Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2019 року у справі №2-155/11
Ухвала КЦС ВП від 13.11.2018 року у справі №2-155/11

Постанова

іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-155/11

провадження № 61-5885св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року у складі судді Лепехи В. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року у складі колегії суддів: Сидоренко І. П., Погорєлової С. О., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2009 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ЗАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 13 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитну угоду № 470А (далі - Кредитний договір) та договір про видачу траншу № 470А, за умовами яких банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 83 тис. доларів США на строк до 15 вересня 2011 року. З метою належного і своєчасного виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань 19 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нежитлову будівлю, яка включає в себе: магазин-бар «А» площею 216,5 кв.м; убиральню «Б»; споруди 1-4, «І», «К», які розташовані на земельній ділянці площею 333 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, Одеська область, та належить іпотекодавцю на підставі рішення виконкому Савранської селищної ради Одеської області від 27 серпня 2007 року № 08, а також нежитлову будівлю, що включає в себе: «А» - 831,8 кв.м; прохідна «Б» площею 39,5 кв.м; споруди 1-6 «І», матеріали стін будівель та споруд черепашник, об'єкт розташований на земельній ділянці площею 7 300 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Савранської селищної ради Одеської області від 28 квітня 2005 року № 5/13. ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 12 лютого 2009 року у нього виникла заборгованість у розмірі 99 935,21 доларів США. Посилаючись на викладене, банк просив у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного нерухомого майна за початковою ціною, яка дорівнює його заставній вартості, що визначена договором іпотеки, з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду кредитну заборгованість за основним договором вже стягнуто з ОСОБА_2, а тому банк використав своє право на звернення до суду і спір між тими самими особами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже вирішено судовими рішеннями Господарського суду Одеської області від 04 серпня 2008 року та Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2008 року. В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що на час винесення зазначених судових рішень судами з відповідача було стягнуто заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 лютого 2013 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Звернено стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитною угодою № 470А та договором про видачу траншу № 470А від 13 вересня 2007 року на загальну суму станом на 12 лютого 2009 року - 769 501 грн 11 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом - 617 200 грн 12 коп., за процентами - 126 221 грн 86 коп., за пенею - 24 161 грн 83 коп., за комісією - 1 917 грн 30 коп., на предмети іпотеки: згідно з договором іпотеки від 19 вересня 2009 року, посвідченим державним нотаріусом Савранської районної державної нотаріальної контори Одеської області за реєстровим № 1489: на нежитлову будівлю, яка складається із: магазина-бара «А», убиральні «Б», споруди 1-4, «І», «К», загальною площею 216,5 кв.м, які розташовані на земельній ділянці площею 333 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Одеська область, та належить ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Савранської селищної ради Одеської області від 27 серпня 2007 року № 08; на нежитлову будівлю, яка складається із: «А» - 831,8 кв.м; прохідної «Б» - 39,5 кв.м, споруди 1-6 «І», розташовані на земельній ділянці площею 7 300 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Савранської селищної ради Одеської області від 28 квітня 2005 року № 5/13, шляхом продажу в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1 730 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року касаційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 лютого 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд на порушення вимог статей 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення (далі - ЦПК України 2004 року), не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та договору іпотеки; належним чином не визначив обсяг відповідальності відповідача перед кредитором, не з'ясував та не перевірив суму заборгованості ОСОБА_2, у межах якої на момент звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати ОСОБА_1 перед позивачем. Крім того, апеляційний суд, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, обрав інший спосіб реалізації майна, ніж зазначений у позовній заяві банку, чим вийшов за межі позовних вимог. Апеляційним судом залишено поза увагою те, що за договором іпотеки від 19 вересня 2007 року забезпечується виконання зобов'язань позичальника, які випливають з кредитного договору від 13 вересня 2007 року за № 470, проте ПАТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи правові підстави для звернення на належні відповідачу предмети іпотеки, вказував на наявність заборгованості ОСОБА_2 і відповідальність ОСОБА_1 за кредитним договором за № 470А. Вказану розбіжність судом не усунуто, тому висновок про правомірність набуття банком права звернення стягнення на предмети іпотеки у разі невиконання умов спірного кредитного договору є передчасним.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, а рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд на порушення частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року не врахував мотивів скасування попереднього рішення суду та не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та договору іпотеки; належним чином не визначив обсяг відповідальності відповідача перед кредитором, не з'ясував та не перевірив суму заборгованості ОСОБА_2, у межах якої на момент звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати ОСОБА_1 перед позивачем, з урахуванням рішень Господарського суду Одеської області від 04 серпня 2008 року та Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2008 року, і не перевірив їх виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, а рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що він позбавлений можливості за власною ініціативою витребувати докази у справі та виконати вимоги останньої ухвали суду касаційної інстанції, позивач втратив інтерес до результатів розгляду справи. Тому на підставі наявних у справі доказів суд дійшов висновку про повне і всебічне дослідження та оцінку судом першої інстанції обставин справ, наданих сторонами доказів, правильне визначення юридичної природи спірних правовідносин і закону, який їх регулює.

У жовтні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі наявні докази та відповідно не дали їм оцінки, не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Саме по собі ухвалення судових рішень не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору і не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання ними грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору. Апеляційний суд не дослідив наявні у матеріалах справи розрахунок заборгованості, довідку та виписку з особового рахунку ОСОБА_2, з яких вбачається що за період з 04 серпня 2008 року по 10 лютого 2015 року грошові кошти на погашення кредитної заборгованості не надходили, не врахував той факт, що ні відповідачем, ні третьою особою не надано доказів щодо виконання ними взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором. При новому апеляційному розгляді суд на порушення вимог частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року не виконав вказівки суду касаційної інстанції.

ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу та просила її відхилити, посилаючись на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» при новому розгляді справи не надав суду апеляційної інстанції тих відомостей і доказів, за допомогою яких суд мав би встановити обставини справи. Неодноразово представники позивача належним чином повідомлялися про розгляд справи, проте в судові засідання не з'являлися і не повідомляли суд про причини неявки. Позивач не надав доказів невиконання ОСОБА_2 рішень Господарського суду Одеської області від 04 серпня 2008 року та Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2008 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 22 червня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року справу № 2-155/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 13 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір та договір про видачу траншу № 470А, за умовами яких банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 83 тис. доларів США на строк до 15 вересня 2011 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України всилу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою своєчасного та належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Кредитним договором 19 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нежитлову будівлю, яка включає в себе: магазин-бар «А»; убиральню «Б»; споруди 1-4 «І», «К» загальною площею 216,5 кв.м, які розташовані на земельній ділянці площею 333 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, Одеська область, що належить іпотекодавцю на підставі рішення виконкому Савранської селищної ради Одеської області від 27 серпня 2007 року № 08, а також - нежитлову будівлю, що включає в себе: «А» - 831,8 кв.м; прохідна «Б» площею 39,5 кв.м; споруди 1-6 «І», розташовані на земельній ділянці площею 7 300 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Савранської селищної ради Одеської області від 28 квітня 2005 року № 5/13.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Частинами першою, третьою статті 33 Закон № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12цього Закону.Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону № 898-IV, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 12 лютого 2009 року в нього виникла заборгованість у розмірі 99 935,21 доларів США.

У зв'язку з невиконанням умов Кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2007 року звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на майно суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, а у 2008 році - з позовом до Суворовського районного суду міста Одеси про стягнення заборгованості за Кредитним договором з боржника ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_4, ОСОБА_3 і Приватного підприємства «Меблі Б.А.В.» (далі - ПП «Меблі Б.А.В.»).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 серпня 2008 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Звернено стягнення на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» на майно суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, а саме: мопеди (товар в обігу): Viper - 14 шт., Novigator - 5 шт., Strit - 10 шт., Storm - 3 шт. на суму 11 637 доларів США, що еквівалентно 58 766 грн 85 коп., за договором застави товару від 13 вересня 2007 року № 470А/Z1.

Заочним рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2008 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за Кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ПП «Меблі Б.А.В.» на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 438 811 грн 37 коп.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в позові у зв'язку з наявністю вказаних судових рішень, у яких ОСОБА_2 був стороною у справах, є безпідставним, оскільки їх ухвалення саме по собі не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін Кредитного договору та договору іпотеки і не звільняє позичальника та іпотекодавця від відповідальності за невиконання ними взятих на себе зобов'язань. При цьому апеляційним судом повторно не враховані мотиви, з яких судом касаційної інстанції були скасовані попередні судові рішення цього суду, не встановлено дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з Кредитного договору та договору іпотеки, належним чином не визначено обсягу відповідальності відповідача перед кредитором.

Частиною четвертою статті 338 ЦПК України 2004 року передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Посилання апеляційного суду на неможливість виконання ним вимог останньої ухвали суду касаційної інстанції є безпідставним.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У матеріалах справи відсутні відомості про виконання апеляційним судом вказаних вимог процесуального закону. Сама по собі неявка сторін у судове засідання не є перешкодою для цього, оскільки суд може виконати покладений на нього обов'язок, передбачений наведеною правовою нормою, шляхом надіслання сторонам письмових роз'яснень і попереджень.

Всупереч вимогам статей 212-215 ЦПК України судом не досліджено та не дано правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема розрахунку заборгованості, довідці та виписці з особового рахунку ОСОБА_2 щодо надходження грошових коштів на погашення його заборгованості після ухвалення вищезгаданих рішень Господарського суду Одеської області від 04 серпня 2008 року та Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2008 року.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року у складі судді Лепехи В. А. провадження у цій справі було закрито (а. с. 134 т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2011 року за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» вказану ухвалу місцевого суду скасовано з направленням справи для продовження розгляду (а. с. 177-179 т. 1).

Відповідно до частини першої статті 20 ЦПК України 2004 року суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у новому розгляді цієї самої справи судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.

Всупереч наведеній правовій нормі новий розгляд справи після скасування ухвали про закриття провадження у ній відбувся судом у складі того ж судді Лепехи В. А., який ухвалив оскаржуване рішення (а. с. 200 т. 1), тобто справа розглянута неповноважним складом суду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 411 ЦПК України вказане порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, оскаржувані у справі судові рішення необхідно скасувати і направити справу на новий розгляд до Савранського районного суду Одеської області.

Під час нового розгляду суду слід усунути зазначені вище порушення, повно та всебічно дослідити всі обставини справи, надані сторонами докази, дати їм належну правову оцінку і вирішити спір з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року скасувати.

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний