Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2020 року у справі №296/1376/19

Постанова

Іменем України

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 296/1376/19

провадження № 61-3324 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який за життя 07 вересня 2006 року склав заповіт на його користь на усе своє майно. Спадкове майно складається із 5/9 частин квартири АДРЕСА_1.

Вказував, що він в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на те, що відповідачі не визнають та оспорюють його право на спадкове майно, відмовляються надати правовстановлюючі документи на це майно для оформлення спадщини, з метою реалізації своїх спадкових прав, що виникли після смерті ОСОБА_4, позивач просив суд визнати за ним право власності на 5/9 частин квартири АДРЕСА_1.

22 жовтня 2019 року відповідач подав клопотання про закриття провадження у вказаній справі у зв'язку з наявністю судових рішень у справі № 296/1270/12-ц, що набрали законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира у складі судді Драча Ю. І. від 22 жовтня 2019 року закрито провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що підставою цього позову є обставини, які вже були досліджені та враховані при винесенні судових рішень у справі № 296/1270/12-ц.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 22 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у жовтні 2011 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, просив визнати за ним право власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_1. У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту від 07 вересня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Кузьміною Л. Л., та застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту шляхом визнання за ним права на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на все належне останньому майно. Вказані цивільні справи з зазначеними позовними вимогами ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року об'єднані в одне провадження (справа № 296/1270/12-ц).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_1 про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_2 задоволено; у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним відмовлено за безпідставністю.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року у справі № 296/1270/12-ц скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що суд першої інстанції розглянув вказаний позов без залучення до участі у справі ОСОБА_3, чим порушив її спадкові права на частину спірної квартири.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у справі, що переглядається, зазначивши разом з відповідачем ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у розгляді цивільної справи № 296/1270/12-ц.

Таким чином, склад учасників справи № 296/1376/19, що переглядається, та у справі № 296/1270/12-ц не є тотожним.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що у справі № 296/1270/12-ц предметом спору є 4/9 частин квартири АДРЕСА_1, натомість предметом спору у цивільній справі № 296/1376/19 є 5/9 частин вказаної квартири. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав для закриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неповне дослідження та не надання правової оцінки наявним у справі доказам, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 296/1376/19 із Корольовського районного суду м. Житомира.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неповним встановленням апеляційним судом фактичних обставин справи, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з 2008 року, звертався до суду з позовами про визнання за ним права власності на частину квартири АДРЕСА_2, зокрема, у справі № 2-3295/2008, у справі № 2-91/10, у справі № 296/1270/12-ц, у задоволенні яких йому було відмовлено. Тому є правильними висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 296/1376/19, що переглядається, з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки існують такі, що набрали законної сили, рішення суду, постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неодноразове звернення ОСОБА_1 з позовами до тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами відповідно до статті 44 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У відзиві ОСОБА_1 заперечив проти доводів касаційної скарги, посилаючись на те, що апеляційний суд не допустив порушення норм процесуального права, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, просив залишити постанову апеляційного суду без змін. Зауважив, що під час розгляду справи № 296/1270/12-ц не була залучена ОСОБА_3, яка є відповідачем у справі, що переглядається № 296/1376/19, тому є правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що ці справі не є тотожними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 5/9 частин квартири АДРЕСА_1.

22 жовтня 2019 року відповідач подав клопотання про закриття провадження у вказаній справі у зв'язку з наявністю судових рішень у справі № 296/1270/12-ц, що набрали законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 22 жовтня 2019 року закрито провадження у цій цивільній справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у жовтні 2011 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2, просив визнати за ним право власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_1. У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту від 07 вересня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Кузьміною Л. Л., та застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту шляхом визнання за ним права на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на все належне останньому майно. Вказані цивільні справи з зазначеними позовними вимогами ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року об'єднані в одне провадження (справа № 296/1270/12-ц).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_1 про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_2 задоволено; у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним відмовлено за безпідставністю.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 02 червня 2014 року у справі № 296/1270/12-ц скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що суд першої інстанції розглянув вказаний позов без залучення до участі у справі ОСОБА_3, чим порушивши її спадкові права на частину спірної квартири.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у справі, що переглядається, зазначивши разом з відповідачем ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у розгляді цивільної справи № 296/1270/12-ц.

Таким чином, склад учасників справи № 296/1376/19, що переглядається, та у справі № 296/1270/12-ц не є тотожним.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що у справі № 296/1270/12-ц предметом спору є 4/9 частин квартири АДРЕСА_1, натомість предметом спору у цивільній справі № 296/1376/19 є 5/9 частин вказаної квартири.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені статтею 255 ЦПК України, і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, у тому числі і у зв'язку з волевиявленням сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановленні з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.

Апеляційний суд проаналізував матеріали цивільної справи № 296/1376/19, склад учасників справи і зміст позовної заяви у справі, яка переглядається, та справи № 296/1270/12-ц та встановив, що склад учасників справи та предмет позову у цих справах не є тотожними.

Так, апеляційним судом встановлено, що у жовтні 2011 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати за ним право власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_1. У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту від 07 вересня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Кузьміною Л. Л., та застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту шляхом визнання за ним права на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на все належне останньому майно. Вказані цивільні справи з зазначеними позовними вимогами ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року об'єднані в одне провадження (справа № 296/1270/12-ц).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_1 про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_2 задоволено; у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним відмовлено за безпідставністю.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 02 червня 2014 року у справі № 296/1270/12-ц скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що суд першої інстанції розглянув вказаний позов без залучення до участі у справі ОСОБА_3, чим порушивши її спадкові права на частину спірної квартири.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у справі, що переглядається, зазначивши разом з відповідачем ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у розгляді цивільної справи № 296/1270/12-ц.

У розумінні пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Встановивши, що ОСОБА_3 не була учасником справи № 296/1270/12-ц, судовими рішеннями у справі № 296/1270/12-ц вирішувався спір щодо визнання права власності на 4/9 частин квартири АДРЕСА_1, а предметом спору у цивільній справі № 296/1376/19, що переглядається, є 5/9 частин вказаної квартири, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що склад учасників у зазначених вище справах та предмет спору не є тотожними, що виключає можливість для закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на неповне встановлення фактичних обставин справи зводиться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

Є. В. Синельников