Зважаючи на наведене Верховний Суд встановив, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

О. В. Ступак