Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №442/7404/17

Постанова

Іменем України

04 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 442/7404/17

провадження № 61-20953св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , Дрогобицька міська рада Львівської області, комунальне підприємство Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

треті особи - Управління культури Львівської обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 липня 2018 року у складі судді Куруса Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дрогобицької міської ради Львівської області, комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи - Управління культури Львівської обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та знесення самочинного будівництва.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

20 жовтня 2017 позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, в якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що в АДРЕСА_1 загальною площею 1 625 кв. м для обслуговування нежитлової будівлі, який посвідчено 03 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за № 1708. Просили також застосувати наслідки недійсності цього правочину шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 31110783.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилалися на те, що Дрогобицька міська рада Львівської області не мала права укладати з відповідачем ОСОБА_4 оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки дана земельна ділянка перебувала у комунальній власності Дрогобицької міської лікарні № 1, а відтак Дрогобицька міська рада Львівської області не вправі була відчужувати її. Крім того, посилалися на те, що згідно переліку пам`яток архітектури місцевого значення земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до земель історико-культурного призначення, тому перед укладенням оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки необхідно було проводити державну експертизу землевпорядної документації та отримувати дозвіл від органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт. Зазначають, що відповідачем КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» неправомірно проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, позаяк його готовність складала лише 5% і такий не набув ознаки нерухомої речі.

23 травня 2018 року позивачі подали заяву про збільшення позовних вимог, в якій просили, крім зазначених вище позовних вимог, зобов`язати відповідача ОСОБА_4 демонтувати об`єкт самочинного будівництва, що знаходиться на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , з тих підстав, що таке будівництво здійснено останньою на земельній ділянці, що знаходиться в межах історичного ареалу м. Дрогобича, відділом охорони культурної спадщини не надавалась згода на будівництво за цією адресою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, проте позивачі не довели, що їхні права оспорюваним правочином порушені та в чому полягає порушення їхніх прав та інтересів. Позивачами не надано суду доказів, які б свідчили, що у разі прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та об`єкт незавершеного будівництва, знесення самочинного будівництва у них виникнуть права або це призведе до відновлення їхніх порушених прав. Також позивачами не доведено порушення їхніх прав та законних інтересів саме відповідачами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

04 грудня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Зокрема, зазначають, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, неправильно визначився із правовим статусом спірної земельної ділянки, яка є ділянкою земель історико-культурного призначення, що знаходиться в межах історичного ареалу міста Дрогобича, не застосував заборони і обмеження, визначені Законом України «Про охорону культурної спадщини» та прийшов до необґрунтованого висновку про законність реєстрації права власності на незавершене будівництво на АДРЕСА_1 , договору купівлі-продажу земельної ділянки та реєстрації права власності на неї.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено 03 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. за № 1708 ОСОБА_4 належить на праві приватної власності земельна ділянка в АДРЕСА_1 загальною площею 1 625 кв. м для обслуговування нежитлової будівлі, кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 (т. 1 а. с. 17 -18).

Договір укладено на підставі рішення сесії Дрогобицької міської ради від 09 листопада 2012 року № 789, яким вирішено продати у власність ФОП ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1 625 кв. м на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 14). Вказане рішення є чинним.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 лютого 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 4610600000:01:002:0105, що розташована в АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 і відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови; цільове призначення - інша комерційна діяльність (т. 1 а. с. 145).

Згідно пункту 1.3 вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, вказана земельна ділянка на момент укладення договору не перебувала в жодному спорі, була вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, не перебувала під арештом.

Спірна земельна ділянка перебувала в оренді відповідача ОСОБА_4 з 2005 року. Перед укладенням договору оренди вказаної земельної ділянки, відповідач ОСОБА_4 було розроблено проект відводу земельної ділянки, після цього ділянка була передана в оренду під будівництво медичного центру (т. 1 а. с. 10 -13, 15, 19, 149 - 150).

Згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 13 травня 2010 року № 3/14-10 та на підставі затвердженої проектної документації відповідачем ОСОБА_4 у 2010 році на спірній ділянці зведено фундамент будівлі, стан готовності будівництва становить 5%. КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 01 серпня 2010 року здійснено реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_4 на об`єкт незавершеного будівництва готовністю 5% на АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 (т. 1 а. с. 23).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

Статтями 215, 216 ЦК України визначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду першої та суду апеляційної інстанції, про те, що позивачі не довели, що їхні права оспорюваним правочином порушені та в чому полягає порушення їхніх прав та інтересів. Позивачами не надано суду доказів, які б свідчили, що у разі прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та об`єкт незавершеного будівництва, знесення самочинного будівництва у них виникнуть права або це призведе до відновлення їхніх порушених прав. Також позивачами не доведено порушення їхніх прав та законних інтересів саме відповідачами.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська